Леся Українка – Руфін і Прісцілла (дія четверта)

Особи 4 дії

Всі ті, що в 3 дії, без Аеція Панси та Нофретіс, а крім того ще:
Адвокат Семпроній
Чоловік – одвідач.
Дівчина – сестра Ренатина
1-а жінка
2-а жінка
Молода дівчина
1-й молодий християнин
2-й молодий християнин
Старий християнин
Свояк Фортунатовий
Хлопець
Чоловік-вояк
Ремісник
Троє, що прийшли каятись
Старший громадянин з громадки прохачів
Клієнт Руфіновий
Християни і християнки, що прийшли одвідати в’язнів.

Та сама темниця.
Прісцілла сидить у ніші, вона здається дужчою, ніж в попередній дії. Коло неї Pуфін.
Люди в темниці всі ті самі, що і в 3 дії. Нартал на своєму місці, прип’ятий ще важчим ланцюгом, але довшим, так що може сидіти коло стовпа; громада видимо сторониться від нього так само, як і від Руфіна. Нартал здебільшого тримається безучасно, тільки зрідка подає короткі, їдкі репліки.

Чутно брязкіт замка в дверях. Ключар уводить адвоката Семпронія.

Ключар

(показує Семпронієві на нішу)

Он там Руфін, а Люція сам знайдеш.

(Виходить і замикає двері).

Люцій

(виходить назустріч Семпронієві і проводить його в нішу до Руфіна. Говорить на ході)

Здоров, Семпронію. Я проведу.

Тут, поки звикнуть очі, дуже трудно.

Руфіне, се наш адвокат Семпроній,

Що я казав.

Руфін

Добродію, вітаю.

Семпроній

Я радий послужити, чесний пане.

Найперше треба вияснити справу

Твою, Руфіне.

Руфін

Чом же се найперше?

Семпроній

Вона ж бо єсть окрема в самій річі,

Бо, скільки знаю, ти не християнин.

Прісцілла

Ти помиляєшся.

Семпроній

А… коли так…

Се шкода… ми б інакше доказали,

Що ти зовсім не знав, які то збори,

А був упевнений, ще ся громада

Звичайне похоронне товариство

І що твоя жона, як то буває,

Фундаторкою в ньому.

Руфін

Все одно.

Признався ж я, що знав мету сих зборів.

Семпроній

То ще дарма. Ти ж не сказав виразно,

Що й сам ти християнин…

Прісцілла

Завтра скаже.

Люцій

Тоді, коли скликалися ті збори,

Руфін ще справді був нехристиянин.

Семпроній

А, так? Се дуже добре! дуже добре…

Він культу християнського не знав?

Прісцілла

Ні.

Семпроній

Значить, він до вбивства непричетний, –

То ж ритуальне вбивство.

Прісцілла

Ти говориш

Так, наче справді вбивство те було!

Семпроній

Я, пані, не допитуюся правди.

(до Руфіна.)

Се помогло б мені обороняти

І Люція.

Люцій

Чому?

Семпроній

Річ дуже проста:

Хоч ти й християнин – правда, краще,

Якби ти ним не був – але на той раз

Прийшов ти не на збори, тільки в гості,

І цілий час був у садку з Руфіном.

Був Круста в гостях, був і Люцій в гостях, –

Хіба ж се неможливо?

Люцій

Се не йде.

Семпроній

Чому не йде?

Руфін

Так, се не випадає.

Семпроній

Ти можеш помогти, але не хочеш, –

Се не по-дружньому.

Люцій

Нехай Руфін

Про себе думає та про дружину, –

Вони ж і так за всіх нас постраждали.

Семпроній

Прісцілли справа трудна.

(до Прісцілли.)

То найгірше,

Що бачили тебе із тим хлоп’ятком

Якраз в той день, як згинуло воно.

То ж, кажуть свідки, ти дала гостинця

Дитині, стрівши в християнській хаті,

Там саме був і той старий, що зник…

Якби ж було ще можна те довести,

Що ти не християнка.

Прісцілла

Не доводь,

Бо я всі доводи зруйную.

Семпроній

Чудно,

Як часом люди гинуть самохіть!

(до Руфіна.)

Найбільше се мене в тобі дивує…

Руфін

Ти забуваєш: на мені ще й інші

Обвинувачення тяжать.

Семпроній

Ет, що то!

Що культу цезаря не визнаєш?

Та що боги зруйновані в господі?

Доволі кинуть курива дрібочок

Прилюдно цезареві на олтар –

І перший пункт упав. Так само й другий.

Хоч ти собі чимало сам пошкодив,

Боронячи в розмові християн,

Та ще байдужістю до справ громадських,

Але ти можеш оправдатись, – тільки

Скажи виразно: “Я не християнин”, –

І доведи се твердження на ділі.

Прісцілла

То се в законі римському дві правди?

Семпроній

Повинен же злочин причину мати?

Яка ж римлянину причина, справді,

Ламати римський культ?

Люцій

Прошу, порадь,

Чи нам не можна виправдатись якось,

Не відлучаючи себе від інших?

Семпроній

Є два шляхи: один – сказати ймення

Того старого, що в той вечір зник.

Сервілія по розповідях Крусти

Гадає, що то він і є той самий,

Хто десь її синка завів на безвість.

Якби його знайшли та допитали,

То, може б, кару він один поніс.

Люцій

І се не йде. – А другий шлях?

Семпроній

Усім

Зректися християнства і довести,

Що гурт ваш похоронне товариство.

Прісцілла

Сей другий шлях ще гірше недоладний.

Семпроній

(розводить руками)

А третього нема…

(Задумується.)

Хіба… стривайте…

Там знайдено в вас ритуальні речі:

Велику чашу, ніж і ще там дещо.

Підслухано якісь слова містичні

Про тіло й кров. Се вам найбільше шкодить.

Коли б хто розказав хоч би мені,

Яка в тому потреба і значіння,

Далось би, може, збудувати якось

На тому оборону.

Руфін

Ти гадаєш?

Прісцілла

(до Люція)

Сього, либонь, ніхто йому не скаже.

Тим часом Парвус говорять щось єпископові, показуючи на Семпронія. Єпископ і громада наближаються до ніші.

Єпископ

Се що за чоловік?

Люцій

Наш оборонець.

