Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Лесь Курбас і театр ХХ століття
Лесь Курбас і театр ХХ століття
Реферат на тему:
“Лесь Курбас і театр ХХ століття”
План
1. Вступ
2. Розкриття теми
3. Висновок
4. Список використаної літератури
Неупереджений погляд на історію світового театру, становлення його форм, жанрів, театральних систем показує, що кожна доба у видовищному мистецтві починалася з появи нової міфології, культу, відповідного свята, навколо якого виростали форми громадського спілкування й розваги, і нарешті поставав театр. Причому початково – у таких формах, де театральне видовище ще не виділилося з форми громадського
Не був винятком із цієї традиції і театр, очолюваний Лесем Курбасом, який, на думку Н. Корнієнко, “будував театр, котрий зв’язав би наше минуле через пам’ять про містерію і наше завтра”. Містерійну природу курбасового театру усвідомлювали не лише дослідники, а й сучасники, на думку яких у містерійному ключі, у жанрах дотичних до містерії (враховуючи похідні від містерії тріумфально-апофеозні
Будь-яка з відомих дефініцій “містерії”, за влучним висловом Н. Корнієнко, “мерехтить”, інколи здається навіть, що під термін “містерія” можна підставити будь-який інший. Але на те були свої причини. Адже в історії видовищ не було жодної містерії, яка б не мала іншого імені, прізвиська або псевдоніма (приміром, в Англії за доби середньовіччя терміни “міракль” і “містерія” вживалися як синоніми; “mysteres mimes” і “mystere” називалися не тільки містерії релігійного змісту, а й живі картини світського і навіть комічного характеру, а у другій половині XVI століття слово mystere стало вживатися не лише для позначення театрального жанру, а й як синонім до слів “драма”, “вистава”, “видовище” і навіть “драматична подія”, а потім і просто “подія” у побутовому сенсі). Не кажучи про те, що вже на початковій стадії існування були відомі такі основні різновиди містерії, як мала (камерна, замкнена, громадська відправа, з якої, як правило, ще не вивільнився театральний елемент) і велика (масова синкретична театральна форма масового бюджетного видовища загальнодержавного значення). Нарешті, починаючи з XVIІ століття, термін поширюється на величезне коло явищ, що й стає остаточним свідченням відсутності жанрового “еталону”. Але суб`єктивне, на перший погляд, привласнення терміну завжди свідчить про знаходження або принаймні намацування фундаментальної ознаки жанру – як правило, нової, ще незвичної для загалу території сакрального; тому й застосування терміну “містерія”, “містерійність” до якогось явища є ознакою спроби окреслити територію сакрального міфу. Він, цей міф, по-різному інтерпретується представниками різних шкіл і теорій – зокрема, у другій половині ХХ століття, коли словосполучення “сакральний міф” стало вживатися у значенні сакралізованого і догматичного вияву соціальних звичаїв і цінностей, як заздалегідь заданий сценарій інтерпретації дійсності, що не спирається на досвід; як “святе письмо”, прагматична функція якого – регулювання та підтримка порядку; адже міф – це, за словами Р. Барта, інструмент політичної демагогії, котрий надає певній ідеології більш органічного вигляду.
У ХІХ столітті в Україні водночас із спробами створення національного міфу і святого письма пробудився й інтерес до містерії – і не лише у відродженні інтересу до вертепу, а й у дотичній до театрального жанру містерії “Великий льох” Т. Шевченка (1845), яку Є. Маланюк називав “символом саме культури нашої землі”, “Іродова морока” – “святочное представление” Пантелеймона Куліша (1879), “Спокуса” – містерія Панаса Мирного (1901). Чільне місце серед вистав українського містерійного репертуару посідав і розпочатий 1911 року п’єсою “Гуцульський рік” цикл вистав “Гуцульського театру” Гната Хоткевича (цикл складався із чотирьох етнографічних картин, змістом яких були різдвяні і великодні звичаї, гуцульський похоронний обряд і гуцульське весілля). Всупереч зовнішній етнографічності, цей театр, безперечно, носив містерійний характер. Як не дивно, найчіткіше культи й міфи цього театру були визначені саме відступником від нього – Лесем Курбасом, який писав: “Українофільське козако – і побутолюбство далеко не вичерпує наших душевних інтересів. У формах мистецтва традиції старого українського театру зовсім не підходять до нашого репертуарного змісту. Тому хочемо творити нові цінності” – цінності нової містерії, ознаки якої чітко окреслюються у виставах очолюваного ним театру. Деякі з цих ознак можуть бути перенесені і на театральне мистецтво в цілому.
