Леся Українка – Віра

Віра асірійська та халдейська ще мало відома, хоч над нею багато стараються вчені, щоб зрозуміти її систему, бо та віра видимо мала великий вплив на віру сусідніх народів, надто на віру жидівську. Сусідні народи теж внесли багато свого в асіро-вавілонську віру, але тепер поки що трудно ще зважити, скілько хто від кого перейняв. Що змішання різних вір мусіло бути в Асіро-Вавілонії, се легко здумати, коли пригадати, скілько усяких людей приводилося з різних сторін, і як далеко сягали походи асірійські. Самий вже звичай мішання та переселення подоланих народів багато помагав змішанню віри. Про те з усіх тих порізнених частин витворилася помалу одна віра, що розвивалась і перемінялася поступово, все приймаючи і перетворюючи впливи чужі. В Асірії віра була трохи одмінна від вавілонської, але більше в назвах богів, та в їх расположенню по старшині, ніж в самому духові релігії.

В Асірії найстарший бог був Асур, до нього ж завжди взивають асірійські царі, і ймення царські часто починаються з імення бога Асура (Асур-бані-пал, Асур-назір-пал і т. д.), або кінчаються ним (Набу-кудур-асур). Від нього походять три бога – створителі світа: Оанес, Бел, Ау і їхні жіночі форми: Анаітіс, Мілітта, Тааут. Потім була трійця: Самас (сонце), Сін (місяць) і Бін (повітря). далі боги планет: Адар (Сатурн), Меродах (Юпітер), Нергал (Марс), Істар (Венера), Небо (Меркурій). Ще стрічаються ймення

богів Нісрох та Нуаг і богинь Нана та Зерпаніт, але невідомо, які то властиве були боги. Окрім сих головних богів, було ще дванадцять порадників небесних, що з’являли дванадцять знаків зодіака. далі була велика сила менших богів, духів, ангелів і т. д.

У Вавілоні найвищий бог звався Ел чи Бел (в Біблії Віл або Ваал). деякі вчені думають, що те слово прикладалося до всякого бога, от ніби святий. При новій халдейській державі найстаршими богами були, здається, Небо і Меродах, принаймі їхні ймення часто входять в імення царські (Небополасар, Меродах Баладан і т. д). Ще стрічаються інші ймення богів, але невідомо, які сили світові мають ті боги з’являти. Багато є також на малюнках дивних символічних постатів, але теж трудно зважити, що то за постаті, чи богів, чи так яких ідей. Є усякі рогаті, крилаті, звіроголові людські постаті, є постаті чудні мішані, де поєднані частини тіла різних птахів та звірів. Є і просто людські постаті богів, але часом трудно розібрати, чи то змальовані чужі, чи таки асіро-вавілонські боги, от як на одному малюнку, де вояки несуть на плечах богів та богинь, чи то боги асірійські відібрані з чужого полону, чи то чужі боги забрані в полон, трудно вгадати.

Асірійці як і єгипnяне любили сполучувати людські форми з звірячими. Може навіть вони просто перейняли сі постаті мішані від єгиптян, та тільки переробили їх на свій лад. Знайдено було два сфінкса асірійських, що були зовсім подібні до єгипетських, тільки мали на голові шапку з рогами і були крилаті. Крилаті бики та леви дуже подібні до тих сфінксів, тільки що стоять, а не лежать і мають довгу бороду, голова у них людська, тільки вуха волові. Певне, сі крилаті створіння мали якесь особливе значення для асірійців, але нам трудно домислитись, яке власне, чи були то боги світла, чи емблеми сили і влади.

На одному барельєфі є змальовано, що побіч риб по воді пливуть ще й крилаті бики, один з них має голову людську. На перських руїнах знаходяться такі самі крилаті воли, тільки крила у них трошки інакші. Перси певне перейняли ті фігури від асірійців, так само як і фігуру “Феруера”, генія царського. На асірійських малюнках над головою царя є постать ніби людини до пояса з луком в руках з крилами і хвостом птичим, на ньому надітий круг наче колесо, часом, замість людської постаті, буває просто круг, а від нього йдуть крила і хвіст птичі. На одному циліндрі перед постатею царя Санхеріба є такий самий “Асур”, тільки він має не одну, а три голови, можна думати, що то з’являє трійцю Самас, Сін і Бін, під ним внизу намальоване фантастичне дерево з овочами. Таке дерево часто стрічається на барельєфах, здається, воно має бути “святим деревом” або “деревом життя”, про яке споминається і в жидівських легендах про рай.