Єпископ

Його хто кликав?

Люцій

Я його просив

Так тільки, на пораду…

Єпископ

Що ж він радить?

Люцій

(ніяково)

Він радить нам відкрити на суді

Всі таємниці нашої відправи.

Єпископ

(суворо, невдоволено)

Він християнин?

Люцій

Ні.

Парвус

(наче до себе)

Се дуже дивно!

Нас боронити мав би ідолянин?..

Люцій

Він чесний і тямущий чоловік

І щиро нам готовий помагати.

Єпископ

Сьому я вірю. І мені не дивно

З його поради – він не християнин,

А то б він знав, що се порада марна.

Семпроній

Чому, добродію? Я не збагну:

Коли нема ні г А Ньби, ні злочину

В тих таємницях – чом їх не відкрити?

Єпископ

Є таємниці й в інших вірах.

Семпроній

Знаю,

Але, на жаль, про ваші таємниці

Найгірша слава йде.

Єпископ

Ми в тім не винні.

Що ті чутки Не можуть буть правдиві,

Про те не раз доводилось листами

Апологетів. Суд, либонь, же знає

Писання тії.

Семпроній

Суд бажає фактів,

Не слів.

Єпископ

В надії будем дожидати,

Поки господь всіх суддів просвітить.

Семпроній

До того часу може не діждати

Ніхто живий з громади сеї.

Єпископ

Значить,

Така на те господня воля буде.

Семпроній

(до громади)

Се спільна думка?

Голос з громади

Так! Звичайно! Спільна!

Семпроній

(до єпископа)

Тут, бачу, ти велику силу маєш.

Єпископ

He я, а божа правда й божий страх.

Семпроній

Все ж я б хотів тебе переконати,

Щоб ти не дав громаді сій загинуть.

Є таємниці й в інших вірах? – правда!

Та в інших вірах легко їх держати,

Тому вони й доховуються довго.

Але ж якби за тії таємниці

Та мали вигинути вірні всі,

То, певне б, зважили й жерці святії

Розкрити для рятунку таємниці,

Бо вкупі з вірними то й віра ж гине, –

Нема людей, кінчиться й культ богів.

Парвус

(вибухнув глумливим реготом.)

Ха-ха, ха-ха! О мудрощі поганські!

Які ж глибокі! Наче брід в посуху!

Семпроній

(до Люція)

Чого регоче сей?

Люцій здвигає плечима.

Парвус

Якби ж ти знав,

Що в нас нема жерців, ні марних культів!

А справжній культ ми справимо на небі,

У мученських вінцях!

Семпроній з запитом дивиться на єпископа.

Єпископ

Він правду каже.

Семпроній

Про віру я перечитись не буду,

Але ж гадаю, що не всі готові

На небо йти…

Голоси з громади

Усі! Усі!

Парвус

Як смієш?!

Семпроній

Образити я не хотів нікого,

Я тільки хтів сказати: не один з вас

Родину має…

Фортунат

(голосно зітхає)

Звісно… вжеж… родина…

Диякон

(нишком)

Помовчав би ти краще, Фортунате.

Семпроній

Хто ж буде ту родину годувати?

Теофіл

Господь про те подбає.

Диякон

Ти не знаєш,

Який братерський дух у нас панує.

Вдовиці й сиротята не бідують

В громаді християнській.

Семпроній

Де ж візьметься

Громада та, як всі отак загинуть?

Як християни всі схотять на небо,

То їх жінки, що й досі ще римлянки,

Старі батьки, та матері – всі будуть

Тинятися поміж людьми чужими,

Нещасні, безпорадні… дрібні діти

Ростимуть, мов бур’ян, або й погинуть…

В громаді рух і стримане перешіптування з боязкими поглядами на єпископа.

Парвус

Геть, сатано-спокуснику! Геть, кате!

Се ти прийшов тортури завдавати

Стражденним душам! Ти призвести хочеш

До зради нас!

Семпроній

Не маєш проганяти,

Бо й сам я йду вже геть з такого гурту,

Де перше кличуть, потім ображають.

Люцій

Прости, Семпронію, і не вважай

На запальні слова. Не всі в громаді

Так зле цінують щиру добру волю,

Що призвела тебе нас боронити.

Парвус

(з огидою одвертається)

Дивитись бридко на таке лигання!

Єпископ

Коли ти не призводиш нас до зради…

Семпроній

Таж кожен тямив би, що се даремне!

Я хтів порадити: коли не можна

Відкрити таємниці, то хоч ділом

Пошану до закону показати,

Щоб суд упевнився, що ви слухняні

І чесні громадяни.

Єпископ

Як же саме?

Семпроній

Прилюдно вшанувати установи,

Сотворені віками, і признати

Культ цезаря й богів, принісши жертву.

Парвус

І се, по-твоєму, не зрада?!

Семпроній

Ні.

Я ж не кажу зректися християнства.

Вшануйте римський звичай, і ніхто вам

Не заборонить кланятися богу,

Якому хочете. Он єгиптяни

Котів шанують, всяку звірин У…

Єпископ

(раптом до громади)

Ходімо, діти! Сеє вислухати

Нам не подоба!

(Відступає з громадою набік.)

Семпроній

(збентежений до Люція)

Чим я їх образив?

Люцій

Се довго поясняти… Річ видима,

Що я потурбував тебе даремне.

Пробач.

Семпроній

Ні, вір мені, я був би радий

До помочі вам стати.

Люцій

Вірю, вірю…

Семпроній

Я все-таки промову приготую.

Зостаньтеся здорові.

Люцій

Йди здоров.

Руфін

Прощай, Семпронію.

Прісцілла

Іди в спокою.

Семпроній повагом іде до дверей попід стіною, щоб не переходити поміж громади, скупченої посеред темниці. В темному кутку його переймає Фортунат.

Фортунат

(пошепки)

Стривай, добродію…

Семпроній

А що?

Фортунат

Та… теє…

Чи суд помилував би… після жертви?

Семпроній

У всякім разі поменшив би кару.

Фортунат

І випустив живим?

Семпроній

Я так гадаю.

Парвус

(зненацька підійшов до Фортуната)

Ти тут про що?

Фортунат

Я?.. ні про що… я так лиш…

Семпроній стукає в двері, ключар одмикає. Семпроній виходить.