IV. Популярний вислів “Хто платить, той і замовляє музику” є правдивим лише для доволі обмеженого кола мистецьких явищ, на які поширюється дія законів ринку. Проте, як це переконливо показує містерія, формуючи образ влади, держава та її еліта застосовують й інші важелі впливу, котрі не лише уточнюють, а подеколи й переінакшують дію наведеного закону на, здавалося б, парадоксальне твердження: “Замовляють музику одні, платять – інші”. Сам факт існування містерії в її масовому варіанті є втіленням дії цього механізму. Невипадково Віктор Обюртен у перекладеній Лесем Курбасом книзі “Мистецтво вмирає” з розпачем писав: “мистецтво соціальної будуччини – це буде мистецтво на смак членів міської ради”. Практично замовник і споживач виступають в одній особі лише у тих випадках, коли елітарний замовник замовляє музику особисто для себе (академії, вчена комедія, закритий придворний театр, масонські містерії, гуртки символістів тощо). Це, за Канетті, т. зв. “масові кристали” – об’єднання, які за своєю природою можуть охоплювати лише обмежене число членів і мусять за допомогою суворих правил регулювати свій склад”. Такі масові кристали (братства, студії тощо) відіграли істотну роль в історії містерії, проте містерії, народжені цими об’єднаннями – своєрідні “магічні кристали”, – не завжди ставали масовими (містерії масонів, символістів тощо). Такими “масовими кристалами” були створені Лесем Курбасом “Молодий театр” і Мистецьке Об’єднання “Березіль”.
Роз’єднання замовника і споживача відбувається у випадку, коли політична або економічна еліта намагається нав’язати масовому споживачеві ті видовища, які, з її точки зору, “виховуватимуть” споживача у необхідному еліті напрямку (найяскравіше це виявляється у ХХ столітті, яке стало століттям панування держави, становлення масового мистецтва і “добровільно-примусових” форм його споживання). Причому, чим більше еліта і маса роз’єднані (у тому числі й просторово), тим більше шансів для вияву цієї суперечності. В умовах, коли еліта і маса – бодай тимчасово – об’єднуються (приміром, в умовах загальнонародного лиха), постають і спільні для них мистецькі форми. У зв’язку з чим і постає проблема виконавця замовлення – тобто постаті режисера, який щоразу відроджується на черговій містерійній хвилі. Саме цю роль – відчуженого виконавця замовлення – належало виконати створеному Лесем Курбасом Мистецькому Об`єднанню “Березіль”.
Одна з особливостей великої бюджетної містерії пов’язана з суперечністю між її метою та засобами. Адже мета містерії – сакральна, в той час як засоби, на які вона спирається, – банальні. Це суперечить забобонному сприйняттю містерії, як і театрального мистецтва минулого в цілому, – у річищі перебільшення значення художньої вартості містерійних творів. Проте вчитаймося уважніше в доступні тексти бюджетних містерій, відкиньмо інерцію оголошення класикою ледве не усього минулого мистецтва, зробімо естетичну оцінку, – і ми переконаємося, що у переважній більшості випадків перед нами звичайнісінький кітч: кітч урядового концерту.
Відкиньмо так само ілюзію про роль “естетичного” у сприйнятті античної трагедії – державний захід мусив орієнтуватися на доступні сприйняттю маси засоби, тим більше, що “естетичне” ще взагалі не було усвідомлене. Функціонально кітч бюджетної містерії виправданий і навіть є передумовою можливості маніпулювання звичними символами і охоплення “сакральним заходом” найширших верств населення. Вже набагато пізніше як сама містерія, так і її засоби, будуть сакралізовані і сприйматимуться як вершинні досягнення мистецтва безвідносно до знакового середовища і умов, що їх породили. Адже уся система естетичних категорій, включаючи “прекрасне”, є похідною від “сакрального”. Спочатку “прекрасним” стає “сакральне”, потім забуте “сакральне” виявляє себе у нормах “прекрасного”, котре, стаючи “досконалим”, “класичним”, у свою чергу, диктує естетичні норми і смаки наступних поколінь. Велика бюджетна містерія – це, користуючись формулою Бодріяра, масове “виробництво важких знаків” – сакральних “неавторських”, “імперсональних”, “вічних” символів доби. Саме таким масовим “виробництвом важких знаків” була генеральна лінія радянського театру доби Курбаса.
