Леся Українка – “За горою блискавиці… “

Related posts:

1. Леся Українка – Адвокат Мартіан Драматична поема Діячі Адвокат Мартіан Емілій. Аврелія – його дочка. Валент – його син. Альбіна – його сестра. Люцілла – її дочка, Мартіанова небога. Констанцій – писар у Мартіана. Брат Ізоген – значний християнин, належний до кліру. Ардент – молодий християнин. Мім – німий раб. Германець – воротар. Центуріон вігілів. Сторожа, сусідки. Діється в місті […]...
2. Леся Українка – To be or not to be? Стій, серце, стій! не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо винозора, не сліпи Мене вогнем твоїх очей безсмертних! Дай руку, притули мене до свого лона. Тобі я віддала усе, що мала, Подай мені великую пораду. Дивись: навколо нас великі перелоги, І дикі пущі, і […]...
3. Леся Українка – “Ой, здається, не журюся… “ Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада, Чогось мені тяжко-важко, на серці досада. Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя, Зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя; А я той цвіт позриваю та сплету віночка, Кину його, червоного, в воду до поточка: Пливи, пливи, мій віночку, до самого моря, Може, буря […]...
4. Леся Українка – “Угорі так яро сяють зорі… “ Угорі так яро сяють зорі, Ні одна не криється за хмари, Наче світлом хочуть напоїти Небо й море, землю й світ надземний, Але небо темне, наче розпач, У хаосі невиразнім море, А земля вся тугою чорніє, Таємниця криє світ надземний, Невидимі, але гучні крила Вихра-велета і б’ються, й плещуть, Море плаче, й темрява тремтить… Море […]...
5. Леся Українка – “Тиху задуму вечірнюю… “ Тиху задуму вечірнюю Напрасна буря розвіяла. Білу чуприну розтріпавши, Сивії брови насупивши, З чорних очей розсипаючи То блискавиці палючії, То градовиння холоднеє, Гналась вона навісна. Перешуміла. Та досі ще Сльози важкі ронить дерево, Бережно-тихо спускаючи З віття на віття і в діл… Сумно по гаю осиковім Тіні блукають похилії, Тіні від хмар дощових. Місячним світлом […]...
6. Леся Українка – “Хто вам сказав, що я слабка… “ Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука Чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела Жалі та голосіння, – То ж була буря весняна, А не сльота осіння. А восени… Яка журба, Чи хто цвіте, чи в’яне, Тоді й плакучая верба Злото-багряна стане. Коли ж суворая […]...
7. Леся Українка – Зоря поезії (Імпровізація) Імпровізація Через тумани лихі, через великеє горе Ти світиш мені, моя зоре. Ти се була, що встала вогнем опівночі, Шлях прокладала ясний через темне, бурхливеє море І чарувала новою надією втомлені очі, Ти се була, моя зоре! Хто ти, мрія чи сон? я не знаю, Тільки в тебе я вірю і віри повік не зламаю, […]...
8. Леся Українка – Північні думи Годі тепера! ні скарг, ані плачу, Ні нарікання на долю, – кінець! Навіть і хвилю ридання гарячу Стримать спроможусь. Нестиму вінець, Той, що сама положила на себе. Доле сліпая, вже згинула влада твоя, Повід життя свого я одбираю від тебе, Буду шукати сама, де дорога моя! Мрії рожеві, тепер я розстануся з вами, Тихо відводжу […]...
9. Леся Українка – “У чорную хмару зібралася туга моя… “ У чорную хмару зібралася туга моя, Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився, Ударив перуном у серце, І рясним дощем полились мої сльози. Промчалась та буря-негода палка надо мною, Але не зломила мене, до землі не прибила, Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають. Весняная […]...
10. Леся Українка – “Гострим полиском хвилі спалахують… “ Гострим полиском хвилі спалахують Після бурі у місячну ніч, Наче військо мечами двусічними Хоче знять вражі голови а пліч. Зброї полиск і гомін розкотистий – Се неначе повстання гуде, Наче сила народна узброєна Без упину на приступ іде. Кожний меч – промінь світла небесного Впав згори й знов угору зроста; Кожний гук – відгук сили […]...