Парвус

Чи не задумав ти чого? Гляди!

Фортунат

(до краю збентежений)

Та я ж… хіба ж я що?

Парвус

Май на увазі:

Відступникам немає вороття.

(Відходить.)

Фортунат

(з острахом до диякона)

Який він гострий!

Диякон

Що ж, він правду каже.

Відступника не прийме церква вдруге,

Кого ж відкине церква, бог відкине

І покарає душу вічним пеклом.

(диякон відходить.)

Фортунат стоїть похнюпившись.

Hapтал

Куди не кинь, то клин, – так, Фортунате?

Фортунат

Дай спокій вже хоч ти! Без тебе досить.

Hapтал

Біда святому.

Фортунат відходить. За дверима чутно гомін багатьох голосів. Ледве ключар відчиняє двері, в їх вривається юрба одвідачів. Ключар і його помічник, стоячи на дверях, стримують натовп.

Ключар

Не товптесь! Я казав вам: по черзі!

Не всі гуртом! Гей, вижену назад!

Чоловік

(що попереду увійшов, середнього віку, a одежі досить заможний)

Не гнівайся, добродію!

(Нишком кладучи щось в руку ключареві.)

Я завтра ще принесу.

Помічник

(підслухавши)

Він завтра тут не буде.

Чоловік

То, може, пощастить тебе застати.

(дає і помічникові.)

Помічник

(до ключаря)

Замкнем їх тут та й підемо?

Ключар

А звісно!

Нам треба стерегти дверей.

(до гурту одвідачів.)

Ми прийдем

Незабар О М, то щоб усі балачки

Тоді скінчились враз і – мах додому!

Чоловік

Авжеж, добродію, авжеж, не як!

Ключар і помічник виходять і замикають за собою двері. Перекликання з в’язнями, гомін, вітання. Громада в’язнів мішається з юрбою прибульців. дедалі вирізняються окремі групи і розмови. Одвідачі просять благословення у в’язнів, дають дарунки, виражають пошану.

Дівчина

(сестра Ренати, не дуже молода, порядно вбрана, з клуночком, старанно завиненим у чисту платину)

Ренаточко!

Рената

Сестричко! Ось я тут!

(Цілується з новоприбулою.)

Сестра Ренати

Я принесла тобі нову одежу.

Рената

Одежу білу?

Сестра Ренати

Білу, ти ж хотіла.

Я й нареченому твому принесла

Теж білі шати.

Рената

(кидається знов їй на шию)

Ой спасибі, люба!

Редівівус

(вклоняється сестрі Ренатиній)

Шановна сестро, бог тобі заплатить.

Рената

Тепер, кохані, я зовсім весела,

Ми станемо убрані, мов до шлюбу,

І з серцем радісним до бога підем.

(Відходять розмовляючи в глибину темниці.)

Жінка

(немолода. Стає навколішки перед Прісціллою)

Благослови мене, святая сестро!

Друга жінка

(молодша. Так само склоняється перед Прісціллою)

Скріпи мій дух, він немічний, сестрице!

Молода дівчина

(в пориві кидається до Прісцілли)

Ой гину, сестро! Поможи! Я грішна!

Прісцілла

Я, сестри, не свята. То бог святий,

То дух його дає слабким нам силу.

Молімося, щоб він нам допоміг

Земні труди найшвидше покінчити

І заробити вічного спокою…

(По черзі кладе їм руки на голови і цілує всіх трьох, ті відходять потішені.)

Двоє молодих християн наближаються до Руфіна і вклоняються.

1-й

Благослови нас, брате преподобний!

Дай душам мир.

Руфін

Я сам його не маю.

2-й

То помолися богу вкупі з нами.

Руфін

Молитись я не можу.

2-й

Ми негідні?

Руфін, мов не почувши, перейшов мовчки до протилежної стіни до Нартала.

Люцій

(до християн)

Він, браття, ще не хр Е Щений – не сміє

Благословення вірним уділяти.

1-й

(де Люція)

Благослови нас ти.

Люцій

(благословляє)

Щасти вам, боже!

Християни відходять.

Нова невеличка громадка відвідачів увіходить, впущена ключарем.

Старий християнин

(з нових одвідачів, гукає од дверей)

Де тут диякон? Розступіться, браття!

Несу дари Христові й чесний хліб!

Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари і кошик з хлібом і всякими наїдками.

Старий християнин

(до диякона)

Причастя в нас було й агапи братні,

То се громада посилає вам

Частки найкращі. Просимо згадати

В молитві вашій вбогу нашу церкву,

За нас негідних богу помолитись,

Щоб нас господь помилував для вас,

Для ваших чесних ран і мук великих.

(Кланяється дияконові і громаді на всі боки.)

Диякон

Сто раз вам бог надгородить за те,

Що ви не забуваєте про в’язнів.

Нартал

(до Руфіна)

Чималі тут проценти, як я бачу,

Та ще й якась заплутана рахуба!

Старий християнин відходять. диякон роздає в великого коша наїдки тим в’язням, що підходять до нього.

Урбан

(взяв шматок печені з рук диякона і куштує її)

На волі зроду я не їв такого!

Флегон

Та вже ж ми заробили – перед смертю.

Аквіла

Не гріх було б і ліпшого принести,

Таж ми страждаємо за їх усіх.

Свояк Фортунатовий

(довго розшукував Фортуната поміж громадою, нарешті знайшов, ухопив за рукав і одводить набік, недалеко від Руфіна і Нартала)

Тебе вітає жінка.

Фортунат

А сама

Чом не прийшла?

Свояк

Вона сюди боїться.

(Тихше.)

Вона тебе просила врятуватись –

Ти знаєш як.

Фортунат

Боюся бога, брате!

Свояк

Та се ж про людське око тільки буде,

Не справді ж ти зламаєш віру.

Фортунат

(боязко)

Цить!

(Оглянувшись, нишком.)

Мене ж тоді не приймуть до громади,

Я втрачу поміч і загрузну в злиднях,

Я ж буду, як вівця паршива!

Свояк

Байка!

Я знаю церкву, де приймають всіх,

Аби покаявся, то й приймуть знову,

Се навіть недалечко.

Фортунат

(втішений, з надією)

Ні! чи справді ж?

Свояк

Та я тобі кажу! На мене здайся.