VII. На відміну від бюджетної містерії, мала, “благодійна” містерія – навпаки, не лише дозволяє, а й передбачає індивідуалізоване, неповторне, авторське. Якщо велика містерія заперечує авторське бачення, тлумачення, інтерпретацію тощо, то мала – навпаки, саме на нього й спирається. Різниця між цими двома сакральними різновидами – великою й малою містерією – та сама, що й між оплаченим паствою жрецьким замовлянням і неповторним словом пророка. Жрецьке замовляння спирається на минуле, слово пророка, доки він не здобув визнання, – це опозиція, якщо вона навіть і не агресивна, до існуючого сакруму. Діставши дозвіл на існування і освячення, слово пророка перетворюється на масовий жанр. Це протистояння двох форматів містерії – пророчої малої і великої бюджетної – яскраво ілюструє творчість Леся Курбаса і Гната Юри. Ставлячись до режисури, як до авторської професії, Курбас “перетворював” сакральні символи доби, отже, давав власне бачення їх. Іншими мотивами творчості керувався Гнат Юра, який переважно “відтворював” знайдене іншими. Але у 1925 році й Курбас відчув подальшу неможливість в існуючих соціальних обставинах авторської режисури і змушений був оголосити перехід від “театру впливу” до форм “театру вияву”. Втім, митцеві паcіонарного типу, до якого, безперечно, належав Курбас, такий перехід легше було оголосити, ніж здійснити.
Мова містерії – це “гієрологія” – “особлива, сакральна мова”, котра характеризується певними стильовими особливостями. Якими саме? Передусім – це сакральна відстороненість, відсутність автора, безособовий спосіб викладу або виклад сакральної істини вустами авторитетних діячів – героїв, ветеранів тощо (інколи з цією ж метою залучаються й діти – навіть діти розуміють!); використання сакрального обрамлення – текст навіяний якимись таємничими вищими силами; перелік незначних, з погляду логіки побудови сюжету та інтриги, подробиць для підтвердження сакральної “довжини” – як правило, у формі родоводу, переліку подвигів, титулатури тощо; повторюваність так само незначних, а подеколи й алогічних, з точки зору побудови сюжету та інтриги, постійних мотивів, що мусять вказувати на якусь давню – сакральну – традицію (“повторення, – пише К. Леві-Строс, – несе спеціальну функцію, а саме – виявляє структуру міфа”); хронікальна манера викладу; Імперативний характер викладу, оскільки, за Р. Бартом, завдання міфа полягає в тому, щоб надати історично зумовленим інтенціям статус природних, підняти історичні факти до рангу вічних; відтак міф перетворює казус, випадок – на правило, обов’язкове для всіх. Такими “гієрологічними” були у Курбаса прийоми хору, ведучих, “десяти слів поета” тощо.
Вивчаючи історію української літератури та її стилів, Дмитро Чижевський ввів поняття “монументального” (період Київської держави) і “орнаментального” стилів. Обидва ці поняття мають безпосередній стосунок до містерійної форми, адже великій, масовій державній містерії завжди притаманні риси монументальності. Адже монументальності – “цій простій або іноді навіть безпорадній композиції відповідає і простота синтаксична”, в той час як ознаками “орнаментального” стилю є самоцільність, здрібнення тематики творів, нагромадження прикрас тощо. “Підстава для цього, – на думку Д. Чижевського, – не лише “здрібнення” самої політики, самих подій, а також перевага орнаменту над ідеєю та змістом твору”. Монументальний стиль був до вподоби усім часам, отож ним і хизувалися. Так, Гнат Юра писав про стиль очолюваного ним театру: “Преса та критика того часу визначали стиль театру ім. І. Франка як стиль “монументального реалізму”. Нас цікавить у даному випадку не просто епітет, доданий до слова “реалізм”, цілком у дусі тодішніх мистецьких визначень, а те, що критика вірно бачила наше прагнення бути театром зрозумілим, правдивим, реалістичним”; “далі у тезах я обгрунтовано визначив творчий напрямок Театру імені І. Франка як монументальний пролетарський реалізм, який театр і запроваджує зараз у життя”.