11. Леся Українка – “Як я люблю оці години праці… “ Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі, А тільки я одна неподоланна Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим олтарем. Летять хвилини – я не прислухаюсь. Ось північ вдарила – найкращий праці час, – Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша І швидше у руках забігало перо. Години йдуть – […]...
12. Леся Українка – “Ой я постреляна, порубана словами… “ Ой я постреляна, порубана словами, Душа моя на рани знемагає, Неначе стрілами і гострими мечами, Мене його рука здалека досягає. Ой ви, слова, страшна, двусічна зброє, Спиніться, дайте спокій на хвилинку, Уже ж ми в серце ранені обоє, Хоч я не стала з ним до поєдинку. Не стала я, ой ні, додолу впала, Мої слова […]...
13. Леся Українка – “де поділися ви, голоснії слова… “ Де поділися ви, голоснії слова, Що без вас моя туга німа? Розточилися ви, як весняна вода По ярах, по байраках, по балках. Чом не станете ви, як на морі вали, Не гукнете одважно до неба, Не заглушите туги прибоєм гучним, Не розіб’єте смутку моєї душі Міцним напрасним натиском бурі? Я не на те, слова, ховала […]...
14. Леся Українка – Безсонна ніч Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала – І як серце моє стукотіло. Ночі темної дивні почвари Заглядали в безсоннії очі, І страшніші, ніж сонні кошмари, Ті привиддя безсонної ночі. Думки-гадки, мов птахи нічнії, Налетіли, тяжкі та суворі, Ох, непевні ті думи страшнії, Наче хвилі у північ […]...
15. Леся Українка – Леся Українка – Камінний господар (4) Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає в скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо. Командор (увіходить) Чого […]...
16. Леся Українка – “Чом я не можу злинути угору… “ Чом я не можу злинути угору, Туди, на те верхів’я золоте, Де місяць просвітив біляву хмарку? Я ж бачила, як хмарка та вродилась: Вона повстала з гучного потоку Туманом білим, парою без барви І тихо поплила понад водою Глибокими ярами далі вгору, Поволі підвелась, немов насилу, І вгору подалась. Вона чіплялась За смерекові гребені зелені, […]...
17. Леся Українка – На човні Нічко дивна! тобі я корюся. Геть всі темнії думи сумні! Не змагаюся вже, не борюся, Потопаю в сріблястому сні. Люда сидять, спить, і людськеє лихо, – Лихо сили не має в сю ніч. Тихо скрізь, і на серденьку тихо, Десь журба з нього згинула пріч. Може, тільки сховалась глибоко? Може, зараз прокинеться знов? Та дарма! […]...
18. Леся Українка – “Чи тільки ж блискавицями літати… “ Чи тільки ж блискавицями літати Словам отим, що з туги народились? Чому ж би їм не злинути угору, Мов жайворонка спів, дзвіночком срібним? Чом не розсипатись над чорною ріллею, Мов дзвінкий дощ, просвічений промінням? Чом не заграти колом танцюристим, Мов ті листочки, що зриває буря, Мов діамантові сніжинки в хуртовину? Чи тільки зірка тим ясніше […]...
19. Леся Українка – Мрії У дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарства. Тільки дивно, що не принци, Таємницею укриті, Не вродливі королівни Розум мій очарували. Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців, Що, сперечника зваливши, Промовляли люто: “Здайся!” Погляд мій спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, Говорив: “Убий, […]...
20. Леся Українка – Метелик Бідний нічний сірий метелик сидів в темному вогкому льоху за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дарма що не був він там самотнім, – мав-таки сусіда; сусід той був лилик; та з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий собі, та до того […]...