Ну, будь здоров. А жінка завтра прийде

Туди на суд і приведе дітей.

Фортунат

(невдоволений)

Ну, а навіщо се? Ой лихо з нею…

Свояк, здвигнувши плечима, киває дружньо і таємнично Фортунатові і відходить.

Хлопець

(дуже худий і блідий, кидається на коліна перед Фортунатом)

Святий, безгрішний мученику, пробі!

Прости мене! Позбав мене гріха!

Фортунат

(збентежений)

Як можу я?.. що?.. чим ти грішний?

Хлопець

Брате!

Я матір допустив принести жертву

За мене Ескулапові, бо тяжко

Я на пропасницю недугував.

Тепер я каюся так гірко, тяжко!

Господь мене скарав – заслаб я гірше!

Фортунат

Усі ми грішні, може, бог простить.

Хлопець

Ти помолися богові за мене,

Як станеш у раю, сконавши в муках.

Фортунат

(безсило киває хлопцеві головою, силкуючись усміхнутися лагідно)

Мир, брате, мир… іди…

Хлопець

Святий! Безгрішний!

(Хлопець поривчасто обіймає і цілує Фортунатова коліна і відходить.)

Чоловік

(молодий, дужий, з військовою виправкою. Склоняє голову перед Парвусом)

Я, брате, на пораду.

Парвус

З чим приходиш?

Чоловік

Це завтра свято військове у нас,

Ми маємо усі піти в вінках,

Орлів імперії урочисто пронести

Повз образ імператора.

Парвус

І ти зробити се наваживсь?

Чоловік

От про се

Я й раджуся тебе.

Парвус

Яка порада,

Яке вагання тута може бути?

Святий для тебе бог чи імператор?

Чоловік

Я думав, що як жертви не приносить…

Парвус

Не жертва се – вінок на голові?

А той орел в руці? А честь поганська

Тій статуї камінній? Схаменися!

В геєну линеш на орлиних крилах?

Заквітчався до сатани на бенкет?

Чоловік

(зважливо, але сумно)

Послухаю тебе, шановний брате,

Але ти знаєш, як у нас при війську?

З життям мені прийдеться попрощатись,

Коли зламаю звичай.

Парвус

Ну, так що ж?

Ти через се похнюпився, вояче?

За римського орла вмирати легше,

Ніж за Христа? Що ж! до твоєї волі!

Христос не потребує вояків,

Що йдуть без радощів на смерть за нього.

Чоловік

(здіймає вгору обличчя без найменшого сліду смутку)

Я, брате, буду бравим вояком

В христовім війську. Нагадай про мене

Моему панові на небесах,

Як будуть роздаватись надгороди.

Парвус

(впевнено)

Кажу тобі, забутий ти не будеш…

Нартал

(до Парвуса)

А ти там консулом у бога будеш?

Парвус презирливо дивиться на нього.

Вояк, уклонившись, відходить.

Ремісник-одвідач стоїть в гурті, з Флегоном, Урбаном і Аквілою, розмовляючи з ними.

Pемісник

(до Флегона)

І як ти не боїшся умирати?

Флегон

Воно страшненько, як сказати правду.

Та се, бач, так, як літом в річку лізти:

Спочатку жаско, а нирнеш – то й рай.

Отак же й християнам умирати.

Аквіла

Велика штука – вмерти! Я, мій брате,

Хотів у гладіатори податись,

Та Парвус залучив у християни.

Ет, хоч куди подайся – вмерти треба,

Як не тепер, то згодом.

Pемісник

То-то й ба,

Що як на мене, то вже краще згодом.

Аквіла

Ну й слизнеш, наче міль. А в нас душа

По смерті пануватиме, мов цезар.

Ремісник

Уже й “як цезар!”

Урбан

Що там панування…

Якби ти, брате, знав моє життя,

То тямив би, що я готовий вмерти,

Аби вже мати спокій від біди.

А спокій мають тільки християни,

Поганам буде мука ще й по смерті.

Ремісник

Се хто ж казав?

Урбан

Та вже такі, що знають.

(Нишком.)

Ось тут є Парвус – був на тому світі.

Він замирав, а потім знов оджився.

Ремісник

Та чи не бреше він?

Урбан

Я бачив сам,

Як він лежав холодний, наче мертвий.

Шпигнули голкою і то не чув.

А як прокинувся, то щось балакав

Хтозна-якою й мовою.

Ремісник

Ото!

Которий же се Парвус?

Урбан

(показує рукою)

Он отой.

Ремісник

(з забобонним острахом)

А він таки якийсь непевний, справді.

(З боязкою цікавістю подається в гурт ближче до Парвуса.)

Флегон

Великий чоловік!

Аквіла

А що вже смілий!

Урбан

І розумом удався дуже гострий.

Мішаються з гуртом.

Троє людей різного віку підходять до Нартала і Руфіна.

1-й

(до Нартала)

Де тут єпископ? Як його пізнати?

Нартал

Котрий найбільш до сухаря подібний,

Ото і він.

Троє збентежено зглядаються.

Руфін

(показує на єпископа поміж юрбою)

Отой старий, високий.

Троє йдуть до єпископа і стають перед ним навколішки.

Троє

(говорять навперебій)

Велебний отче… ми прийшли… ми хочем…

Ми просимо…

Єпископ

Мир, діти, вам! Устаньте.

(до 1-го)

Ти, старший, говори. Чого вам треба?

1-й

Велебний отче! Заступись за нас.

Нас вигнано із нашої громади.

Єпископ

Хто вигнав вас?

1-й

Пресвітер.

Єпископ

А за віщо?

1-й

Ми по-юдейскому справляли паску,

По батьківськім звичаю.

Єпископ

Ваш пресвітер

Мав рацію.

1-й

Ми каємось, владико.

Всі троє знов стають навколішки і б’ють себе в груди.

Благаємо тебе: дай нам листа

До нашої громади, хай простить нас,

Ми будемо слухняні вівці в стаді.

(Простягає єпископові навосковану дощечку і стиля.)

Два слова до пресвітера й громади!

Святий, велебний отче, порятуй!

Єпископ

(до 2-го)

Устань, молодший, стань зо мною поруч.