Так само тяжів до монументалізму і Курбас: 1927 року в журналі “Нове мистецтво”, № 18 Курбас писав: “Експресивний реалізм – формула, що цього року ще більше здобула собі права на громадянство в роботі “Березолю”, опертий не на індивідуальний, а соціальний досвід, опертий на активне, а не пасивне світосприймання і ставлення до життя… Відміняючись у гротеск чи в урочисту монументальність, – цей принцип залишається і для нашого часу єдиним, що може встояти проти стабілізаторських і реконструктивних тенденцій нашого мистецтва”. Це широке розуміння реалізму, на думку Й. Гірняка, згодом дало Курбасові змогу визначити творчу методу “Березоля” – “експресивний реалізм” і “монументальний реалізм”. Монументальності підпорядковані були вистави очолюваного Курбасом театру: вже названі на початку “Гайдамаки”, “Джіммі Гіггінс”, “Жовтневий огляд”, “Диктатура”… У контексті містерійного пошуку відсутність монументальної дії мала сприйматися як хиба і навіть політична помилка. Тому про невідповідність героїчному часові своєї п’єси “97” писав Микола Куліш у листі до Івана Дніпровського від 9 липня 1924 року: “В п’єсі немає визначної, монументальної дії. Це рядок малюнків в сіреньких рамцях сільського життя, злиденного, вбогого, та й ще поруйнованого голодом і революцією. Немає тут пафосу, немає блискучих бойових лозунгів”. Відтак немає й містерії.
Чи був шлях творення монументального містерійного театру специфічним лише для України і для Курбаса? Ні, адже не лише Курбас з Юрою марили монументальним театром. Вчитаймося в присвячені цьому типові театру рядки і у низку порівнянь, що характеризують цей театр: “Монументальний театр, – писав Жан Жене, – стиль якого ще тільки належить знайти – має бути таким само величним, як Палац Правосуддя, як пам’ятник мертвим, собор, парламент, військова школа, урядова резиденція, таємні лабіринти чорного ринку або ринку наркотиків, обсерваторія. І функція його полягає в тому, щоб одночасно бути усім цим, але на свій особливий лад: розташовуючись на цвинтарі або поряд з піччю крематорію біля димаря, похилого і фалічного”. Саме таким і намагався бути містерійний театр Курбаса: “одночасно бути усім цим, але на свій особливий лад”.
Курбасівський знаменитий театр “Березіль” (1992-1933) став розвідником у світі нової театральної мови, нової семіотики. Художній шлях Курбаса – це шлях від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського (і це в країні тоталітаризму і етичної стерилізації). Лесь Курбас синтезує містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: “Макбет” Шекспіра, “Гайдамаки” за Шевченком, “Газ” Кайзера, “Джіммі Гіггінс” за Сінклером; вистави за п’єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша та ін., – футуро-тексти Культури, які ніби “передбачили” пошуки Єжи Гротовського, Пітера Брука, Інгмара Бергмана, зайвий раз наголосивши на єдиних фундаментальних законах художньої самоорганізації.
Гуманістична етика його театру, його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах і відкритість естетикам Заходу і Сходу стали звинуваченням митцю. В 1933 році Курбаса заарештували і відправили в один з концтаборів радянського ГУЛАГу – на Соловки. 1937 року його, разом з 1100 інших українських інтелігентів і інтелектуалів, “на честь ювілею Великої Жовтневої революції” було розстріляно.
Лесь Курбас – фігура світового контексту, він – один з лідерів українського Розстріляного Відродження.
Список використаної літератури
Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса: Пробл. формування творч. особистості.- Л.: Ін-т. народознав. НАН України, 1995.- 150 с.: ілюстр.
Курбас Лесь (Олександр-Зенон) Степанович // Укр. культура.- 2000.- № 4.- С. 26.
Про життєвий і творчий шлях українського режисера, театрального діяча, актора, народного артиста республіки з 1925 р.
// Укр. театр.- 1997.- № 1.- 32 с.: фотоілюстр.
Випуск номера присвячено 110 річниці від дня народження Леся Курбаса та 75-річчю з дня створення ним театру “Березіль”.
Лесь Курбас: Система і метод // Укр. театр.- 1998.- № 1.- С. 27-30; №2.- С.19-22; №3.- С.29-31.
Процес формування Л. Курбасом нової художньої системи.
Танюк Л. Ірина Стешенко про Леся Курбаса // Наука і культура: Україна: Щорічник.- К.: Т-во “Знання”, 1966.- Вип. 21.- С. 390-397.
