Леся Українка – “Тиху задуму вечірнюю… “

Тиху задуму вечірнюю

Напрасна буря розвіяла.
Білу чуприну розтріпавши,
Сивії брови насупивши,
З чорних очей розсипаючи
То блискавиці палючії,
То градовиння холоднеє,
Гналась вона навісна.
Перешуміла. Та досі ще

Сльози важкі ронить дерево,
Бережно-тихо спускаючи
З віття на віття і в діл…
Сумно по гаю осиковім
Тіні блукають похилії,
Тіні від хмар дощових.
Місячним світлом переткані,

Наче серпанки жалобнії,
Між деревами спиняються,
Стовбури білі, тоненькії
В тузі німій обіймаючи,
Стовбури тихо тремтять.
Страшно дивитись, як сунуться

Тії серпанки без постатів,
Сліпо непевними рухами,
Наче тіла без душі.
Сунуться марища й журятьея

Тою журбою нелюдською,
Що як людину оплутає,
То заморозить всю кров.
Сумно в гаю заспокоєнім,

Вогкою ніччю придавленім,
Жаско не так перед бурею,
Як після бурі з нудьги.

21.06.1906. Зелений Гай

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – “Тиху задуму вечірнюю… “