Ліна Костенко – доля

Наснився мені чудернацький базар:
Під небом у чистому полі,
Для різних людей,
Для щедрих і скнар,
Продавалися різні долі.
Одні були царівен не гірш,
А другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
До покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
Душею покликала очі…


– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
Сказала вона суворо, –
За мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
Минула ніч. І скінчився сон.
А доля мені зосталась.
Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
У мене жодних претензій нема
До долі – моєї обраниці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(2 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір світ дитинства в поезіях лесі українки.
Ви зараз читаєте: Ліна Костенко – доля
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.