Часто при ньому намальовані фігури ангелів, що стоять на колінах, тримаючи поданки, або різних богів та царів, що, здається, правлять перед ним якусь одправу. Ангели ті завжди міцного, кремезного типу і мають по четверо або по шестеро крил. Взагалі при тому дереві малювалися різні надзвичайні істоти, такі люблені в асірійському хисті, трудно було б перелічити, скілько було різних поєднаннів усяких форм в асірійському фантастичному хисті, хіба може єгиптяни переважили їх у сьому. Слід тільки спогадати, що на тих малюнках дуже часто стрівається постать рибо-чоловіка і вона зовсім відповідає описанню бога Оаннеса у Бероза, отож либонь то і єсть бог Оаннес; стрічається теж і жіноча постать рибо-людини, її уважають богинею деркето, матір’ю легендарної цариці Семіраміди.

Сі мішані істоти знаходять собі деякі пояснення в легенді про створення світу, що є списана у Бероза:

“Був час, коли все було темрява і вода, і в сій воді зародилися потвори, звірі, що самі собою родились і постаті у них були різні: люди з двома крилами, деякі з чотирма, з двома обличчями, з двома головами, одна чоловіча, друга жіноча, обидві на одному тілі і тіло те разом чоловіче й жіноче. Люди з козиними рогами й ногами, або з кінськими ногами, інші мали ноги кінські, а руки людські. Були теж бики з людською головою, собаки з чотирма тулубами і з риб’ячим хвостом; інші четвероногі змішаної постаті, риби, плази, гадюки і різні дивні потвори єднаючі в собі частину різних царств природи, їx образи можна бачити в церкві Бела.

Жінка на ймення Оморка панувала над тими створіннями, в мові халдейській вона зветься Тааут, у греків море і місяць. Коли все було в такому стані, Бел прийшов і розрубав жінку на двоє: нижня половина її тіла стала землею, а верхня – небом, створіння ж, що жили раніше, зникли. Се єсть спосіб вираження в образах того, яким способом вохка матерія створила світ і все живе створіння.

Бел потім розрубив свою власну голову, а інші боги змішали його кров з землею і з того повстали люди і через те вони наділені розумом і приймають участь в божій думці. Бел, розділивши темряву, одрізнив небо і землю і впорядив світ; і всі створіння, що не могли знести сили світла, загинули. Бел побачив, що земля незаселена, хоч і родюча, казав одному меншому богові розрубати собі самому голову і, мішаючи з землею кров, що текла, він створив звірів, що можуть жити на вільнім повітрі. Бел створив теж зорі, сонце, місяць і п’ять планет”.

Хоча з сього уступу з книги Бероза можна б думати, що потворні постаті на малюнках мають з’являти первісних створіннів хаотичного світу, однак сим не можна всього пояснити. Бо на багатьох малюнках ті потвори очевидно з’являють богів, подібних до єгипетських, або алегоричні фигури сил природи. Часто бачимо на малюнках боротьбу крилатих ангелів та сильних героїв з потворами, у потвор тих обличчя не то страшні, не то смішні і нагадують обличча чортів на давніших іконах християнських. Такі самі малюнки стрічаються і на перських пам’ятниках, там їх поясняють боротьбою добра і зла або Ормузда і Арімана .

Здається, що таке саме пояснення може підходити і до асірійських картин боротьби геніїв з потворами. На багатьох циліндрах є ті картини і циліндри ті вживались яко амулети від слабостів, бо асіро-вавілоняне вірили, що всяка слабість походить від злих духів. Через те у Вавілоні була дуже розвита наука заклинаннів – магія. Астрологія не менш була розвита, бо планети і зорі уважалися маючими силу над долею людською, отже ворожба по зорях була дуже розпросторена у всіх давніх народів, надто ж у єгиптян та халдеїв.