Спогади онуки Михайла Старицького про її спільну працю з Л. Курбасом, значення його творчого доробку для сьогодення.
Танюк Л. Талан і талант Леся Курбаса // Наука і сусп-во.- 1989.- № 5.- С.16-20.
Чечель Н. Українське театральне відродження: Захід. класика на укр. сцені.- К.: Наук. думка, 1993.- 143 с.: фотоілюстр.
11
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Лесь Курбас: роль у формуванні модерного театру Реферат на тему: Лесь Курбас: роль у формуванні модерного театру. План. 1. Український митець – хто він? (Стисла біографія). 2. Митець що потратив до терору. 3. Дослідження про митця. 4. Новітнє вшанування Леся Курбаса. 5. Висновки. 6. Список використаної літератури. Лесь Курбас – український митець. Курбас Лесь (Олександр Степанович) (1887-1937), Український режисер, актор, педагог, народний […]...
- Експресіоністський театр Леся Курбаса “Театр відтворити не можна Експресіоністський театр Леся Курбаса “Театр відтворити не можна… З-поміж усіх нетривких мистецтв найнетривкіше те, чиїм матеріялом є людське тіло й дух. Нема на світі нічого нетривкішого, ніж життя. А театр – це сума життів… ” (Ю. Шерех), життів драматургів, акторів та режисерів. Лесь Курбас – помітна фігура в театральному світі, адже на той час він […]...
- Театр Леся Курбаса РЕФЕРАТ На тему: “Театр Леся Курбаса” 2001 р. Ім’я режисера українського театру Леся Курбаса (1887-1942), народженого в Галичині, без жодного сумніву мусить стояти поміж корифеями театру 20 століття, поруч із швейцарським реформатором Адольфом Алія (1862-1926), французом Жаком Копо (1879-1949), англійцем Едвардом Гордоном Крегом (1872-1966), росіянином Всеволодом Мейєрхольдом (1874-1942), німцем Ер віном Піскатором (1893-1966) і австрійцем […]...
- “Театр абсурду” Ежена Йонеско Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909-1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик “театру абсурду”. Сам Йонеско завжди говорив, що “театр абсурду” почався саме з його перших п’єс, з “Голомозої співачки”, “Стільців”, “Жертв обов’язку”. Хоча Значнішим кроком у розвитку цього напряму Йонес ю вважав прихід у театр у 1963 […]...
- Курбас, Куліш, Крушельницький – коло друзів-творців Реферат на тему: Курбас, Куліш, Крушельницький – Коло друзів-творців Мистецтво як творчий феномен, а процес творення як духовний стан залежні від багатьох чинників. Від таланту, особистісної волі, працездатності, інтелектуального рівня, мистецького оточення; від конкретних фактів, загальних тенденцій, моральних і художніх стереотипів, писаних і неписаних канонів, характеру мистецьких традицій, суб’єктивного настрою; навіть від побутових особливостей, індивідуальних […]...
- Твір-нарис із циклу “Митці рідного краю”. “Людина, яка була театром” (творче кредо Леся Курбаса) Твір-нарис із циклу “Митці рідного краю”. “Людина, яка була театром” (творче кредо Леся Курбаса) Творчість кожного справжнього митця невіддільна від часу, на який вона припадає. У ній так чи інакше відбиваються суспільні ідеї, історичні події, громадські пристрасті. Але є митці особливої долі й особливого життєвого призначення. Їм судилося жити і діяти на стрижні суспільного і […]...
- Давньогрецький театр У період культурної першості Афін (V-IV ст. до н. е.) центральне місце в літературі займали драматичні жанри. Афінський театр V століття до нашої ери був і трагічним (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда), і комічними (комедії Арістофана). Театр займався питаннями політики і моралі. Це був театр, що усвідомлював свою виховну і наставницьку роль. При всіх відмінностях грецьких […]...
- Театр Ежена Йонеско Театр Ежена Йонеско І. Ежен Йонеско – один із представників “театру абсурду”. (Відомий французький драматург Ежен Йонеско (1909-1994) не мав на меті відтворювати дійсність. Твори цього драматурга схожі на головоломку, тому що ситуації, характери і діалоги його п’єс нагадують скоріше асоціації та образи сну, ніж реальності. Але із допомогою абсурду автор передає тугу за втратою […]...
