Леся Українка – Забуті слова

То вже давно було. Мені сім літ минало,
А їй, либонь, минуло двадцять літ.
Сиділи ми в садку, там саме зацвітало,
І сипався з каштанів білий цвіт.
Вона не бавила мене і не учила,
Я кидала і забавки, й книжки,
Щоб тільки з нею буть, вона уміла
Єдину забавку – плести вінки.
Я подавала їй квітки, і листя, й трави
І з рук її не зводила очей.
Здавалося, вона плела не для забави,
А щоб зробить оправу для речей.
В її речах слова котились, наче хвилі,
Мов сльози по її замучених братах,
В вінку, здавалось, блідли квіти білі,
І в’янули слова журливі на устах.
То знов зривалися слова палкі, ворожі,
Мов грізні вироки всім тим, що кров лили,
В вінку палали кров’ю дикі рожі,
Слова, мов квіти ярії, цвіли.
Шумів зелений лист, а голос той коханий
Про волю золоту співав мені, –
В вінку мінився злотом ряст весняний,
І золотим дощем лились пісні…
То вже давно було. давно пора минула
Таких червоних необачних слів;
Либонь, вона й сама про них забула –
Хто дбає про вінки, що замолоду плів?
І я забула їх, не пригадаю й слова
З тих наших довгих запальних розмов,
А тільки барва їх, мелодія раптова
Тепер, як і тоді, мені бунтує кров.
І та мелодія не може заніміти:
Не раз, як тільки лист од вітру зашумить
Чи блиснуть проти сонця ярі квіти,
Вона зненацька в думці забринить.
Неначе хто її поставив на сторожі,
Щоб душу в кождий час будить від сна,
Щоб не заглухли в серці дикі рожі,
Поки нова не зацвіте весна.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Забуті слова