Леся Українка – “Чом я не можу злинути угору… “

Чом я не можу злинути угору,
Туди, на те верхів’я золоте,
Де місяць просвітив біляву хмарку?
Я ж бачила, як хмарка та вродилась:
Вона повстала з гучного потоку
Туманом білим, парою без барви
І тихо поплила понад водою
Глибокими ярами далі вгору,
Поволі підвелась, немов насилу,
І вгору подалась. Вона чіплялась
За смерекові гребені зелені,
За уступи обголеної кручі
І за колиби там, на полонині,
Немов людина, що з тяжким зусиллям
На гору добувається. І вийшла,
І стала на верхів’ї, і всміхнулась
До місяця, мов дівчина білява,
І заясніла, легка та прозора,
Мов ясна мрія. Хто у ній пізнав
Оту важку, безбарвну, вогку хмару,
Що сунулась так тяжко по долині?..
Ой гори, гори, золоті верхів’я!

Та нащо ж я до вас так пориваюсь?
Та нащо ж я люблю вас так тужливо?
Невже мені не суджено дістатись
На ваші заповітні високості?
Коли мені не дано крил міцних,
Щоб я могла орлицею підбитись
Геть високо понад найвищі гори,
То прагну я собі потоків сліз,
Гарячих сліз, нестриманих, раптових,
Що рвуться з глибини самого серця
Джерелами живущої води.
Нехай би з них душа моя повстала
І з мукою тяжкою подалася
На те верхів’я вічно світлянеє,
Що мріє здалека моїм очам
Так неприступно, як і тії гори,
Що я на їх лиш мрією літаю.
І, може б, дух мій, наче тая хмарка,
На високості раптом одмінився,
Просвічений нагірним, чистим світлом.

Буркут, 4.08.1901


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – “Чом я не можу злинути угору… “