2-й встає, несміло поглядаючи, стає коло єпископа. Єпископ бере від 1-го табличку і стиль, прихиляє табличку до плеча 2-го, пише на ній кілька слів і віддає 1-му.

Се покажіть пресвітеру й громаді,

І, певне, вас простять, а ви шануйтесь

Та з послуху ніколи не виходьте.

Троє

Велика дяка, найчесніший отче!

(Кланяються єпископові в ноги і відходять.)

Нартал

(до Руфіна)

Чому він їм не наступив на шиї?

Ото б то дякували!.. Барани!

Громадка людей

(різно вбраних, але здебільшого вбогих, кидається до єпископа, цілує йому руки, ноги, кланяється і навперебій благає.)

Велебний отче!.. Батеньку!.. Єдиний!

Ми сироти без тебе! Гинем! Гинем!..

Мутить нас ересь!.. Монтанівці вкрались!..

Пророчиці облудні нас бентежать!..

Порадь, як боронитись! Ми простацтво!

Ми люди темні, неписьменні! Отче,

Загинемо без тебе!

Єпископ

(владно)

Мир вам! Спокій.

Хіба у вас пресвітера немає?

Чом ваша старшина вас не глядить?

Один з громадки

Ох, наша старшина попала в пастку

Дияволові!

Єпископ

(підводить очі догори)

Се велике горе!

Великий іспит, браття!

2-й з громадки

Ми…

3-й

(сіпає його)

Мовчи!

Він молиться!

Прісцілла

Руфіне!

Руфін повагом подається до неї; його переймає недалеко від ніші підстаркуватий чоловік, колишній його клієнт.

Клієнт

Пане гідний!

Я мало з радощів не вмер, почувши,

Що й ти святий.

Руфін

Се хто ж тобі казав?

Клієнт

Нофретіс. Звістка ся по людях ходить.

Та я й давно собі метикував:

Чому такий вельможний пан, багатий

Не служить Римові? Аж ось воно!

Руфін

Любити можна Рим і не служивши.

Клієнт

Любити Рим? Сей Вавілон поганий?

Жартуєш, пане! Хай він западеться!

Хоч кажуть люди, що як Рим скінчиться,

То й світ скінчиться, та мені дарма, –

Нас, християн, Христос від смерті збавив,

Ми житимем і по скінченню світу.

(Стає на одно коліно.)

Прошу тебе, благослови мене.

Руфін

Якби я знав, чим проклясти тебе,

То я прокляв би!

Клієнт

(схоплюється)

Господи!

Прісцілла

Руфіне!!

Руфін, не оглядаючись, вертається до Нартала, клієнт іде і намагається протовпитись до єпископа.

Єпископ

(після паузи, до новоприбулої громадки)

Пождіть, ми зараз вам дамо листа

З наукою про віру справедливу

До вашого пресвітера.

2-й з громадки

Мій отче,

Боюся – не послухає й листа

Пресвітер наш, – він плеще привселюдно,

Що ти… не смію слів тих повторити.

Єпископ

Я дозволяю і велю сказати,

Бо мушу знати всі недуги церкви.

2-й

Він каже, що не з божої встанови

Ти став єпископом. “Син князя лжі” –

Так він тебе назвав на наших зборах.

Листа твого до церкви в Сіракузах,

Що ти писав про єресь монтанівську,

Дістав він раз до рук, але…

(Мовкне.)

Єпископ

І що ж?

2-й

Віддав пророчиці, а та ногами

Його стоптала й прокляла тебе.

Єпископ

(глухим голосом)

О господи! Тяжкі подвійно пута

Ти наложив єси на мене…

Клієнт

(підходить)

Отче,

Я маю скаргу…

Єпископ

(суворо)

Підожди. Не час.

Диякон відстороняє клієнта, той покірно стає збоку.

1-й з прохачів

(до єпископа)

Ох, якби визволить тебе з темниці!

2-й з прохачів

Якби ж то визволить! Ти б їх скрушив,

Тих вражих монтанівців, стер би в порох!

3-й з прохачів

Іще б пак! Сказано, живеє слово

Не те, що листи!

1-й з прохачів

Наша старшина

Не встояла б віч-на-віч проти тебе.

3-й з прохачів

Один твій погляд скине лжепророків!

Єпископ стоїть задуманий. Теофіл підходить до нього.

Теофіл

Велебний отче, є тобі рятунок.

Тут є два персні, що з тюрми виводять,

Їх дав Руфінові й Прісціллі батько.

Одного персня ти візьми собі.

Єпископ

(до Теофіла)

За інших так рішать не можна, брате.

Парвус

В їх справа рішена, вони не хтіли

Чи не посміли скористати з перснів.

Люцій

Якби громада ставилась інакше…

Єпископ

(суворо)

Громада ставилась, як бог велів.

Парвус

(до Люція)

Руфін тобі дорожчий, ніж єпископ?

Єпископ

Стривайте, діти, я ще не сказав,

Що я візьму ті персні.

Диякон

Чесний отче!

Не закривай очей на шлях рятунку,

Що безсумнівно вказує сам бог.

Адже й великий наш апостол вийшов

З темниці потай по знаку господнім.

З нас кожен певен, що ціни не має

В твоїх очах життя наземне марне,

Що дух твій поривається на волю

В горішні високості. Та чи може

Йти на спочивок пастир, коли пан

Сказав йому: паси мою отару?

Ось тут прийшли до тебе вбогі духом,

Благаючи рятунку і поради.

Хто порятує їх? Хто їх порадить?

Хто витягне їх з пастки злого духу?

За їх здаси ти справу перед богом.

Не пастир їм Руфін, ані Прісцілла –

Подружжя чесне матиме заплату

На небесах від господа.

Теофіл

Амінь.

Диякон

(до громади)

Просіте, браття, ради сирот наших,

Щоб наш отець велебний вийшов звідси,

Бо вже диявол клацає зубами,

Заблуканих готовий поглинути!

Голоси з громади

Заблуканих рятуй!

Громадка прохачів

Рятуй нас, отче!

Іди до нас! Благаємо тебе!

Єпископ

Тяжкої жертви просите ви, діти,

А мушу слухати…

Громада перебиває його криком радощі.

Єпископ

(до диякона)

Ти нагадав

Про мій великий довг супроти бога.

Теофіл

То я піду по персні.

(Подається йти, але спиняється.)

