Леся Українка – В магазині квіток
В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки задзвеніли співочі,
Пташки заспівали дрібні, –
Вчувались дівчині веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні.
І ледве натуру зо сну зимового
Збудив поцілунок весни, –
Дівчина запрагнула рясту дрібного,
Їй проліски снились ясні.
Тепер вона тут, в сій розкішній світлиці…
Ох, що се так серце стиска?
Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка!
В
Гурток панночок і панів.
Дівчина кругом погляда, уважає,
І погляд її посмутнів.
Всі квіти розкішні… дівчина зітхнула.
“Чим можу панянці служить?..” –
Зненацька чийсь голос дівчина почула, –
То крамар паничик біжить.
“Чи є в сій теплиці веснянії квіти?” –
Питає дівчина його.
“Аякже! є різні, – чим маю служити?
Тут можна набути всього:
Ось є гіацинти, нарциси і рожі,
Азалії є запашні,
Конвалії свіжі, фіалочки гожі… ” –
“Ні, пролісків треба мені!..”
Здивовано глянув панич; зашарілось
“То панночці пролісків простих схотілось?
Їх в місті немає ніде!
Тут тільки садові квітки”. – “дуже шкода”.
І вийшла дівчина смутна.
“Тут міські розкоші! Тут міська вигода!”
Вертає додому сумна.
Зустрілась їй жінка, на плечах похилих
Несе щось, убога така.
“Чи купите, панночко, пролісків білих?” –
Тремтить із квітками рука.
“Звичайно! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої?” –
“Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!
Се тут… ” Та не чула її
Дівчина. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, ясна роса…
На проліски білі, на квіти лагідні
Скотилася тихо сльоза…
(2 votes, average: 3,00 out of 5)
Related posts:
- Леся Українка – “Квіток, квіток, як можна більше квітів… “ Скупа весна твого скупого краю Мені квіток багато не дала, Тим спогадом собі я серце краю, Як я тобі в дарунок їх несла. То був останній дар. “Квіток, квіток, як можна більше квітів І білого серпанку на обличчя, Того, що звуть ілюзією… ” Боже! Як часто ті слова вчуваються мені Посеред ночі: “Квітів, безліч квітів! […]...
- Леся Українка – “Ти хотів би квіток на дорозі моїй?” Ти хотів би квіток на дорозі моїй? Нащо сипати їх попід ноги? Хай живуть вони в ніжній красі чарівній, – Я сама їх знайду край дороги. До маленьких, низеньких сама нахилюсь, До високих очима докину, Обережно та ніжно лицем притулюсь, Стрівши в білім убранні тернину. Будуть шарпати одіж суворі гілки І скривавлять колючками руки, Та […]...
- Леся Українка – Братові й сестрі на спомин Мені в сю ніч приснився ясний місяць, Високе небо, вільний винокол. Блакитне світло сяло і тремтіло, Немов огонь таємний чарівниці, А над тополею зоря світила, Моя зоря, що скрізь мені сіяла, Поки мене не замкнуто від неї В камінній клітці в чотирьох стінах. Мені приснилась, друзі мої рідні, Безсонна ніч одна, що так давно минула, […]...
- Леся Українка – Пісня Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є в житті кращі літа Та над молодії? Цвітуть квіти веснянії, Швидко й посихають. Мої літа найкращії Марно пропадають! Не всихайте, пишні квіти, Цвітіть хоч до літа! Пождіть літа, доля прийде, Не тікайте з світа! Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В житті літа […]...
- Леся Українка – Sol (Rondeau) Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю, Та пісень тих я чуть не здолаю, І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаю, – Я не бачу весняного раю; Тії співи та квіти ясні, Наче казку дивну, пригадаю – У сні!.. Вільні співи, гучні, голосні В ріднім краю я чути бажаю, – […]...
- Леся Українка – Бахчисарай Мов зачарований, стоїть Бахчисарай. Шле місяць з неба промені злотисті, Блищать, мов срібні, білі стіни в місті, Спить ціле місто, мов заклятий край. Скрізь мінарети й дерева сріблисті Мов стережуть сей тихий сонний рай; У темряві та в винограднім листі Таємно плеще тихий водограй. Повітря дише чарівним спокоєм, Над сонним містом легкокрилим роєм Витають красні […]...
- Леся Українка – На човні Нічко дивна! тобі я корюся. Геть всі темнії думи сумні! Не змагаюся вже, не борюся, Потопаю в сріблястому сні. Люда сидять, спить, і людськеє лихо, – Лихо сили не має в сю ніч. Тихо скрізь, і на серденьку тихо, Десь журба з нього згинула пріч. Може, тільки сховалась глибоко? Може, зараз прокинеться знов? Та дарма! […]...
