Леся Українка – Вість з півночі

Таки недарма прилітав
Північний гість… дивлюся ранком –
Вже заволочено серпанком
Сіреньким небо. далі став
Помалу й дощик накрапати,
І вогким холодом до хати
Зайшов притихлий вітерець.
Щось охолонув молодець!..
Чи не сподобалась пустині
Його зальоти? Чи згадав
Далеку милу й заридав
Дрібними слізьми на чужині?
Шепоче вітер в мокрім листі:
“Се ж я з твоєї сторони
Приніс оці плакучі вісті, –
Якої ще тобі луни?..”

Ви зараз читаєте: Леся Українка – Вість з півночі