Ліна Костенко – Плем’я тода
Біда, коли є цитруси і кава,
Коли в землі є золото,- біда!
Біда, коли земля така ласкава,
Коли така правічна й молода.
Тоді її пригорнуть і обнімуть.
Тоді її розгорнуть і однімуть…
О пестощі Ост-Індської компанії!
Залиште їм хоч казку, хоч струну!
Вже їх земля – копалини й копальні,
Залізні кігті шахт у глибину.
Уже нема квітучої долини.
Не чути в передгір’ях череди.
Лиш чорний ієрогліф бадилини
Щось шелестить до мертвої води.
Дівчат красивих тягнуть у гареми.
Страх і покора множать недорік.
Вже не вчитає жоден чоловік.
Вже все іде у стерлінгах і центах,
І плем’я тода – це вже не народ,
І безтурботна молодь без акценту
Вже розмовляє мовою заброд.
Уже своєї слухати не хоче.
Здається, все. Здається, вже кінець.
… Що він співає, що він там бурмоче,
Цей передсмертно посивілий жрець?
Він прихилився в храмі до одвірка,
У тому храмі, де погас вогонь.
Стоїть над ним одна-єдина зірка,
Пливе молитва в човнику долонь.
Останній жрець печального народу
Бурмоче гімни, складені колись.
Він пояснив би тодам мову тода,
Але ж вони вже віри відреклись!
І юнаки, верткі від мімікрії,
Вже перешиті на новий фасон,-
Хто зна од чого очі щось мокріють,
І сниться їм якийсь забутий сон…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ліна Костенко – На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки На конвертики хат Літо клеїть віконця, як марки. Непогашені марки – біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там. Опускаюсь на землю, На сизий глобус капусти. На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін. Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а […]...
- Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, Тоді вже часу матиму доволі. А поки що – ні просвітку, ні дня. Світ мене ловить, ловить… доганя! Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством. А я лечу, лечу, лечу, лечу! – Григорій Савич! – […]...
- Ліна Костенко – Біла симфонія Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, Скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання… В такому віці людина Завжди кохає востаннє. Бо то уже справа гідности – […]...
- Ліна Костенко – Перш, ніж півень запіє Петро – не Юда. Він любив Учителя. І вуст він зроду був би не отверз. … Коли вели Ісуса до мучителя, Була сльота. Петро апостол змерз. А тут раби і слуги архирейські Такий вогонь великий розвели! Петро подумав: – Я лише погріюсь, Бо хтозна, чи ще прийдеться коли. Він підійшов до ницих і бундючних, І […]...
- Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Ліна Костенко – Я хочу на озеро Світязь Я хочу на озеро Світязь, В туман таємничних лісів. Воно мені виникло звідкись, У нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, Таке воно в світі одне. – Я Світязь, я Світязь, я Світязь! Невже ти не чуєш мене?! І голосом дивним, похмурим, Як давній надтріснутий дзвін: – Батурин, Батурин, Батурин! – Лунає мені […]...
- Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
- Тут обелісків ціла рота… – Костенко Ліна Тут обелісків ціла рота. Стрижі над кручею стрижуть. Високі цвинтарні ворота Високу тишу стережуть. Звання, і прізвища, і дати. Печалі бронзове лиття. Лежать наморені солдати, А не проживши й півжиття! Хтось, може, винен перед ними. Хтось, може, щось колись забув. Хтось, може, зорями сумними У снах юнацьких не побув. Хтось, може, має яку звістку, Які […]...
- Життя іде і все без коректур… – Костенко Ліна Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – […]...
- Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Якби знайшлась неопалима книга Розділ I. Частина 1. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату Легенький попіл Спалених паперів – Всіх отих книг міських Полтавських, Де були записи поточних судових справ. Може, там була і справа Марусі Чурай? Може, […]...
- Ліна Костенко – Старий годинникар Ще пароплавчики чаділи, наче праски, Ще ми шукали крем’яхи в піску, – На пограниччі дійсності і казки Стояв той дім за хмарами бузку. Там жив дідок, що схожий був на графа, В краватці чорній, не як всі діди. В трельяжі віддзеркалена карафа Була як сон криничної води. Усмішкою дитячої фортуни Було для нас потрапити в […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
- Ліна Костенко – Пишіть листи і надсилайте вчасно Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу, І коли навіть ні про що писати. Пишіть про те, що ви живі-здорові, Не говоріть, чого ви так мовчали. Не треба слів, навіщо бандеролі? Ау! – і все, крізь роки і печалі....
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – Скіфська одіссея (поема-балада) ПІЩАНЕ – село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки дніпра) 1960-61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 – поч. 5 ст. до н. е. Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
- Ліна Костенко – А затишок співає, мов сирена А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звіру І просто – залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, Коли на мене […]...
- Ліна Костенко – дума про братів неазовських (драматична поема) Драматична поема, старовинний лейтмотив якої Звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії ДІЙОВІ ОСОБИ Павлюк Томиленко Сахно Черняк І всі, і всі, що їм по дорозі стрічаються На місці їде віз, і все з ним розминається – Дерева, люди, обрії, зірки. На возі двоє спиною до спини, Вони сидять, закуті у кайдани, – […]...
- Ліна Костенко – Берестечко (історичний роман) Це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Написана ще в 1966 – 67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій – і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х. Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком […]...
- Українське альфреско – Ліна Костенко Над шляхом, при долині, біля старого граба, Де біла-біла хатка стоїть на самоті, Живе там дід та баба, і курочка в них ряба, Вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, І вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, І стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя […]...
- Ліна Костенко – Кольорові миші КОЛЬОРОВІ МИШІ Давно, іще в шістсот якомусь році, ну, цебто більш як три віки тому, коли носили шпаги ще при боці і розважали стратами юрму, коли відьом палили при народі, коли наук не знали ще ладом, – кажу, давно, кажу, у Вишгороді підсудна Анна стала пред судом. Було тій Анні, може, десять рочків, Її привів […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
- Віяло мадам Полетики – Костенко Ліна Ідалія Полетика, Прославилася бабонька, Цькувала собі генія, знічев’я, просто так. Тепер в музеях Пушкіна Зі стін очима кліпає, За віяло ховається, коли екскурсовод Ні-ні та й скаже: – Ось вона, Та сама світська дамочка, Котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона Отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися, І є в його загибелі також її вина. […]...
- Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
- Ліна Костенко – Музики Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить місточок у дві дошки. – Не бійтесь, куме, іще трошки! Гукніть сусідам і родині, Що ми уже посередині! Та вдарте в бубон з тої прикрості. […]...
- Ліна Костенко – Псалом 16 Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу,- Вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач і одболи,- Вони ж моїми друзями були!...
- Ліна Костенко – І я не я, і ти мені не ти І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля. Десь грає ніч на скринці самоти. Десь виє вовк по нотах божевілля. Бере голодну тугу – як з ножа. Дзвенять світів обледенілі дзбани. І виє вовк. І вулиця чужа В замет сміється чорними зубами. І виє вовк, ночей моїх соліст… Заклацав холод […]...
- Ліна Костенко – Хуртовини Циферблат годинника на розі Хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, Бо ішли й нікуди не прийшли. Знов ті самі вулиці незрячі І замету хвиля снігова. Нам з тобою легко так, неначе Вітер нам підказує слова. – Підкажи найлагідніше слово, Я його слухняно повторю. Розгуляйся буйно і раптово, Заглуши усе, що говорю! – […]...
Розповидь про друга.