Чи накажеш

Один лишити їм?

Єпископ

Авжеж, лиши.

Теофіл

Руфінові лишити чи Прісціллі?

Єпископ

Коли Прісцілла схоче, дай їй персня.

Теофіл

А як не схоче?

Єпископ

Дай його Руфіну.

Теофіл

А як не схоче й він?

Єпископ

Віддай мені.

Теофіл

(підходить до Руфіна)

Де, брате, персні ті, що дав твій тесть?

Ти чув? Ми врадили одного дати

Єпископу…

Руфін

А нас ви поспитали?

Теофіл

Єпископ так рішив. Сього доволі.

Адже ви християни. Що ж питати?

Hapтал

Та хто ж пита овець, котру з них різать?

Руфін

Я досі ще не жив ладом овечим.

(до Теофіла.)

Ми з жінкою порадимось самі.

(Іде до Прісцілли.)

Теофіл

І я піду, мене послав єпископ.

Підходять удвох до Прісцілли.

Теофіл

Прісцілло, муж твій не дає нам персня,

Щоб визволить єпископа з темниці.

Руфін

Я вдвох з тобою хочу се рішити.

Прісцілла

Прошу, віддай мені обидва персні.

Руфін дає.

Свій перстень я єпископу даю.

(дає один перстень Теофілові).

А твій тобі лишиться.

(Хоче дати другого персня Руфінові, Теофіл перехоплює.)

Теофіл

Дай сюди.

Єпископ наказав не так зробити.

Сказав віддать тобі, коли ти схочеш.

(Теофіл затискає в лівій руці одного персня, а правою подає другого Прісціллі.)

Прісцілла

Я не візьму його, як бог живий!

Теофіл

(до Руфіна, урядово)

Тепер тебе питаю, хочеш взяти?

Руфін

Мені його не треба.

Теофіл повертається йти.

Постривай,

Я передам його…

Теофіл

Ні, так не можна.

Єпископ сам рішить, кому віддати.

(Теофіл іде з перснями до єпископа.)

Прісцілла

(до Руфіна)

Руфіне, нащо ти віддав свій перстень?

Руфін

На те, навіщо й ти.

Прісцілла

Але ж, Руфіне,

(бере його за руку, притягає до себе, шепочучи пристрасно)

Ти ж… ти не віриш! Ти мене дурив!

А я братів дурила – через тебе.

Яка ж се нечесть! Як ти міг зробить се?

Руфін

(визволивши руку, тихо)

Не час тепер про сеє говорити.

(Відходить знов до Нартала.)

Теофіл

(до єпископа, з поклоном подає персні)

Вони обидва персні віддали.

Єпископ

(бере персні, до громади)

Вважайте, діти, се великий приклад, –

Так чинять справедливі християни.

Велика радість буде їм на небі,

І церква в молитвах їх не забуде.

Громада перешіптується, з побожним подивом поглядаючи на Руфіна і Прісціллу.

(Єпископ надіває одного персня собі на палець, а другого держить в руці)

Сей перстень я віддам…

Фортунат

(падає до ніг єпископові)

Велебний отче!

Віддай його мені! благаю!

Єпископ

Сину,

Тут є достойніші. Врятуєш душу,

Коли загубиш тіло, – се твій жереб.

Тут є такі, що й інших порятують –

Між них шукає бог собі обранців.

(до Парвуса.)

Ти, сину мій, зо мною підеш.

Парвус

Ні!

Єпископ

(суворо)

Кому ти кажеш “ні”? Чи ти гадаєш,

Що я тебе по слабості старечій

Як молоду підпорку хочу взяти

Собі в послугу? Я беру тебе

На море світове ловити душі.

Бог дарував тобі огнисте слово,

Ретельне серце і незламний дух,

Ти божий знаряд, мусиш на роботу.

Не будь рабом лінивим.

Парвус

Чесний отче!

Я не лінивий. Працював я щиро.

Не позбавляй мене того вінця,

Що бог мені показує щоночі.

Єпископ

Що бог тобі показує?..

Парвус

Авжеж!

Вогненний круг спускається на мене,

І голоси мені співають “слава!”,

І я не чую голоду від посту.

Єпископ

Ти постуєш? хоч я заборонив

Для в’язнів піст? Лукавий рабе! знаєш,

Які то видива тебе морочать?

То навождення злого духа!

Парвус

Ні,

В собі я чую божий дух! І горе

Тому, хто вимовить лихе на нього.

(В нестямі до громади.)

Іде господь! служіть йому вогнем,

Моліться кров’ю! Смертю поклоняйтесь!

Один з прибулих

Нестотно так пророчиці говорять

У монтанівців. Ой яке страхіття!

Єпископ

(сильним голосом)

Свят, свят господь! Замовкни, д У Ше лжі!

Він одержимий.

(до Теофіла.)

Поручаю, брате,

Тобі сю душу. Ти ж бо в сій громаді

Зостанешся намісником моїм.

(Показує на Парвуса.)

В такому стані взять його не можу.

(до диякона.)

Беру тебе, слуго христовий.

Диякон

(з трудом криючи радість)

Отче,

Чим заслужив я?..

Єпископ

Ти покірний раб

І з волі пана не виходив зроду.

Диякон кланяється.

Єпископ

Нам треба два плащі. Хто має, діти?

Скілька чоловік з одвідачів подають свої плащі. диякон вибирає два кращі.

(до в’язнів.)

Тепера попрощаймось…

Теофіл

Чесний отче,

Я маю ще прохання.

Єпископ

Говори.

Теофіл

Руфіна треба в чесний хрест увести,

Щоб не загинула його душа.

Люцій

В громаді нашій він не оглашенний,

Та ще й не знає він науки віри.

Теофіл

В сутужний час дозволено й без сього.

Велебний отче, правда?

Єпископ

Так, мій брате.

(до громади)

Хто має воду? дай її сюди.

Простягається скілька посудин з водою.

Хто має чисту одіж?

Редівівус

(подає одежу, що йому подарувала Ренатина сестра)

Ось, прийміте!

Єпископ

(до Теофіла)

Хрещеним батьком будеш ти.

Теофіл

Так, отче.

Єпископ

(голосно до Руфіна)

Руфіне, божий рабе, приступи!

Мовчання. Руфін на рушиться.