21. Леся Українка – “Минаю я, було, долини й горн… “ Минаю я, було, долини, й гори, І моря гучного непевнії простори, Чужі краї обступлять навкруги, Захопить ніч; на горах чорні тіні, На морі хвилі, тумани в долині Здаються наче справді вороги. І серце, хоч і звикле до блукання, До чужини, до вічного змагання, Чогось, бувало, плаче в тій порі, Немов дитина, в темряві забута, Немов […]...
22. Леся Українка – Спогад з Євпаторії Море стелиться чорним, важким оксамитом, Небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, Тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом, Промовляє зоря до зорі. Невидимками крадуться чорні ворожії хвилі, Тихо, тихо, мов хитрих злочинців гурти, І причаїли гомін, і скрили всі гребені білі, Ледве дишуть… підкрались і вдарили зразу в борти, Потрясли корабель наш і з реготом геть […]...
23. Леся Українка – “Сонечко встало, прокинулось ясне… “ Сонечко встало, прокинулось ясне, Грає вогнем, променіє, І по степу розлива своє світлонько красне, – Степ від його червоніє. Світлом рожевим там степ паленіє, Промінь де ллється іскристий, Тільки туман на заході суворо синіє, Там заляга він, росистий. Он степовеє село розляглося В балці веселій та милій, Ясно-блакитним туманом воно повилося, Тільки на хатоньці білій […]...
24. Леся Українка – “Коли втомлюся я життям щоденним… “ Коли втомлюся я життям щоденним, Щоденним лихом, що навколо бачу, Тоді я думку шлю в світи далекі, Блукає погляд мій в країні мрії. Що бачу я в далекому просторі? Прийдешність бачу я, віки потомні. Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків, Про давнину справдешні байки править, Про те, що діялось […]...
25. Леся Українка – “Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш… “ Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш Під білим покривом несправджених надій, Кришталі сліз над ним порозсипаєш, Убрані в іскри любих, марних мрій; І буде спати щастя, мов царівна, Що на скляній горі знайшла труну, Життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна, Протягнеться кудись удалину. І часто ти безсонними ночами До любої труни шукатимеш стежок […]...
26. Леся Українка – “Упоєні на бенкетах кривавих… “ Упоєні на бенкетах кривавих, Невільники-народи спали довго У спільній віковій своїй темниці, І снились їм гніткі та дикі сни. Ті сни літали, наче хижі птахи, У темряві крилами гучно били, Лякаючи незрячі сонні душі, То знов ширяли, мов нічнії сови, Безгучно, тихо звужували круги І налягали зморою на груди, Безформною марою без обличчя, Що кров […]...
27. Леся Українка – “Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися… “ Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися, Поле і гай у серпанки тонкі повилися, Марево біле покрило і річку, й сагу, Вітер з полудня несе без кінця ту югу. Світло сліпить, та не грає веселе проміння, Вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння. Так у розлуці з тобою кохання моє Світить і смутить, буяє й […]...
28. Леся Українка – Весна зимова Тихо і тепло, так наче і справді весна. Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла, Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом. Ледве на місяць наплине прозорая хмара, Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки. Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять, Сніг на верхів’ї узгір’я блищить так яскраво, Що видається не раз, […]...
29. Леся Українка – Сон (Посвята Александрі С-вій) Був сон мені колись: богиню ясну Фантазії вбачали мої очі, І друга любого подобу красну Богиня прийняла тієї ночі. Той самий вираз і усмішка мила, Той самий погляд довгий, розумливий, На плечах лиш барвисті мала крила, Вінець над чолом з лавру святобливий. Вона іде! Непереможна сила Мене примушує за нею простувати По […]...
30. Леся Українка – Eppur ti tradiro Тебе я, може, зраджу. В ту годину, Як таємницею весь світ укриє мла, Приникне геній з поглядом огнистим І з поцілунком до мого чола. І я тоді бліда й тремтяча встану, Покину ліжко і піду за ним. Крізь темряву піду за гордим і величним Таємним генієм моїм. Моїм устам свої слова надасть він, Одкриє всі […]...