Трудно вгадати, яка була віра у асірійців про життя на тім світі. Зосталося, правда, щось подібне до трактату на сю тему, під назвою: “Схід Істар в підземне царство”, так описується там ся “незмінна країна”. “Се оселя, куди ввіходять і не виходять, куди спускаються і не вертаються, се темниця, де для голодного є тільки порох, де замість їжи болото, де світла не видно, де живуть у темряві, де тіні, мов птахи, наповняють склепіння”. Се описання підходить однаково, як до міфичної “підземної країни”, так і до справдешньої могили; врешті всі представлення первісні про “той світ” повстали з прямої думки про могилу і темряву, яка в ній панує, се ми бачимо у всіх народів на первісних ступнях розвитку релігії.

Потім уже, коли більше розів’ються теорії про душу, окрему від тіла, про одрізнення праведних і грішних душ на тім світі, про надгороду і кару їх, тоді починають вироблятися легенди про рай для праведних і пекло для грішних, поки ж сі теорії не мають розвитку, то для всіх людей кладеться один кінець – “незмінна країна”, “царство вічної темряви” і т. д., нагорода ж за добрі і злі діла дається тут на землі. Так, здається, було в асіро-вавілонян, так напевне було у жидів. Взагалі семітичні племена одрізняються від арійського і коптського мало розвиненою вірою в життя на тім світі, віра ся, коли й розвивалася у них, то вже в пізніші часи і під чужими впливами. При такій вірі не дивно, що асіро-вавілоняне мало дбали про могили, домовини і задушні одправи; через недостачу могильних пам’ятників, історія не має такого багатого археологичного матер’ялу, який мала напр., в Єгипті. Навіть полив’яні глиняні домовини, знайдені в асірійських могилах, відносяться вже до пізніших часів.

Про обряди асірійські теж мало звісно. На деяких барельєфах є малюнки принесення поданків та одправ перед богами, але їх трудно добре зрозуміти, не маючи в руках їх описання. Більше можна де чого довідатися з біблійних розповідів, надто з книг пророків, але все ж і там часто описи бувають темні, а в деяких місцях видно, що жидівські пророки дуже мало розуміли віру халдейську і її обряди, при тім же завжди відносилися до неї вороже і з презирством, як і взагалі до всіх чужих релігій. В Біблії халдеї (вавілонці) з’являються політеїстами, мало не дикими ідолопоклонцями та огнепоклонцями, вірячими більше в самих ідолів камінних, ніж в сили природи безпосередні. Біблія надає їм чарівництво “волхованіє”, хоч разом з тим признає за ними й певну мудрість, часто стрічаються вирази: “мудреці халдейські”.

Але жиди дуже пристрастно судили про вавілонців, бо тії довго були їхніми затятими ворогами, через те до біблійних описаннів “мерзості вавілонської” треба відноситися дуже обачно і не брати всього на чисту віру. Більш усього можна бачити халдейські обряди по тих звичаях, яких набралися самі жиди після полону вавілонського, але сі звичаї краще буде розібрати при історії жидівській .

Слід тільки сказати, що огнепоклонство і чарівництво було справді розпросторено у Вавілонії, як то видно по малюнках і по численних закляттях на циліндрах, досить вже хоч би того: дві псевдонауки, що так панували в Європі в середні віки, – астрологія та магія – походять з Вавілону (хоч туди початки їх могли бути занесені з Єгипту, а надто астрології). Цікаво тут згадати деякі малюнки, що відносяться до невідомих обрядів поклонення перед гадюками. Так, напр., є малюнок якоїсь одправи перед двома гадюками прив’язаними до хрестів, у одної голова собача, у другої лев’яча. Трудно сказати, що мають значити сі гадюки, хоча видно з других джерел, що культ гадюк був розширений у всіх семітичних народів. На вавілонських малюнках гадюки часто стріваються.