- Леся Українка – “Талого снігу платочки сивенькії… “ Талого снігу платочки сивенькії, Дощик дрібненький, холодний вітрець, Проліски в рідкій травиці тоненькії, Се була провесна, щастя вінець? Небо глибокеє, сонце ласкавеє, Пурпур і злото на листі в гаю, Пізніх троянд процвітання яскравеє Осінь віщує – чи то ж і мою? Що ж, хай надходить! мене навіть радує Душного літа завчасний кінець; Провесни тільки нехай […]...
- Леся Українка – “Ой не зникли золотії терни… “ Ой не зникли золотії терни, Тільки почорніли, Ой не всохли кривавії квіти, Тільки помарніли. Зійди, сонце, під моє віконце Та й засвіти ясно, Позолоти мої чорні терни, Нехай буде красно. Загорися ти, моє серденько, Запалай пожаром. Коли ношу кривавії квіти, Нехай же недаром! 2.11.1904...
- Леся Українка – “Мої любі, до мене ходіть! я сама” Мої любі, до мене ходіть! я сама. Поговоримо думами тихо. Межи мною і вами нікого нема – Не розлучить ні щастя, ні лихо, Я спокійна, не бійтесь, слізьми не заллю Ваші образи любі та милі, Ви живі, бо я живо тепер вас люблю, Ви для мене тепер не в могилі. Знаю добре – вже виросли […]...
- Леся Українка – Поет під час облоги У місті панує велика тривога. Туманом окутала вража облога, І голод грозиться страшною рукою, Від шпигів ворожих немає спокою. Збирається в місті за радою рада, Та згоди немає, панує розрада, Змагання, непевність і крик: зрада! зрада! Мов тяжка хвороба, так час там пливе, Та місто не вмерло, воно ще живе. Он в церкву ідуть молодята […]...
- Леся Українка – “Великеє місто. Будинки високі… “ Великеє місто. Будинки високі, Людей тих – без ліку! Веселую чутно музику. Розходяться людськії лави широкі, Скрізь видно ту юрбу велику. І все чужина! ох, біда самотному У місті широкім! Себе ночувать одиноким! І добре, хто має к багаттю чийому Склонитися слухом і оком. То ж добрії люди мене привітали В далекій країні, Там друга […]...
- Леся Українка – На роковини Шевченка Колись нашу рідну хату Темрява вкривала, А чужа сусідська хата Світлами сіяла. Та минав ти, наш Кобзарю, Чужії пороги, Орав свою вбогу ниву, Рідні перелоги. Гомоніла твоя кобза Гучною струною, В кожнім серці одбивалась Чистою луною. Спочиваєш ти, наш батьку, Тихо в домовині, Та збудила твоя пісня Думки на Вкраїні. Хай же промінь твоїх думок […]...
- Леся Українка – Забуті слова То вже давно було. Мені сім літ минало, А їй, либонь, минуло двадцять літ. Сиділи ми в садку, там саме зацвітало, І сипався з каштанів білий цвіт. Вона не бавила мене і не учила, Я кидала і забавки, й книжки, Щоб тільки з нею буть, вона уміла Єдину забавку – плести вінки. Я подавала їй […]...
- Леся Українка – “Я знала те, що будуть сльози, мука… “ Я знала те, що будуть сльози, мука, Багато праці марної, дрібної, Невидної і часто, дуже часто Даремне вжитої. Не тільки надгороди За все те я не жду, а ледве-ледве Від власного картання захищаюсь І ледве стримую докори свого серця За те, що завинила без вини. Коли часами в сутіні щоденній Яскрава квітка щастя процвіте, Її […]...
- Леся Українка – Весна зимова Тихо і тепло, так наче і справді весна. Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла, Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом. Ледве на місяць наплине прозорая хмара, Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки. Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять, Сніг на верхів’ї узгір’я блищить так яскраво, Що видається не раз, […]...
- Леся Українка – Сафо Над хвилями моря, на скелі, Хороша дівчина сидить, В лавровім вінку вона сяє, Співецькую ліру держить. До пісні своєї сумної На лірі вона приграє. І з піснею тою у серці Велика їй туга встає: В тій пісні згадала і славу Величну свою, красний світ, Лукавих людей, і кохання, І зраду, печаль своїх літ, Надії і […]...