31. Леся Українка – Мрії в бурю Лежу самотна в накритті важкому, Від холоду, чим можу, боронюся, Щоб не впивався в тіло пазурами, І бурю слухаю… Як тонко свище Шнурок від лота, мов співає пісню. Стерно рипить, мов голосом старечим На бурю скаржиться, на трудну путь. Машина бухає і стогне важко, Мов велетенські груди в агонії… Вже другий день блукаємо по морю, […]...
32. Леся Українка – Мердвен Бескиди сиві, червонії скелі, Дикі, непевні, нависли над нами. Се, кажуть люди, злих духів оселі Стали під хмари стінами. З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх Чортові сходи; Ходять злі духи по них та збігають Гучні веснянії води. Люди ж не сміють зійти по тих сходах Геть на верхів’я, туманом повиті, – […]...
33. Леся Українка – На пам’ять 31 іюля 1895 року Тепер прощай! Хто знає, чи надовго. Миг може, хутко будем походжати По горах київських та по гаях волинських, А може, поки зійдемося знову, Води багато утече з річок І сліз з людських очей. Хто теє знає? Колись я думала для тебе на прощання Увити гарне рондо чи сонет І рифмами уквітчати навколо, Немов гільце весільне, […]...
34. Леся Українка – до товариша Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі, Як про вас я спогадую, хвора? Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі, Так обом нам бракує простора. Темна доля забрала життя мого рай. Вам його темна сила забрала. Через весь поневолений рідний ваш край Наче зла хуртовина заграла. Ох, тепера мене у недолі моїй Не […]...
35. Леся Українка – Епілог Чи сумно вас, чи радісно читать, Оповідання про велику драму? То хочеться над вами заридать, То заспівать з раптового нестяму. То був якийсь блискучий карнавал, Червона оргія буяла на просторі, Здавалось, налетів дев’ятий вал І прокотився бурею по морі. Дев’ятий грізний вал! У глибині Якісь печери позіхали чорні, Та високо здіймались гребені і, Тремтячи огнем, […]...
36. Леся Українка – Братові й сестрі на спомин Мені в сю ніч приснився ясний місяць, Високе небо, вільний винокол. Блакитне світло сяло і тремтіло, Немов огонь таємний чарівниці, А над тополею зоря світила, Моя зоря, що скрізь мені сіяла, Поки мене не замкнуто від неї В камінній клітці в чотирьох стінах. Мені приснилась, друзі мої рідні, Безсонна ніч одна, що так давно минула, […]...
37. Леся Українка – Заспів Південний краю! як тепер далеко Лежиш від мене ти! за горами крутими, За долами розлогими, за морем, Що вже тепер туманами густими Укрилося, бурливе. Та не страшно Моїм думкам осінньої негоди На Чорнім морі. Швидше тої чайки Вони перелетять за темні води. Вони перелетять у ту країну, Де небо ще синіє, як весняне, Де виноград […]...
38. Леся Українка – Свята ніч В темну ніч ми зібрались громадкою йти Так поважно, немов у пригоді Мали стати кому, а проте без мети, Ми дивились на зорі, та й годі. Тихі, тихі й спокійні в ту нічку були Ліс і поле на цілім просторі, І здавалось, неначе ми чути могли, Як спадали летючії зорі. Всі розмови, не скінчені тут […]...
39. Леся Українка – Первісні арійці Коли європейці разійшлися по цілому світі, вони пізнали багато чужих мов живих і мертвих ; порівнюючи ті мови одну з другою, учені побачили, що багато єсть дуже похожих між собою, і ті мови, які похожі між собою, вони назвали “сім’ями людських мов”. Отже єсть на світі “сім’ї народів”, так само єсть і “сім’ї людських мов”. […]...
40. Леся Українка – Сліпець (Нарис-pendant) Motto: душі ніхто не бачить, а чує – не кожний. Дивна річ, я ніколи не знав напевне, сліпий я чи видющий. Люди часто вважали мене сліпим, а мені здавалося, що я таки видющий, тільки з того мені радощів не було, бо я не міг дивитись на сонце. Я пробував дивитись на нього крізь різнобарвні […]...