Деякі вчені поясняють, ніби гадюки були символами кривого ходу світил небесних, інші кажуть, що вони означали мудрість одвічну (в Біблії змій часто зветься “мудрим”), інші бачили в них емблему блискавиць і т. д. Окрім гадюк, не видно, щоб іще поклонялись яким звірям живим (як у єгиптян) або робленим, є часто звірячі форми у богів, але вони завжди поєднані з людськими, отже то мають бути фантастичні емблеми, щось може на шталт великих гієрогліфів, а слідів поклонення просто звірям (як у єгиптян та браманів) не знайдено.

Зосталася сила талісманів, гороскопів, альманахів вавілонських, поняття про них в певній мірі можуть дати наші “Соломони”, “Оракули” і т. д.) Все то було мудрістю святців вавілонських і сією-то мудрістю вони найбільше тримали в руках громаду і державу. Так описує діодор магів халдейських:

“Халдеї – то найдавніші з вавілонців, вони складають у Вавілоні окрему громаду, подібну до святецької касти в Єгипті. Настановлені, щоб глядіти божих одправ, вони проводять життя в медитаціях про філософські питання, і вони придбали собі велику славу яко астрологи. Найбільше вони займаються ворожбою і провіщають прийдешність. Вони стараються одвертати лихо і привертати добро чи то очищеннями, чи то поданками, чи то чарами. Вони вміють ворожити, угадувати долю по птичому літанню, вони вміють розгадувати сни і дива. Знаються на розгляданні утроби поданкових звірів і кажуть, що знають усе по правді ворожити. Але у них того всього учаться інакше, ніж у греків. У халдеїв та наука переходить з роду в рід, син переймає її від батька і за для своєї науки увільняється від всіх повинностів громадських. Маючи за учителів своїх батьків, вони мають подвійну користь, – одно, що вони пізнають все без затайки, а друге, що більше можуть вірити своїм учителям”.

Отож можна думати, що сі “науки” чарівництва та ворожби були більше відомі і поважані в Асіро-Вавілонії, ніж справжня наука, хоч, як пізніше побачимо, і та наука стояла там досить високо, наскілько в ті часи були до того способи.

Замість медицини більш обходилися магією, себто заклинаннями та різними талісманами, котрих так багато скрізь по музеях. Коли б сі магичні циліндри усі розібрати як слід, то вияснилось би чимало тепер темного в релігії асіро-вавілонській. Магія та астрологія зв’язувала релігію з наукою, так що розібрати сі обидві науки було б дуже користно для того, щоб знати, в якому стані була тоді наука, як вона відносилася до релігії, і врешті, що нам тепер зосталося переживати з чарівництва і релігії асіро-вавілонської. А мусіло зостатися чимало, бо колись маги та астрологи халдейські були славні по цілому світі і наука їхня далеко розходилася, пішла і на захід до фінікіян, а через них до греків, а через греків по цілій Європі.

В середні віки по цілій Європі може не менше було магів та астрологів, ніж у давньому Вавілоні; але наука їх навряд чи багато пішла вперед проти вавілонської. Спадщину вавілонсько-європейської магії та астрології маємо ми й тепер в “Оракулах”, “Сонниках” і т. п. книгах, що й досі ще у великій честі між неосвіченим людом. Наскільки багато там вавілонської мудрости, видно хоч би з того, що деякі “магичні слова”, що вживалися в чарівних закляттях в середні віки, учені познаходили на вавілонських циліндрах, напр., фомулу закляття магічного: “Гілка, гілка, беша, беша”. По вавілонському то значить: “геть, геть, лихий, лихий!” Подібні слова перейшли в Європу і зосталися там хоч не зрозумілі, та власне через те вони здавалися ще більш чарівними для людей, що їх не розуміли. Напевне не менше зосталося нам і від релігії вавілонської, бо вона мусіла мати великий вплив на віру жидівську, а всім відомо, який вплив мала жидівська давня віра на християнську. Але поки що ми самі ще не знаємо добре, скільки полишили нам спадщини давні народи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Влада грошей у житті башмачкіна.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Віра