Головна ⇒ 📌Класична література ⇒ Ліна Костенко – Чекаю дня, коли собі скажу
Ліна Костенко – Чекаю дня, коли собі скажу
ЛІНА КОСТЕНКО
* * *
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
… Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях –
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки…
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев’яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки… стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати… “
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік –
лише ази! – ні грана досконалості.
Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, –
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
- Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
- Ліна Костенко – Страшні слова, коли вони мовчать (АНАЛІЗ) Аналіз твору Ліни Костенко “Страшні слова, коли вони мовчать” 1980 р. Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська. Провідні мотиви: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва. Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про твір. Квінтесенцією роздумів Л. Костенко про значення слова у житті людини, про сутність поетичного мистецтва став вірш “Страшні слова, коли […]...
- Ліна Костенко – Страшні слова, коли вони мовчать (Характеристика твору) Характеристика твору Ліни Костенко “Страшні слова, коли вони мовчать” Рік: 1980 Збірка: “Неповторність” Жанр: Філософська лірика Провідний мотив: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва. Інші наявні мотиви: пошуки свіжого, оригінального; творчість як категорія краси. Віршовий розмір: ямб Вид римування: перехресне Роздуми Л. Костенко про значення слова в житті людини, про сутність поетичного мистецтва […]...
- Ліна Костенко – Мій шпиталь Abyssum abyssus invocat! Ruysbroek Admirabillis Безодня смерти і безодня Життя спіткались на межі, А на лезі її сьогодні Знова нап”ятий він лежить. Лежить, мов жертовна офіра, Якій жерців байдужий спір І тільки існування міра Вся зосередилася в зір. Та у серпанку гарячковім Він нерухомістю повік Зорить на дні минулі знову Аж по грізний двадцятий рік. […]...
- Ліна Костенко – Пелюстки старовинного романсу Той клавесин і плакав, і плекав Чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, Проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс Прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов’ї, Своє гніздо щодня звивають будні, […]...
- Ліна Костенко – Старий годинникар Ще пароплавчики чаділи, наче праски, Ще ми шукали крем’яхи в піску, – На пограниччі дійсності і казки Стояв той дім за хмарами бузку. Там жив дідок, що схожий був на графа, В краватці чорній, не як всі діди. В трельяжі віддзеркалена карафа Була як сон криничної води. Усмішкою дитячої фортуни Було для нас потрапити в […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий Виходжу в сад, він чорний і худий, Йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи Йому на згадку залишає осінь. В цьому саду я виросла, і він Мене впізнав, хоч довго придивлявся. В круговороті нефатальних змін Він був старий і ще раз обновлявся. І він спитав: – Чого ти не прийшла У іншу […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції Драматична поема (1985 рік). Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Головна проблема поеми, що є наскрізною у всій творчості Ліни Костенко, – про вічне й тлінне. І тому твір насичений протиставленнями, перетвореннями, роздвоєннями. Скульптури оживають або – тануть. Мармур стає снігом, а сніг – мармуром. Ліна Костенко Сніг у Флоренції Драматична […]...
- Ліна Костенко – Стояла груша, зеленів лісочок Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, Вона в дитинство кликала мене. Ми з нею довго в полі говорили, Не чули навіть гуркоту доріг. Мої важкі, мої щоденні брили Старий Сізіф тим часом постеріг. Стояли ми одна супроти одної. Ні з чим не крились, не хотіли йти. Вона […]...
- Віяло мадам Полетики – Костенко Ліна Ідалія Полетика, Прославилася бабонька, Цькувала собі генія, знічев’я, просто так. Тепер в музеях Пушкіна Зі стін очима кліпає, За віяло ховається, коли екскурсовод Ні-ні та й скаже: – Ось вона, Та сама світська дамочка, Котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона Отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися, І є в його загибелі також її вина. […]...
- Ліна Костенко – Пастораль ХХ сторіччя ЛІНА КОСТЕНКО ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. А степам будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, […]...
- Ліна Костенко – Біла симфонія Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, Скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання… В такому віці людина Завжди кохає востаннє. Бо то уже справа гідности – […]...
- Ліна Костенко – Кольорові миші КОЛЬОРОВІ МИШІ Давно, іще в шістсот якомусь році, ну, цебто більш як три віки тому, коли носили шпаги ще при боці і розважали стратами юрму, коли відьом палили при народі, коли наук не знали ще ладом, – кажу, давно, кажу, у Вишгороді підсудна Анна стала пред судом. Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів […]...
