Легенди рідного краю

РЕФЕРАТ
З української літератури
На тему:
“Легенди рідного краю”
ДОВБУШ – ДОБРИЙ ЧОЛОВІК
Довбуш був дуже добрий чоловік. Він помагав бідним карав панів за несправедливість.
Якось йому пожалівся один газда, що пан забрав від нього коні. Прийшов Олекса до того пана й звідає:
– То ти вчора забрав від газди коней?
Що було панові робити! Мусив признатися, бо здогадався, що перед ним Довбуш. А Олекса каже грізно:
– Раз ти взяв собі коні, то хочеш газдувати. Так іди
І запрягай коні й привези тому чоловіку дров!
Не вмів пан коней запрягати. Та Олекса доти підганяв його бучком, доки пан не запріг. Вчив пана бучком і в лісі, бо пан не вмів дров зладити й на віз натерхати.
Пан віддав газді коней і більше ні від кого не забирав тягло.
А Довбуш далі ходив, робив людям добро. В нього було таке добре серце, що він не лише бідних людей вмів пожаліти, але й худобину не давав збиткувати.
Одного разу він ішов лісом. Чує якесь гойкання, лускання. Підійшов близько – а то чоловік б’є волів, що не можуть витягнути віз із болота. А віз повний дров, одно колесо вгрузло в болото по ступиш’.*
– Ти що худобину мучиш? – крикнув Довбуш.
Не можеш кілька колод зняти з воза?
Почав чоловік виправдовуватися, що дуже спішить додому, бо жона хвора. Вислухав Довбуш чоловіка і каже:
– Добре, на цей раз тобі подарую!
Далі підійшов Олекса до воза, взявся за вісь і допоміг волам витягнути віз на сухе місце. Таку велику силу мав!
А худобу мучити – то великий гріх. Ачей худобина за себе слово не скаже.
Ішов якось Олекса Довбуш полониною. Чує: десь вівці дуже блякають 2. Пішов на голос. А то вже сонце височенько, але вівці не на паші – заперті в кошарі. Вівчар і ватаг – чи щось з’їли, чи ще якась на них пригода – лежать хворі, не можуть встати. Як узнав Довбуш, що вівці недоєні і другий день заперті в кошарі, каже своїм хлопцям:
– Дамо мало панам перепочинок, бо мусимо мало
Повівчарити!
Сів сам на струнгу, сіли і його хлопці. Подоїли овець, пустили на пашу. А Довбуш сам робить сир.
Три чи чотири дні Довбушеві хлопці вівчарили, а їх отаман ватажив. Як хворі встали на ноги, щиро подякували опришкам за допомогу.
Олекса Довбуш дуже поважав вівчарів, скотарів, конюхів. Бо знав, яка у них тяжка робота, чи дощ, чи спека – день у день ходити коло худоби. Айбо за це він був завжди чеканим гостем у вівчарських колибах.
Кажуть, що одного разу Довбуш розбив банк у Сиготі. Було там багато золота. Добуте золото опришки поділили. Де вони золоті гроші рахували, там місце називали Рахів. Коли там село виникло, то й село так назвали.
Довбуш свою пайку взяв у торбу і, куди йшов полонинами, там золото жменею і розсівав. Зазвідали його побратими, чому так робить, а він їм каже:
– Будуть скотарі та вівчарі находити і нас добрим
Словом згадувати!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Легенди рідного краю