Ліна Костенко – За чорно-синьою горою
За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня,
Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня.
Зеленим пензликом тополі – кривенькі кігтики в крові.
Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві.
Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил –
Усе кургани та й кургани ще не заораних могил.
Так що ж ти, схоже на шуліку, у тебе вітер в голові,
Малюєш обрій споконвіку такий червоний у крові?!
Вікам посивіли вже скроні, а все про волю не чувать.
Порозпрягали хлопці коні та й полягали спочивать.
Чи так їм спиться непогано, що жоден встати ще не зміг?
Пасуться коні під курганом, чекають вершників своїх.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Вже почалось, мабуть, майбутнє… – Костенко Ліна Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось… Не забувайте незабутнє, Воно вже інеєм взялось! І не знецінюйте коштовне, Не загубіться у юрбі. Не проміняйте неповторне На сто ерзаців у собі! Минають фронди і жіронди, Минає славне і гучне. Шукайте посмішку джоконди, Вона ніколи не мине. Любіть травинку, і тваринку, І сонце завтрашнього дня, Вечірню […]...
- Ліна Костенко – Пелюстки старовинного романсу Той клавесин і плакав, і плекав Чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, Проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс Прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов’ї, Своє гніздо щодня звивають будні, […]...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Ліна Костенко – Після дощів смарагдова діброва Після дощів смарагдова діброва, На білій ріні річка говірка. І смужка сонця тонко пурпурова Далекий обрій пензликом торка. Лежить городів гарбузова Мекка. У тихе небо струменіть тепло. І над стареньким комином лелека Після дощу просушує крило....
- Ліна Костенко – І скаже світ І скаже світ: – Ти крихта у мені. Ти світлий біль в тяжкому урагані. Твоя любов – на грані маячні І віра – у наївності на грані. Що можеш ти, розгублене дитя, Зробити для вселюдського прогресу? – Я можу тільки кинути життя Історії кривавій під колеса. Хоч знаю: все це їй не первина. Але колись […]...
- Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
- Ліна Костенко – Скіфська баба Ти, скіфська баба, кам’яна незграба, Стоїш в степах… Курай і бугила… Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?! За сто віків дитя не привела! Були б у нього кремінь-ноженята, Ото вже б гупотіло по ланах! Чого смієшся? Космос нежонатий, А ти стоїш одна у полинах. Невже ж таки ніхто не женихався? А висить […]...
- Ліна Костенко – На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки На конвертики хат Літо клеїть віконця, як марки. Непогашені марки – біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там. Опускаюсь на землю, На сизий глобус капусти. На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін. Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Ліна Костенко – Скіфська одіссея (поема-балада) ПІЩАНЕ – село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки дніпра) 1960-61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 – поч. 5 ст. до н. е. Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського […]...
- Ліна Костенко – Перш, ніж півень запіє Петро – не Юда. Він любив Учителя. І вуст він зроду був би не отверз. … Коли вели Ісуса до мучителя, Була сльота. Петро апостол змерз. А тут раби і слуги архирейські Такий вогонь великий розвели! Петро подумав: – Я лише погріюсь, Бо хтозна, чи ще прийдеться коли. Він підійшов до ницих і бундючних, І […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Ліна Костенко – Берестечко (історичний роман) Це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Написана ще в 1966 – 67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій – і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х. Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком […]...
- Ліна Костенко – Пастораль ХХ сторіччя ЛІНА КОСТЕНКО ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів. А степам будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, […]...
- Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
- Ліна Костенко – Музики Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить місточок у дві дошки. – Не бійтесь, куме, іще трошки! Гукніть сусідам і родині, Що ми уже посередині! Та вдарте в бубон з тої прикрості. […]...
- Ліна Костенко – Хуртовини Циферблат годинника на розі Хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, Бо ішли й нікуди не прийшли. Знов ті самі вулиці незрячі І замету хвиля снігова. Нам з тобою легко так, неначе Вітер нам підказує слова. – Підкажи найлагідніше слово, Я його слухняно повторю. Розгуляйся буйно і раптово, Заглуши усе, що говорю! – […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – І я не я, і ти мені не ти І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля. Десь грає ніч на скринці самоти. Десь виє вовк по нотах божевілля. Бере голодну тугу – як з ножа. Дзвенять світів обледенілі дзбани. І виє вовк. І вулиця чужа В замет сміється чорними зубами. І виє вовк, ночей моїх соліст… Заклацав холод […]...
- Ліна Костенко – Мій шпиталь Abyssum abyssus invocat! Ruysbroek Admirabillis Безодня смерти і безодня Життя спіткались на межі, А на лезі її сьогодні Знова нап”ятий він лежить. Лежить, мов жертовна офіра, Якій жерців байдужий спір І тільки існування міра Вся зосередилася в зір. Та у серпанку гарячковім Він нерухомістю повік Зорить на дні минулі знову Аж по грізний двадцятий рік. […]...
- Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
- Ліна Костенко – Лист На одному з малих полустанків я чекаю поїзда Зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не Знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного Сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима. Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний Постійний шум… Я поклала папір на коліно, я стревожені Вірші пишу. Наче прозу пишу – без […]...
- Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
- Ліна Костенко – дума про братів неазовських (драматична поема) Драматична поема, старовинний лейтмотив якої Звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії ДІЙОВІ ОСОБИ Павлюк Томиленко Сахно Черняк І всі, і всі, що їм по дорозі стрічаються На місці їде віз, і все з ним розминається – Дерева, люди, обрії, зірки. На возі двоє спиною до спини, Вони сидять, закуті у кайдани, – […]...
- Ліна Костенко – Псалом 16 Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу,- Вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач і одболи,- Вони ж моїми друзями були!...
- Ліна Костенко – Тунгуський бог Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував! Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі […]...
- Ліна Костенко – Ображений Торквемада Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, Звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте – скільки вбили ви?...
- Ліна Костенко – Плем’я тода Біда, коли є цитруси і кава, Коли в землі є золото,- біда! Біда, коли земля така ласкава, Коли така правічна й молода. Тоді її пригорнуть і обнімуть. Тоді її розгорнуть і однімуть… О пестощі Ост-Індської компанії! Залиште їм хоч казку, хоч струну! Вже їх земля – копалини й копальні, Залізні кігті шахт у глибину. Уже […]...
- Ліна Костенко – Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- Людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж, Мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма – гарне відчуття. Марудна справа – жити без баталій. […]...
- Ліна Костенко – Якби знайшлась неопалима книга Розділ I. Частина 1. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату Легенький попіл Спалених паперів – Всіх отих книг міських Полтавських, Де були записи поточних судових справ. Може, там була і справа Марусі Чурай? Може, […]...
- Ліна Костенко – Притча про ріку Давно колись була ріка діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було діали. Він смертний вирок їй […]...
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
Мої враження після прочитання драми украдене щастя.