Ліна Костенко – Псалом 16

Related posts:

1. Ліна Костенко – Тунгуський бог Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував! Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі […]...
2. Ліна Костенко – Заворожи мені, волхве! “Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве… “ Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими В комфортабельних “Волгах” “ходять” по шевченковських місцях. Вербують верби у монографії. Вивчають біо – і гео-графію. Полюють в полі на три тополі… А цікаво, багато б із них потрафили Пройти шляхами його долі? Давайте чесно. Не кнопки ж ми […]...
3. Ліна Костенко – А затишок співає, мов сирена А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звіру І просто – залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, Коли на мене […]...
4. Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий Виходжу в сад, він чорний і худий, Йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи Йому на згадку залишає осінь. В цьому саду я виросла, і він Мене впізнав, хоч довго придивлявся. В круговороті нефатальних змін Він був старий і ще раз обновлявся. І він спитав: – Чого ти не прийшла У іншу […]...
5. Життя іде і все без коректур… – Костенко Ліна Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – […]...
6. Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
7. Світлий сонет – Костенко Ліна Як пощастило дівчині в сімнадцять, В сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози – це квітуча вишенька, Що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: Хлопчина їй не […]...
8. Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
9. Ліна Костенко – Я хочу на озеро Світязь Я хочу на озеро Світязь, В туман таємничних лісів. Воно мені виникло звідкись, У нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, Таке воно в світі одне. – Я Світязь, я Світязь, я Світязь! Невже ти не чуєш мене?! І голосом дивним, похмурим, Як давній надтріснутий дзвін: – Батурин, Батурин, Батурин! – Лунає мені […]...
10. Ліна Костенко – Причмелені гномики В пивничці на лото сиділи п’яні гномики. Вони кричали: – Хто Поруйнував нам домики? Вони горлали: – Ми Всіх наб’ємо, налупимо! Хтось усміхався: – Хми,- І розглядав крізь лупу їх. Вони гукали: – Бой! Іще вина, три порції. Зітхнула мишка: – Ой, Велика річ пропорції...
11. Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
12. Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
13. Ліна Костенко – Лист На одному з малих полустанків я чекаю поїзда Зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не Знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного Сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима. Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний Постійний шум… Я поклала папір на коліно, я стревожені Вірші пишу. Наче прозу пишу – без […]...
14. Ліна Костенко – … І не дивуй, що я прийду зненацька … І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, Одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до тебе, як нехутко, І скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену […]...
15. Ліна Костенко – О, не взискуй гіркого меду слави! О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами Хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава – це прекрасна жінка, Що на могилу квіти принесе....
16. Ліна Костенко – Очима ти сказав мені: люблю Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним....
17. Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
18. Моя любове! Я перед тобою… – Костенко Ліна Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, […]...
19. Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
20. Ліна Костенко – Ображений Торквемада Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, Звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте – скільки вбили ви?...
21. Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
22. Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
23. Ліна Костенко – І скаже світ І скаже світ: – Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов – на грані маячні І віра – у наївності на грані. Що можеш ти, розгублене дитя, Зробити для вселюдського прогресу? – Я можу тільки кинути життя Історії кривавій під колеса. Хоч знаю: все це їй не первина. Але колись […]...
24. Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
25. Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
26. Ліна Костенко – Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- Людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж, Мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма – гарне відчуття. Марудна справа – жити без баталій. […]...
27. Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
28. Ліна Костенко – І я не я, і ти мені не ти І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля. Десь грає ніч на скринці самоти. Десь виє вовк по нотах божевілля. Бере голодну тугу – як з ножа. Дзвенять світів обледенілі дзбани. І виє вовк. І вулиця чужа В замет сміється чорними зубами. І виє вовк, ночей моїх соліст… Заклацав холод […]...
29. Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
30. Ліна Костенко – Що ж, авторучка – це не шабля із піхов Що ж, авторучка – це не шабля із піхов. Ворожа кров не бризне з-під пера. І лиє дощ. І гетьман не приїхав. Неслушний час. І все-таки пора. Пора, пора! Живеться, як на Етні. Ганьбу віків лиш магма відпере. Це лиш слова. Зате вони безсмертні. Вгамуйте лють. Їх куля не бере....
31. Ліна Костенко – Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще – любидра, канупер і кмин. Чомусь пам’ятаю – вночі ревли бегемоти. Виходили з річки і дуже чомусь ревли. І падали груші, і звались вони бергамоти. Воли ремигали, і звались вони […]...
32. Ліна Костенко – Ісус Христос розп’ятий був не раз Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може,- від образ, І за життям не пожалів, умерши. А потім розп’яли на полотні, У мармурі, у гіпсі і в граніті. А потім розп’яли його в мені, І розп’яли на цілім білім світі. І тіло з’їли, кров’ю запили. Ще рік, […]...
33. Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
34. Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, Тоді вже часу матиму доволі. А поки що – ні просвітку, ні дня. Світ мене ловить, ловить… доганя! Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством. А я лечу, лечу, лечу, лечу! – Григорій Савич! – […]...
35. Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
36. Умирають майстри… – Костенко Ліна Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, Метушлива бездарність отари свої пасе. Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти. Сьоме небо своє […]...
37. Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
38. Ліна Костенко – У присмеркові доброї дібровості У присмеркові доброї дібровості Пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості Сідлає вічність чорного коня. Киреї хмар на плечах має вічність. Вони пливуть кудись на Чигирин. Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість. По саму душу в спокій і полин. Отак брести. А тиша – як в соборі З давно-давно загубленим ключем. Холоне […]...
39. Ліна Костенко – Якби знайшлась неопалима книга Розділ I. Частина 1. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату Легенький попіл Спалених паперів – Всіх отих книг міських Полтавських, Де були записи поточних судових справ. Може, там була і справа Марусі Чурай? Може, […]...
40. Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...