Ліна Костенко – Осінь жагуча

Вечірній сон закоханого літа
І руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
Лежить у літа осінь на плечі.

Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
Всього живого на живій землі.

Ще літо спить, а вранці осінь встане –
В косі янтарній нитка сивини,
Могутні чресла золотого стану,
Іде в полях – вгинаються лани.

Близнята-зерна туляться в покоси,
Біжить юрба червонощоких руж,
Сплять солодко черкуси-негритоси,
Біляві яблука і жовта раса груш.

Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа – щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
Лежать цитрини, груші й виноград.

Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні –
Жагучий сон закоханого літа
В холодну зиму бродить у вині!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Філософські етичні погляди достоєвського.
Ви зараз читаєте: Ліна Костенко – Осінь жагуча