Леся Українка – Коли дивлюсь глибоко в любі очі

I

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
В душі цвітуть якісь квітки урочі,
В душі квітки і зорі золотії,
А на устах слова, але не тії,
Усе не ті, що мріються мені,
Коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
Та цілий світ живе у кожнім слова,
І плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
Та вголос слів тих вимовить не вмію…

II

Якби мені достати струн живих,
Якби той хист мені, щоб грать на них,
Потужну пісню я б на струнах грала,
Нехай би скарби всі вона зібрала,
Ті скарби, що лежать в душі на дні,
Ті скарби, що й для мене таємні,
Та мріється, що так вони коштовні,
Як ті слова, що вголос невимовні.

III

Якби я всіми барвами владала,
То я б на барву барву накладала
І малювала б щирим самоцвітом,
Отак, як сонечко пречисте літом,
Домовили б пророчистії руки,
Чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
Либонь, умре, загине враз зо мною.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Коли дивлюсь глибоко в любі очі