Леонід Глібов – Квіти

ГЛІБОВ ЛЕОНІД
КВІТИ
У гарному будинку на вікні
Бриніли Квіти у макітрі;
Тихесенько вони гойдалися на вітрі,
Радіючи весні.
На другому вікні стояли інші Квіти:
З паперу зроблені і шовком перевиті,
На дротяних стебельцях, наче мак,-
Хто йде, дивується усяк…
Чого тепер не роблять люде!
Без коней їздять,- ще колись
І не такеє диво буде:
От-от – дивись –
На місяць злізуть панувати
І там почнуть
По-своєму порядкувати,
Ще й земство заведуть…
А покіль що – повернем річ на Квіти.
День парний був; у холодку спочити
Ховавсь усяк.
От справжні Квіти кажуть так:
– Ой Вітрику, наш милий друже!
Навій нам дощику мерщій,
Бо душно стало дуже
Скрізь по землі сухій.-
А тії, шовком вбрані Квіти,
Сміються з них:
– Кому-кому – ще й вам годити,-
Не бачили дурних!
Навій їм дощику із неба…
Нащо він здавсь, коли його не треба?
Поналива води –
Хоч не ходи.
Не слід їм. Вітре, догоджати,
Бо що вони за Квіти, треба знати?
Ще тиждень поцвітуть,
А потім і посхнуть.
Ось ми не простою красою –
Сам бачиш ти –
І літом і зимою
Уміємо цвісти… –
А вітер віє, повіває…
Вже близько хмара… дощик накрапає.
І зразу зашумів –
Долину звеселив…
А тії Квіти, шовком вбрані”
Попадали, неначе п’яні,-
Пропала чвань!
Тепер – куди не глянь –
Скрізь по двору їх вітер носить.
Розумному, як кажуть, досить.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леонід Глібов – Квіти