Руфіне, чи ти чув?.

Прісцілла

(голосом, зміненим від муки, мов чужим, без відтінків)

Мій чоловік

Себе не чує гідним. Я се знаю.

Він має слушність. Облишіть його.

Єпископ

(до Руфіна)

Не трать одваги, сину, сповідайся

З гріха таємного, покайся щиро

Перед громадою й передо мною,

Як перед батьком. Може, гріх простимий –

Я розгрішу тебе іменням божим,

Очистишся і приймеш чесний хрест,

Без нього ж бо нема душі рятунку.

Мовчанка.

Кажи свій гріх. Ми слухати готові.

Руфін

Нікому з вас нічого я не винен.

Єпископ

З нас кожен і без сповіді простив би

Вину супроти нього. Я питаю

Про гріх супроти бога.

Руфін

Я не знаю,

Про що говориш ти.

Єпископ

Вчинив ти, може,

Яку оману, ймення боже взявши

Собі за покрив?

Руфін

Я тобі кажу,

Що я вам не вчиняв нічого злого.

Яке ж вам діло до моїх гріхів?

Єпископ

Ми дбаємо про тебе по-братерськи,

Душі твоїй рятунок дати хочем.

Руфін

Я звик про себе завжди дбати сам.

Єпископ

В твоїх словах бринить якась гординя,

Не пристоїть вона такій душі,

Яка бажає одяг правди взяти

І вмитися у джерелі безсмертя.

Смири свій дух, вчини себе достойним

Великої святої таїни.

Руфін

Чимсь іншим, ніж я сам, я буть не можу.

Навіщо ж марнувати дурно час

На сі розмови, і тяжкі, й даремні?

Вам, може, є що інше до обради.

А я ж бо й не просив од вас нічого.

(Відступає набік.)

В громаді рух і гомін.

Люцій

Я з ним поговорю. Він завтра буде

Готовий до хресту.

Теофіл

Се буде пізно.

Ми завтра йдем на суд останній.

Люцій

(крізь гомін, що зростає)

Завтра

Удосвіта… вночі… Через годину!..

Єпископ

Тепер або ніколи. Час не жде.

Голоси з громади

(вириваються з галасу)

Руфіне!.. Брате!.. Згодься!.. Будь покірний!

Покайся! Сповідайся! Охрестися!

Негідний!.. Бог простить!.. Очистить хрест!..

Руфіне!.. Ні, не вартий!.. Він святий!..

Він врятував єпископа!.. Прісцілла –

Вона свята, а не Руфін!.. Обоє!

Єпископ їх обох у приклад ставив!

Молитись має церква за обох!

Нехрещений! дарма!.. Святий!.. Негідний!..

Ключар

(одчиняє двері)

Чи ви тут попилися? Що за галас?

Ви навідились? Годі! Гетьте звідси

Усі чужі! Одвідали, ну й досить.

(Сіпає тих одвідачів, що ближчі до нього.)

Кому я се кажу? Чи ви поглухли?

Одвідачі кидаються прощатися з в’язнями. Заметня і гомін. Єпископ і диякон закутуються з головою в плащі і подаються до дверей в гурті одвідачів. Ключар затримує їх.

Ви хто? Куди?

Єпископ і диякон мовчки показують персні. Ключар удає, ніби спустив їх з очей і звертається до інших.

Ну, ну! хутчій, хутчій.

Одвідачі всі виходять. Зостаються в’язні без єпископа і диякона.

Ключар

(до в’язнів)

Тепер і ви збирайтеся. На допит

Вас казано привести. Та не всіх.

Руфін з Прісціллою хай зостаються,

Їх питано.

(до Нартала.)

Ага, ти сам не встанеш.

Гей, вартові, сюди!

Увіходять двоє вартових.

Розкуйте трохи

Сього добродія, та не зовсім.

І стережіть, щоб він не втік з дороги.

Вартові здіймаюсь з Нартала частину ланцюгів, але руки й ноги лишають у кайданах.

Теофіл

(до громади, поки розковують Нартала)

Не тратьте зваги, діти, будьте тверді.

Мені вас доручив єпископ.

(до Парвуса)

Слухай,

Поводься здержливо, в речах будь мірний.

Парвус

Я бога слухаю, а не тебе.

Теофіл

(до громади)

Він бунтівник. Ви з ним не розмовляйте,

Нехай покається.

Нартал

(до Парвуса зо сміхом)

Поздоровляю,

Товаришу! Тепер мені є пара!

Ключар

Ну, вже готово?

(до вартових з Нарталом)

Ви вперед. Рушайте.

Всі виходять. Руфін і Прісцілла лишаються самі.

Прісцілла

Руфіне!

Руфін

(по хвилі мовчання)

Що?

Прісцілла

Ходи сюди до мене.

Руфін

Навіщо я тобі! Ти ж осудила

Мене прилюдно і не вислухавши.

Про що ж тепера маєш говорити?

Навіщо завдавати ще тортури,

Коли я й так засуджений від тебе?

Прісцілла

Кола б ти знав, які тяжкі тортури

Я завдала собі, тебе судивши!

Та й не судила я. Хіба то суд?

То стогін болю. Я його тлумила,

Поки могла… Як боляче, як страшно

Теряти віру в дорогу людину!

Мов гине цілий світ… Яка се мука!

І як могла я пережити теє?!

Руфін

(підходить до неї ближче)

Тебе ж просив я: відлучи себе

Від справи про довір’я їх до мене.

Прісцілла

Скажи ти серцю: відлучись від тіла!

(з поривом.)

Руфіне, дорогий! Я дуже винна

Супроти тебе! Марним підозрінням

Сплямила я себе! Картай мене!

Скажи, що ти ніколи не простиш

Образи лютої. Зречись мене!

Але скажи, що то я помилилась,

Що ти нікого не дурив, що ти…

(голос її переривається від турботи)

Що ти… душею християнин… правда?

Неприязно поводився ти, згорда –

Патриціанська звичка з того винна,

Але ж ти каєшся? Тепер? В сю мить?

Мовчиш? Не гідна я твоєї мови?

Суди мене!.. Клени мене!.. Картай,

Та не мовчи… Ти християнин?..

Правда?

Чому мовчиш? Чи я для тебе вмерла?

