Леся Українка – Казка про Оха-чародія

В тридев’ятім славнім царстві,
Де колись був цар Горох,
Є тепер на господарстві
Мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,
А на сажень борода,
Знає край і вдовж і вширшки,
І кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий,
Чи хто прийде сам, чи вдвох, –
Всіх приймав пан ласкавий,
Тільки треба мовить: “Ох!”

На зеленому горбочку
Спершу він людей приймав,
Потім сів у холодочку,
Звідти голос подавав.

А як з ранку та й до ранку
Стали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.

Але хто те місце знає,
Де трухлявий пень і мох,
Той приходить і волає
Або й тихо каже: “Ох!”

Хоч би навіть ненароком
Теє “ох!” промовив ти,
Знай, що вилізе те боком, –
Воріття вже не знайти!

Бо затягне з головою
Трясовиця мохова
І з душею, ще живою,
Під землею похова.

Під землею ж там – палати,
Де вельможний Ох сидить,
Гарні, пишнії кімнати,
Срібло-злото скрізь ряхтить;

Дорогії самоцвіти,
Наче зорі, миготять,
Скрізь заморські дивні квіти,
По клітках пташки сидять;

Золотії грають рибки
В кришталевих скриньочках;
І ведмеді ходять дибки
В рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать
Блиск і пахощі міцні,
Попугаї заторочать
Приказки якісь дивні.

І безглузді очі втупить
В тебе рибка, мов чига…


Тут ведмедів гурт обступить,
Кожен лапу простяга, –

Той бере тебе за руку,
Той торкає за плече;
Боронь боже ворухнутись! –
Кров одразу потече.

Бо крізь білі рукавички
Враз проб’ються пазурі
Гачкуваті, мов гаплички, –
Так і вп’ються, мов щурі.

Тож, коли вже раз попався, –
Наче в пастку бідна миш, –
То сиди, мов прикувався,
Не рушай, мовчи та диш!

Вийде Ох: “Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, нині
Головою наложить?”

В нас і те і друге вільно, –
Скаже ввічливо пан Ох.
Стережись тоді вже пильно,
Щоб не вийшло з тебе двох.

Скажеш: “Я служить не згоден”, –
Зараз цок тебе в лобок,
Якщо ти носить не годен
Рукавички й жупанок.

Стань на службу –
Подарують рукавички й жупанець,
Привітають, пошанують, –
Тільки ж там тобі й кінець!

Вічно будеш пробувати
У підземному дворі,
Більш тобі вже не видати
Ані сонця, ні зорі.

Де торкнешся – всюди брами,
Під замком та під ключем…
Десь далеко хтось часами
Озивається плачем.

Спів на плач відповідає,
Плач на спів, так без кінця…
Кажуть, бранка там ридає,
Жде юнака-молодця;

Коло неї там Жар-птиця
Співом душу потіша,
Та сумна міцна темниця,
Смутна в дівчини душа.

Якби хтів їй волю дати
Хто з хоробрих юнаків,
Мусить перше розрубати
Сімдесят ще й сім замків…

Вже вам казка обридав?
Що ж! хто має кладенець,
Хай замки ті розрубає, –
Буде казочці кінець!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір чим для мене є моя сім'.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Казка про Оха-чародія