- Сочинение на тему: Театр Театр – явление особое: возвышенное и праздничное. Артисты театра кажутся людьми из иного мира – какого-то таинственного и волшебного. Меня с детства восторгал Театр кукол. Я верила, что звери, волшебные существа разговаривают на самом деле. Позже я поняла, что это люди озвучивают речь сказочных героев и управляют куклами, но ощущение волшебства не прошло. Для меня […]...
- Русько-Український театр Іван Франко Іван Франко РУСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР Народ наш (як майже всякий другий) від непам’ятних часів мав у своїх обрядах і звичаях багаті зароди драми. Вже наші найдавніші літописці згадують про “игрища между сели”, про “всякі бісовські ігри”, “плясанія”, “личини”, “скаканія” і т. і., против котрих так часто повстають наші давні проповідники і моралісти. Зостанки таких ігрищ лишилися […]...
- Оновлення українського театру другої половини XIX століття Оновлення українського театру другої половини XIX століття У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному […]...
- Семенко Михайль – В театр Хутко йти в театр і заправляти скрипку Мовчати цілий вечір між натовпу З колегою Ах я буду цілий вечір уявляти катеринку Ах я буду почувати себе цілий вечір Калікою. 20. IX. 1916...
- Вертеп – це різдвяний театр Окремий вид драми – вертепна драма. В Україну вона прийшла із Західної Європи, де була поширена як сполука різдвяної драми зі світською драмою маріонеткового театру. В Україні вертеп прийшов на зміну інтермедії уже у XVII столітті. Популяризували вертеп мандрівні дяки. Згодом до них приєдналися актори і музиканти, котрі й озвучували театральне дійство. В усіх відомих […]...
- Епічний театр” Б. Брехта: теоретичні засади і творча практика Тема: “Епічний театр” Б. Брехта: теоретичні засади і творча практика (за однією із п’єс: “Матінка Кураж та її діти” або “Життя Галілея”). План лекції. 1. Драматургічна теорія Б. Брехта. 2. Основні конфлікти у п’єсі “Життя Галілея”. 3. Проблематика і поетика п’єси “Матінка Кураж та її діти” Драматургічна теорія Б. Брехта. Німецький письменник Бертольд Брехт (1898 […]...
- Розвиток української культури ХVIII – XIX століття Кінець ХVIII – XIX століття були надзвичайно важливим етапом у розвитку української культури. Поширення ідей Гуманізму й раннього Просвітництва не лише сприяли загальному суспільному прогресу, а й формували почуття національної гідності, духовності, людяності. У цей період, як і в попередній, український народ зробив свій неповторний внесок до світової культурної скарбниці, а імена найвидатніших діячів української […]...
- Театр эпохи Шекспира (1 вариант) Творческая деятельность Уильяма Шекспира, длившаяся последнее десятилетие XVI века и первое десятилетие XVII века, относится к эпохе позднего английского Возрождения. В это время Англия, достигшая внушительного политического могущества, остро переживала кризис перехода от феодальных общественных отношений к буржуазным. Социальная жизнь отличалась чрезвычайной насыщенностью. В крупных городах театр имел большое значение. Актерские коллективы (труппы) существовали в […]...
- Мартович Лесь – Біографія Ле́сь Мартович ( Олекса Семенович Мартович ) народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район, Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати “взором порядного, непідкупного громадянина”, авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, […]...
- Розвиток національного театру та драматургії 1920-1930 рр Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей […]...
- М. А. Булгаков и театр Гул затих. Я вышел на подмостки. Прислонясь к дверному косяку, Я ловлю в далеком отголоске, Что случится на моем веку. Б. Пастернак Жизнь Михаила Булгакова была нелегкой. Много раз оказывался писатель в отчаянном положении, переживал крах своих творческих и бытовых надежд. Человек, принесший русской литературе XX века всемирную славу, свой жизненный путь окончил скромным либреттистом-консультантом […]...
- Наше життя – театр абсурду (за творами Василя Стуса) Тепер ніхто не скаже, коли саме до Василя Стуса прийшло розуміння того, що правда і справедливість, про які трубили на кожному кроці, були насправді облудою, кривдою та свавіллям розбещених можновладців. За їхніми амбіціями (і це добре розумів Стус!) ховалося зверхнє ставлення до людей, люта ненависть В демократії. Чолом мудрого, далекоглядного і відчайдушного українця Василь Стус […]...