(Зривається, хапає Руфіна за руку. Але опускається на коліна, тремтячи від слабості і крайньої стурбованості.)

Руфін

(підводить її і підтримує, вона з риданням притуляється до нього)

Не рвися, люба, так. Не муч мене.

Я все б тобі сказав, але боюся,

Що ти не зрозумієш.

Прісцілла

(трохи вгамувавшись. В голосі лагідний докір і наче неповна притомність)

Як? Прісцілла

Свого Руфіна вже не зрозуміє?

Уже їй, значить, голову відтято?

Але ж вона почує й з того світу

І зрозуміє все!

Руфін

(притуляється до колони, що посеред тюрми, не випускаючи Прісцілли з своїх обіймів)

Так, зрозуміє.

Я тямлю се. Тепер так близько б’ється

Коло мого се вірне, щире серце,

Нема між нами всіх тих рабських душ,

Заляканих сумлінь і темних мислей,

Скалічених гординь.

Прісцілла

Ти не суди їх.

Вони спокутують свої всі вади,

Сконавши в лютих муках за Христа.

Руфін

І я сконаю, тим-то саме час

Мої всі вади розсудити щиро.

Скажу тобі: я справді гріх вчинив.

Я одурити хтів

Прісцілла здригається, мов ножем діткнута.

Але не їх, і не тебе…

Прісцілла

Кого ж?

Руфін

Себе, Прісцілло.

Прісцілла

Як?

Руфін

У мене в серці віри не було.

Я розумом хотів до вас пристати,

Бо марилось мені: новая віра

Врятує, може, Рим. Ся марна мрія

Спалахнула була, немов зірниця,

В ту незабутню ніч, отам в садку,

Серед руйновища богів колишніх…

В темниці тут я довго мучив душу,

Щоб нахилить її під ваші ярма!

Та не гнучка вона. Таки чужі

Мені сі люди, їх думки і речі.

Прісцілла

Був час, коли й мене вражала прикро

Недосконалість братня, але згодом

Навчилась я, що все те марна одіж,

А вічний дух від неї буде вільний,

Покинувши сю землю.

Руфін

Якщо дух

У вас те саме значить, що ідея,

То трудно вірить, щоб погану одіж

Могла носить якась ідея гарна.

Тут душі деякі так нечепурно

Убралися, що видержати тяжко

В сусідстві з ними. Але я терпів,

Бо все ще жевріла якась надія.

Аж тут прийшов клієнт і покінчив

Мою надію.

Прісцілла

Та хіба ж усі

Такі, як той клієнт, умом убогий?

Адже ж і Люцій – християнин.

Руфін

Люцій

Умів себе примусити до того,

До чого я себе не міг нагнути.

Він раз побачив марево в пустині

І думає, що то прийдешній Рим.

Прісцілла

Він говорив тобі про царство боже?

Так то ж не марево, то справжнє місто.

Руфін

Та хоч би й так. Воно мені чуже

Бо то столиця варварів нужденних.

Те місто може навіть Римом зватись

Але мені про те байдуже. Ні,

Мене болить, що Римом може зватись

Така потвора…

Прісцілла

(упалим голосом)

Посади мене.

Руфін садовить її.

Як гірко се, що ти даремне згинеш!

Хто зна, за віщо й нащо. Так безвинно!

Руфін

Безвинно? Ні! Я знаю, за що гину.

Коли підданий цезарської влади

Не служить цезарю – слугу такого

Убити цезар мусить. Так ведеться.

Коли республіканець руки склавши

І мовчки терпить люту тиранію –

Повинен смерті він. Се так по правді.

Довге мовчання.

Руфін

(після задуми, немов сам себе випитуючись)

Я ще не все сказав, не до кінця…

Прісцілла

Коли се боляче, то, може, годі…

Руфін

(мов сам до себе, думаючи вголос)

Чому я хтів упевнити себе,

Що й я повинен так служити Риму,

Як Люцій? Міг же бути й інший спосіб.

Чи се єдиний шлях? То ж скільки треба

Тонких софізмів сплести, щоб вловити

У християнській невід римську душу.

Ні, я дурив себе… Се не для Риму…

Я тільки хтів, щоб римськеє сумління

Не сперечалось… хтів його приспати…

Прісцілла

Навіщо ж се? Якби ти справді вірив,

Було б за що боротися з собою, –

Ти б виборов собі небесне царство.

Руфін

Собі? собі? Запевне, сеє слово

Святе для християн, коли й Прісцілла

Його поставила на чільнім місці.

Та я, бач, “ідолянин”, я забув

Про сії святощі…

Прісцілла

Руфіне, годі!

Догадуюсь… і се мені так тяжко…

І… якось любо… я не знаю як…

Мішаються всі почуття… так трудно…

Аж розривається душа надвоє…

Руфіне!!

(В пориві підводиться і простягає до нього руки.)

Руфін

(притуляє її до себе і голубить)

Мучу я свою єдину…

Свою голубку бідну… я ж так марив

Їй дати радощі хоч наостанку.

І не спромігся! І не дав я ліків

Своїй слабій, замученій дружині.

Ох, ся тверда душа! Упертий розум!

Чом я не міг зломити їх?

Прісцілла

(потроху заспокоюється, слухаючи його)

Ні, любий,

Не треба їх ламати, та й не може

Зламати людська воля те, що бог

Створив незламним. Ти не знаєш бога,

Але ж то він створив тебе. Я вірю,

Що там, на небесах, де вічна правда

Очам душі з’являється відкрито,

Її збагне незламаний твій розум.

І ми тоді в одну зіллємось душу,

Єдину, неподільну і щасливу.

Уже й тепер я бачу щастя одсвіт,

Як заграву далеку…

Мовчання довге.

(Прісцілла говорить тихо, просто, як дитина.)

От, як чудно,

Мене мов сон бере…

Руфін

Спочинь, кохана,

Я буду тут близесенько.

(Кладе її на послання.)

Прісцілла

Дай руку…

Руфін бере її за руку.

(Вона промовляє ледве чутно, немов засипаючи.)

І завтра так… поберемось за руки…

Не будем розлучатись… Правда?

Руфін

Правда.

(Тихо цілує її в чоло.)

Завіса

Ви зараз читаєте: Леся Українка – Руфін і Прісцілла (дія четверта)