Леся Українка – Епілог

Чи сумно вас, чи радісно читать,

Оповідання про велику драму?
То хочеться над вами заридать,
То заспівать з раптового нестяму.

То був якийсь блискучий карнавал,

Червона оргія буяла на просторі,
Здавалось, налетів дев’ятий вал
І прокотився бурею по морі.

Дев’ятий грізний вал! У глибині

Якісь печери позіхали чорні,
Та високо здіймались гребені і,
Тремтячи огнем, здавались необорні.

Плавким багаттям вал на гору наступав.

Гора стояла твердо, міцно, стало,
Холодна та німа. Розбився вал,
Утихла буря – більш валів не стало.

Зоставсь на дрібних хвилях марний шум

Та дрібні камінці безсило торохтіли.
Нещасні камінці! той побережний тлум
Ні море, ні гора приймати не хотіли.

Дев’ятий вал… Чи то ж була вода,

Що марне так розбилася об кручу?
То ж сіль землі, то ж сила молода
Ішла на смерть, на згубу неминучу.

Лягала молодь у труну жива з

Одважним усміхом, немов байдужа.
Отак індійська молода вдова
Іде вмирати на кострищі мужа,

З вином в руці, весела та хмільна

Іде обнять в огні дружину любу.
Хто знає, чи любов, чи просто чад вина
Веде її на огнище до шлюбу?

О, то було огнистеє вино,

Те, що сп’янило молодь героїчну!
По жилах розливалося воно,
Палило кров, до хмелю непривичну,

Правдиве “п’яне чоло” з буйних мрій,

Святої віри, молодого палу, –
Та хто б не кинувся від нього в бій
З широким розмахом збунтованого валу?

Чи сльози, чи квітки від нас належать вам,

Підкошені в розцвіті сил герої?
Коли б то так судилося і нам
Спалити молодість і полягти при зброї!

Не те судилось нам. Найкращі дні

Своєї провесни ми зустрівали сумом;
Тоді якраз погасли всі вогні
І вкрилось темне море сивим шумом;

Порікування дрібних камінців

Наводило оспалість і досаду;
Минув час оргій, не було вінців,
І на вино не стало винограду;

Старі мечі поржавіли, – нових

Ще не скували молодії руки;
Були поховані всі мертві, а в живих
Не бойової вчились ми науки;

Стих карнавал, а тії, що пили,

Для нас покинули важке похмілля –
Ми, лицарі без спадку, не могли
Так бучно справити собі весілля…

О, ви, що полягли в таку смутну весну,

Як вдарили недосвіти-морози, –
Нащадки не складуть вінців вам на труну,
Вам не квітки пристали, тільки сльози!

8.08.1900

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Епілог