- Мартин Боруля – мій улюблений драматичний твір української драматургії другої половини XIX століття Театр… В Україні завжди любили веселі, жартівливі сцени з народного життя. Вертеп, інтермедії на побутові теми були оригінальними першими виставами. “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” І. Котляревського, “Назар Стодоля” Т. Шевченка – це вершини драматургії першої половини XIX століття. Друга половина XIX століття була більш плідна на театральні вистави і драматургів, бо вже існували не лише […]...
- Театр эпохи Шекспира (2 вариант) В эпоху Возрождения в Англии широкое распространение получила драматическая литература, что было связано с развитием в то время театральных зрелищ. Театр в Англии имел свои характерные особенности, отличающие его от театра других стран. Его развитие носило здесь более последовательный характер. Так, в Италии и Франции драматургия стремилась в первую очередь освободиться от религиозной тематики. Английский […]...
- Іван Карпенко-Карий – найвидатніший український драматург XIX століття Іван Карпенко-Карий – один з корифеїв української сцени, талановитий драматург і актор. Він займає найбільш помітне місце в українській класичній драматургії та в історії українського театру другої половини XIX ст. і початку ХХ ст. Його драми і комедії є найвищим досягненням критичного реалізму, гордістю національної театральної культури. Саме він створив перші і кращі зразки нових […]...
- Проблема можливості відображення сучасного світу у театрі ІІ половини ХХ століття Реферат на тему: ПРОБЛЕМА МОЖЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ СУЧАСНОГО СВІТУ У ТЕАТРІ II ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ (на прикладі творчості Ф. Дюрренматта) У 1955 році Фрідріх Дюрренматт опублікував книгу “Проблеми театру” про сучасну, в тому числі і власну, драматургію. Саме тут вперше було порушено питання про спроможність театрального мистецтва відобразити сучасний світ. Мова йде про пошук нових форм […]...
- Театр Горького Человек! Это – великолепно! … Все в человеке, все для человека! М. Горький В словах о “гордом человеке” – всего прекрасного на земле, прозвучавших более полувека тому назад, Горький со всей “илой неколебимой веры и убежденности выразил гуманистический смысл “единой темы” своего творчества-“темы воинственной, революционной”, полной исторического оптимизма, с ней он пришел в театр. В […]...
- П’єса “Хазяїн” – видатне досягнення української драматургії XIX століття (2 варіант) Іван Карпенко-Карий – видатний український драматург; який написав багато відомих п’єс, комедій. Усі знають такі його комедії, як “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”. Комедія “Хазяїн” (1900) – вершина творчості І. Карпенка-Карого. Важливі суспільно-політичні та моральні проблеми, які були поставлені ще в комедії “Сто тисяч”, знайшли своє подальше всебічне висвітлення в новій комедії “Хазяїн”, В основу […]...
- Театр в жизни и творчестве А. Н. Островского Вся творческая жизнь А. Н. Островского была неразрывно связана с русским театром и заслуга его перед русской сценой поистине безмерна. Он имел все основания сказать в конце своей жизни: “… у русского драматического театра один только Я. Я – все: и академия, и меценат, и защита. Кроме того, … я стал во главе сценического искусства”. […]...
- “Хазяїн” Карпенка-Карого – видатне досягнення української драматургії XIX століття Іван Карпенко-Карий – видатний український драматург, який написав багато відомих п’єс, комедій. Всі знають такі комедії великого драматурга, як “Мартин Бору-ля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”. Комедія “Хазяїн” (1900) – вершина творчості І. Карпенка-Карого. Важливі суспільно-політичні та моральні проблеми, які були поставлені в комедії “Сто тисяч”, знайшли своє подальше всебічне висвітлення в новій комедії “Хазяїн”. В основі […]...
- Хазяїн І. Карпенка-Карого видатне досягнення української драматургії ХІХ століття Реферат на тему: “Хазяїн” І. Карпенка – Карого видатне досягнення української драматургії ХІХ століття. І. К Карпенко – Карий народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Херсонщині в родині управителя поміщицьких маєтків. Він був талановитим драматургом, актором, режисером, громадським діячем, а також основоположником українського театру. Свою освіту здобув у Бобринецькому повітовому училищі. Працював […]...
