Леся Українка – Перемога

Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,

Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.

“Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, –
Не чаруй і не ваб надаремне.

Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне”.

А весна гомоніла: “Послухай мене!
Все коряться міцній моїй владі:

Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді;

Темна хмара озвалася громом гучним,
Освітилась огнем блискавиці;

Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним;
Все коряться мені, мов цариці;

Хай же й темнеє серце твое оживе
І на спів мій веселий озветься,

Бо на нього озвалося все, що живе,
В тебе ж серце живе, бо ще б’ється!”

Тихо думка шепоче: “Не вір тій весні!”
Та даремна вже та осторога, –

Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, весно, – твоя перемога!

14.05.1893


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір диво провідний мотив.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Перемога
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.