- Життя іде і все без коректур… – Костенко Ліна Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – […]...
- Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Перш, ніж півень запіє Петро – не Юда. Він любив Учителя. І вуст він зроду був би не отверз. … Коли вели Ісуса до мучителя, Була сльота. Петро апостол змерз. А тут раби і слуги архирейські Такий вогонь великий розвели! Петро подумав: – Я лише погріюсь, Бо хтозна, чи ще прийдеться коли. Він підійшов до ницих і бундючних, І […]...
- Ліна Костенко – Берестечко Ліна КОСТЕНКО БЕРЕСТЕЧКО Історичний роман Це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Написана ще в 1966 – 67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій – і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х. Протягом цього часу з […]...
- Ліна Костенко – Не треба класти руку на плече Не треба класти руку на плече. Цей рух доречний, може, тільки в танці. Довіра – звір полоханий, втече. Він любить тиху паморозь дистанцій. Він любить час. Хвилини. дні. Роки. Він дивний звір, він любить навіть муку. Він любить навіть відстань і розлуку. Але не любить на плечі руки. У цих садах, в сонатах солов’їв, Він […]...
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Ісус Христос розп’ятий був не раз Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може,- від образ, І за життям не пожалів, умерши. А потім розп’яли на полотні, У мармурі, у гіпсі і в граніті. А потім розп’яли його в мені, І розп’яли на цілім білім світі. І тіло з’їли, кров’ю запили. Ще рік, […]...
- Ліна Костенко – Пісенька про космічного гостя ПІСЕНЬКА ПРО КОСМІЧНОГО ГОСТЯ Достигають яблука ранети. Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін? Знаєш, там туманність […]...
- Ліна Костенко – Моя любове! Я перед тобою ЛІНА КОСТЕНКО Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на […]...
- Маруся Чурай (скорочено) – Костенко Ліна Нар. у 1930 р. Розділ І Якби знайшлась неопалима книга “… року божого такого-то, і місяця такого-то, і дня… Чурай Маруся – на підсудній лаві, і пів-Полтави свідків піддверми”. Маруся стоїть перед судом тому, що її звинувачують, немов би з ревнощів вона отруїла свого коханого, Гриця Бобренка. Один за одним постають свідки. Параска демиха розповідає, […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Ліна Костенко – Майже переклад з провансальскої Марнували літечко, марнували. А тепер осінні вже карнавали. Душа задивиться в туман і марить обрисами літа. Чи, може, це приснилось нам Купання в річці Геракліта?...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
- Ліна Костенко – Заворожи мені, волхве! “Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве… “ Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими В комфортабельних “Волгах” “ходять” по шевченковських місцях. Вербують верби у монографії. Вивчають біо – і гео-графію. Полюють в полі на три тополі… А цікаво, багато б із них потрафили Пройти шляхами його долі? Давайте чесно. Не кнопки ж ми […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Ліна Костенко – Хуртовини Циферблат годинника на розі Хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, Бо ішли й нікуди не прийшли. Знов ті самі вулиці незрячі І замету хвиля снігова. Нам з тобою легко так, неначе Вітер нам підказує слова. – Підкажи найлагідніше слово, Я його слухняно повторю. Розгуляйся буйно і раптово, Заглуши усе, що говорю! – […]...
- Умирають майстри… – Костенко Ліна Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, Метушлива бездарність отари свої пасе. Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти. Сьоме небо своє […]...
- Кольорові миші (скорочено) – Костенко Ліна Давно, Іще в шістсот якомусь році, Ну, цебто більш як три віки тому, Коли носили шпаги ще при боці І розважали стратами юрму, Коли відьом палили при народі, Коли наук не знали ще ладом (1), – Кажу, давно, кажу, у Вишогроді Підсудна Анна стала пред судом. Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів розлючений […]...
- Кришталевий світ поезії, або які картини я собі уявляю, коли читаю вірші про природу Коли я була зовсім маленькою, то вірші про природу сприймала як чудові мелодійні казки. Особливо “зимові вірші”. Я вчила їх до виступів під новорічною ялинкою і майже не відділяла від казок про Морозка, про дванадцять місяців, віз реального засніженого парку Шевченка із святковою ялинкою на площі… Мороз, зима, лісові дерева були живі, загадково-мовчазні, мов приховували […]...
- Ліна Костенко – Притча про ріку Давно колись була ріка діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було діали. Він смертний вирок їй […]...
Мой самый любимый праздник сочинение.