- Мій улюблений драматичний твір другої половини XIX століття Друга половина XIX століття відкрила світові ціле сузір’я самобутніх і оригінальних українських письменників-драматургів – Марка Кропивницького, Михайла Старицького, І. Карпенка-Карого, які написали чудові п’єси, що і складали основу репертуару театральних труп. Найбільше із п’єс цього періоду мені сподобалася драма М. Старицького “Талан”, написана у 1893 році. Присвячена драма відомій актрисі Марії Заньковецькій. У творі вперше […]...
- Григорій Косинка – видатний новеліст XX століття Та й ти не вмер. Ти пішов із життя, Але й залишився в ньому, бо є твоє Живущеє слово. Є шанування й увічнення. Тамара Мороз “Стрілець” Творчість Григорія Косинки (справжнє прізвище – Стрілець) повертається до нас з порога смерті. Життя письменника обірвалось трагічно: він був страчений за хибним звинуваченням у приналежності до групи терористів. Та […]...
- Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру Реферат На тему: Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського модерного театру. Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом […]...
- Теорія епічного театру Теорія епічного театру – теорія авангардистського театру, розроблювана німецьким драматургом Б. Брехтом, зумовлена пошуками засобів вираженняепохальних явищ (війна, катастрофи цивілізації, науково-технічні процеси, дегуманізація суспільства тощо), потребою активної соціальної дії. Т. е. т. протиставлялася традиційному (драматичному) театру, акцентувала епічну основу, бо стосувалася розповіді про події, а не їх втілення на сцені, демонстрації образу, а не перевтілення […]...
- “Театр в театре” в комедии А. Н. Островского “Лес” Комедия А. Н. Островского “Лес” была написана в 70-е годы XIX столетия, когда в русском обществе протекали процессы, связанные с последствиями отмены крепостного права. Они затронули не только крестьянство, но также и судьбы дворянства и других слоев населения. В этой пьесе поставлено много проблем, характерных для этого периода развития России. Кроме того, эта пьеса принадлежит […]...
- Краткое содержание Театр – Моэм Уильям Сомерсет Театр Краткое содержание романа Джулия Лэмберт – лучшая актриса Англии. Ей сорок шесть лет; она красива, богата, знаменита; занята любимым делом в самых благоприятных для этого условиях, то есть играет в собственном театре; ее брак считают идеальным; у нее взрослый сын… Томас Феннел – молодой бухгалтер, нанятый ее мужем навести порядок в счетных книгах театра. […]...
- Український Гомер XX століття (за творчістю У. Самчука) Улас Самчук більшу частину свого життя прожив за межами України, але всю свою творчість він присвятив саме їй, усі думки письменника, відображені в його глибоких публіцистичних творах, були звернені до рідної землі. Народився Улас Самчук на Рівненщині, навчався у Вроцлавському університеті, пізніше – в Українському вільному університеті у Празі. Був редактором газети “Волинь”, після війни […]...
- “Хазяїн” І. Карпенка-Карого – видатне досягнення української драматургії XIX століття Іван Карпенко-Карий – видатний діяч українського відродження кінця XIX – початку XX століття, один із засновників українського національного театру. Завдяки тематиці й новаторству художньої форми його п’єси стали найвищим здобутком тогочасної драматургії. Іван Франко не бачив рівного йому драматурга в українській літературі, у творах якого яскраво втілився патріотизм письменника і народницькі ідеали. Драматична спадщина Карпенка-Карого […]...
- Митці “Розстріляного Відродження” Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам’яті народу. Ліквідовано багато “білих плям” в історії української літератури – повернено імена письменників, що були закатовані у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною. “Розстріляне Відродження” – так називають митців 20-30 років XX століття, […]...
- Український романтизм 20-60-х років XIX століття Кожна епоха в літературному поступі самобутня і оригінальна, вона диктує особливі погляди на світ та на людину в світі, щось відсувається на другий план, а на чомусь концентрується увага. До виникнення романтизму в український (так само, до речі, як і у світовій) літературі побутував класицизм. Епоха Просвітництва в культурі, класицизм в літературі мали свою специфіку. […]...
- Вірш – Театр У тебе шкіра біла І очі величезні сліпі, Немає зморщок на чолі – Їх маска приховала. Есхіл напише для тебе сценарій. Ти матимеш роль головну, І кожен сусід зіграє свою. Вже перший акт на підході, А ти чекаєш антракт… Втекти за куліси, Зірвати маску з обличчя, до біса!!!! Скінчилась перерва, Тетій дзвін пролунав. Давай на […]...
В чому полягає новаторство ібсена.