Ліна Костенко – Старий годинникар


Ще пароплавчики чаділи, наче праски,
Ще ми шукали крем’яхи в піску, –
На пограниччі дійсності і казки
Стояв той дім за хмарами бузку.

Там жив дідок, що схожий був на графа,
В краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
Була як сон криничної води.

Усмішкою дитячої фортуни
Було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
І лампу там залишив Алладін.

А той старий, достоту Каліостро,
Щось прецизійне маючі в руці,
Дивився в шкельце, наче кібець, гостро
І поціляв у гвинтики й зубці.

Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом –
В руках крутив манюньке коліща.

Куди він плив? Немов стояче озеро,
У сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
І з пітьми хтось казав йому: “Приляж!”

А він крутив малесенькі штурвали,
І плив, і плив… З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
Дивилося на нього зі стіни.

Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
І навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,
Коли гуділа басова струна,
Над мурашинням циферок термітних
Він був – як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
А він тихенько гирку підтягав.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Богдан ігор антонич дороги.
Ви зараз читаєте: Ліна Костенко – Старий годинникар