Леся Українка – Співець

Пишно займались багрянії зорі
Колись навесні,

Любо лилися в пташиному хорі
Пісні голосні;

Грала промінням, ясним самоцвітом
Порання роса,

І усміхалась весняним привітом
Натури краса.

Гордо палала троянда розкішна,
Найкраща з квіток, –

Барвою й пахом вродливиця пишна
Красила садок.

А соловейко троянді вродливій
Так любо співав,

Голосом дивним співець чарівливий
Садки розвивав;

Слав до вечірньої зорі прощання,
Що гасла вгорі,

Ще ж голосніше співав на вітання
Поранній зорі…

Вже пролетів, немов пташка зальотна,
Весняний той час, –

Осінь холодная, осінь вільготна
Панує у нас.

Тихо спускається нічка осіння, –
Година сумна;

Місяць холоднеє кида проміння;
Здалека луна

Пугача віщого крик – гук єдиний.
Діброва німа.

Де ж соловейко? де ж спів солов’їний?
Ох, де ж він? Нема!

В вирій полинув, де вічная весна,
Натхненний співець.

Вічно красує там рожа чудесна,
Там теплий вітрець;

Глухо і смутно кругом на просторі,
Мій гаю сумний!

Кинув співець тебе в тузі та в горі,
Тебе й край рідний.

Тиша така тепер всюди панує.
Лиш в листі сухім

Вітер зітха, мов дріада сумує,
Із жалем глухим.

Чом я не маю огнистого слова,
Палкого, чому?

Може б, та щира, гарячая мова
Зломила зиму!

І розлягалась би завжди по гаю
Ясна-голосна

Пісня, й розквітла б у рідному краю
Новая весна.

Та хоч би й крила мені солов’їні,
І воля своя, –

Я б не лишила тебе в самотині,
Країно моя!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Співець