- Леся Українка – Імпровізація В гаю далекім, в гущавині пишній, Квіти гранати палкі розцвітають, Мов поцілунки палкі на устах Іншим палким поцілункам назустріч, Мов поцілунки рубінових уст… Спи, моє серцеї нехай там у гаю Квіти гранати палкі розцвітають… Вітри північні тремтять, затихаючи, Між запашними кущами лавровими, Наче зітхання жаги, Наче ті лаври стрівання таємнеє Любо ховають од світу цікавого […]...
- Леся Українка – “Ти, дівчино, життям розбита, грай!” Ти, дівчино, життям розбита, грай! Грай на оцих людьми розбитих струнах, Ачей же так гармонії осягнеш, Її ж було в твоїм житті так мало… О, не вважай, що криком, а не співом, Акорди перші залунають. Грай! Адже й твоє життя так починалось. Де ж потім ти взяла ті ніжні тони, Що навіть злих людей до […]...
- Леся Українка – Леся Українка – Камінний господар (4) Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає в скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо. Командор (увіходить) Чого […]...
- Леся Українка – Спогад з Євпаторії Море стелиться чорним, важким оксамитом, Небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, Тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом, Промовляє зоря до зорі. Невидимками крадуться чорні ворожії хвилі, Тихо, тихо, мов хитрих злочинців гурти, І причаїли гомін, і скрили всі гребені білі, Ледве дишуть… підкрались і вдарили зразу в борти, Потрясли корабель наш і з реготом геть […]...
- Леся Українка – La (Nocturno) Лагідні веснянії ночі зористі! Куди ви од вас полинули? Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! ще бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі, Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудові дівочі. Ще маревом легким над нами витає Блакитна весняная мрія, А в серці розкішно цвіте-процвітає Злотистая […]...
- Леся Українка – Калина Козак умирає, дівчинонька плаче: “Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!” – Ой, коли ж ти справді вірная дівчина, Буде з тебе на могилі хороша калина. “Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха, Щоб я мала червоніти серед мого лиха? Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада, Щоб я […]...
- Леся Українка – Казка про Оха-чародія В тридев’ятім славнім царстві, Де колись був цар Горох, Є тепер на господарстві Мудрий пан, вельможний Ох. Сам той Ох на корх заввишки, А на сажень борода, Знає край і вдовж і вширшки, І кому яка біда. Чи хто правий, чи неправий, Чи хто прийде сам, чи вдвох, – Всіх приймав пан ласкавий, Тільки треба […]...
- Леся Українка – Кассандра Драматична поема Діячі Кассандра – дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона. Поліксена – її сестра, молода дівчина. Деїфоб – її найстарший брат, ватаг військовий. Гелен – другий її брат, віщун і жрець. Паріс – наймолодший брат Кассандри. Гелена – жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парісом у Трою. Андромаха – жінка Гектора, брата […]...
- Леся Українка – Тиша Морська В час гарячий полудневий Виглядаю у вiконце: Ясне небо, ясне море, Яснi хмарки, ясне сонце. Певно, се країна свiтла Та злотистої блакитi, Певно, тут не чули зроду, Що бува негода в свiтi! Тиша в морi… педве-ледве Колихає море хвилi; Не колишуться од вiтру На човнах вiтрила бiлi. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; […]...
- Леся Українка – Прощання В хаті молодого хлопця. дівчина в гостях, його мила, не коханка, не заручена, – мила. На столі великий, портрет, прикрашений квітками, портрет гарної молодої дівчини, не тої, що в гостях. Ніжна сцена. Хлопець Ти все-таки смутна, ой, яка ти смутна. Дівчина Я? Ні! дивись, справді, ні. Хлопець Ти усміхаєшся, але все ж бачу, що ти […]...
- Леся Українка – “Шлю до тебе малий сей листочок… “ Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю, Сею тріскою з нашого гаю, Наш далекий волинський куточок. Озовися, мій друже, до мене, Твого слова не чула я з літа, Бо я прагну від тебе привіта, Як дощу деревце те зелене. Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй […]...
- Леся Українка – Татарочка Там, за містом, понад шляхом битим, По гарячім каменистім полі Йде дівча татарськеє вродливе, Молоденьке, ще гуля по волі. На чорнявій сміливій голівці Червоніє шапочка маленька, Вид смуглявий ледве прикриває Шовком шитая чадра біленька. То закриє личко, то відкриє, – А очиці, наче блискавиці, Так і грають з-попід брівок темних! Що за погляд в сеї […]...
- Леся Українка – “Ой високо сонце в яснім небі стало… “ Ой високо сонце в яснім небі стало, Гаряче проміння та й порозсипало, По хвилях блакитних пливе човен прудко. От і берег видко! прибули ми хутко. Ой вже сонечко яснеє та стало на межі, Освітило акерманські турецькії вежі. Сі круглії вежі й високії мури – Страшні та суворі, непевні, понурі, І скрізь у тих мурах стрільниці-бійниці, […]...
- Леся Українка – до Lady L. W Ти, як осінь, умреш, розіллєшся слізьми Над квітками, багрянцем і злотом, Передсмертний твій спів пролетить над людьми Вітер лине отак над болотом, Де й вода вся важка, мов свічадо тьмяне, Вбрана в ряску й слизьке баговиння, Очерет тільки мертвий свій шелест почне, Обізвавшись на те голосіння, Та й замовкне… і вітер замовкне сумний, Об різку […]...
- Оксана Боровець – Я вам скажу: все доволі безболісно Я вам скажу: все доволі безболісно. Треба лишень у той бік не дивитися, Де в переході вже: – Проліски! – Проліски! … так пропонують усміхнені витязі. Ще не зійшло пріле небо по клаптику. Синя пелюстка краплиною падає. Гривня – пучечок. Розпродаж романтики. Диха’ весна чи на ладан, чи ладаном… Хто ж кому скаже: неболісно-болісно. Кожен […]...
- Леся Українка – У пущі Драматична поема Діячі: Річард Айрон – скульптор. Едіта – його стара мати. Крістабель – його сестра, вдовиця. Деві – син Крістабелі, підліток. Джонатан – скульптор, товариш Річарда. Джошуе Кембль – старий приятель родини Айронів. Джоанна (дженні) – його дочка, молода дівчина. Ріверсова жінка. Годвінсон – учитель і проповідник. Калеб Педдінтон – найстарший літами громадянин в […]...
- Леся Українка – Віла-посестра Гей, на бога, що за дивне диво? Не знайшов юнак з ким побрататись, Не знайшов між хлопців побратима, Не знайшов межи дівчат посестри, А надибав вілу білу в горах, Вілу білу з поглядом урочим, Обмінявся з нею пірначами, Цілував її в обличчя біле, Стиснув руку і назвав: “посестро”, А вона його: “мій побратиме”, Та й […]...
- Леся Українка – Сон (Посвята Александрі С-вій) Був сон мені колись: богиню ясну Фантазії вбачали мої очі, І друга любого подобу красну Богиня прийняла тієї ночі. Той самий вираз і усмішка мила, Той самий погляд довгий, розумливий, На плечах лиш барвисті мала крила, Вінець над чолом з лавру святобливий. Вона іде! Непереможна сила Мене примушує за нею простувати По […]...
- Леся Українка – Останні квітки Ох, розкрились троянди червоні, Наче рани палкі, восени, Так жалібно тремтять і палають – Прагнуть щастя чи смерті вони? Не осиплються тихо ті квіти, Не настане життя в них нове, Ні, ударить мороз до схід сонця І приб’є поривання живе. І зчорніють червоні троянди, Наче в ранах запечена кров… Ох, нехай же хоч сонця нап’ються, […]...
- Леся Українка – Бояриня (3) Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі. Степан (уводить гостя козака) Ось тута поговорим, пане-брате, Бо знаєш, там… тут буде захисніше. (Оглядає сіни через двері, потім замикає двері на замок і зачиняє вікна. Сідає з гостем далі від дверей. Розмова ведеться не голосно). Великі чиняться там кривди, кажеш? Гість Та там такі напасті, що […]...
- Леся Українка – “Вже сонечко в море сіда… “ Вже сонечко в море сіда; У тихому морі темніє; Прозора, глибока вода, Немов оксамит, зеленіє. На хвилях зелених тремтять Червонії іскри блискучі І ясним огнем миготять, Мов блискавка з темної тучі. А де корабель ваш пробіг, Дорога там довга й широка Біліє, як мармур, як сніг, І ледве примітне для ока. Рожевіє пінистий край; То […]...
- Леся Українка – “Хто вам сказав, що я слабка… “ Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука Чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння, – То ж була буря весняна, А не сльота осіння. А восени… Яка журба, Чи хто цвіте, чи в’яне, Тоді й плакучая верба Злото-багряна стане. Коли ж суворая […]...
- Леся Українка – Адвокат Мартіан Драматична поема Діячі Адвокат Мартіан Емілій. Аврелія – його дочка. Валент – його син. Альбіна – його сестра. Люцілла – її дочка, Мартіанова небога. Констанцій – писар у Мартіана. Брат Ізоген – значний християнин, належний до кліру. Ардент – молодий християнин. Мім – німий раб. Германець – воротар. Центуріон вігілів. Сторожа, сусідки. Діється в місті […]...
Драма феєрія це.