Лінгвістичні запозичення

Лінгвістичні запозичення – слова (рідше морфеми, синтаксичні конструкції) чи стійкі словосполучення, засвоєні одними мовами з інших унаслідок географічних, економічних, політичних, культурних зв’язків між народами. Своєрідним різновидом Л. з. є калька – слово чи мовний зворот, повністю або частинами перекладений з іншої мови, наприклад, українське слово “півострів” – калька з німецької Halbinsel, “медовий місяць” – калька з французької мови la lime de тієї. Л. з. розрізняються за ступенем засвоєності, сферою, вживання, стилістичним забарвленням, походженням. Входячи в мову, Л. з. підпорядковуються її фонетичним та граматичним законам. Більша частина Л. з. засвоєна мовою цілком і не сприймається як чужомовний елемент. У мові художньої літератури, в деяких публіцистичних жанрах із стилістичною метою використовуються такі Л. з. як екзотизми, варваризми та соліцизми. У мовознавстві прийнято класифікувати Л. з. за джерелами їх походження: грецизми (еллінізми та візантизми), старослов’янізми, латинізми, германізми, галліцизми, тюркізми, арабізми тощо. Еллінізми – це слова чи мовні звороти, запозичені із давньогрецької мови. Наприклад, “Сувора, заглиблена в свої думи, але спокійна, одягнута в сріблясту туніку, у червоних сандаліях, з оздобленою перлами діадемою, Анна стояла на палубі дромона” (С. Скляренко, “Володимир”). Візантизми

– слова чи стійкі словосполучення, запозичені з середньогрецької або візантійської мови. Сюди належать слова, засвоєні давньоукраїнською мовою у VIII-IX ст. внаслідок торгово-економічних зв’язків із Грецією та її колоніями на півночі Чорноморського узбережжя (лавр, мак, кит, парус, корабель та ін.). Значно більше візантизмів перейшло в давньоукраїнську мову через старослов’янську після прийняття християнства (назви предметів і понять церковно-релігійного вжитку – ікона, ангел, акафіст, Біблія, кадило; власні імена – Софія, Федір, Петро, Василь, Григорій і т. п.). Пізніші грецизми (бібліотека, граматика, історія, лексикон) з’явилися в українській мові в XVI-XVII ст., коли класичні мови стали навчальними предметами у школах України. Старослов’янізми – слова, запозичені із старослов’янської мови, що сформувалась у IX ст. на основі солуно-македонського діалекту староболгарської мови. Поширення старослов’янізмів пов’язане із запровадженням християнства в Київській Русі. Старослов’янізми вживаються в сучасній українській літературній мові в номінативній функції (область, учитель, глава (уряду), єдиний), проте більшість їх використовується як стилістичний засіб – для надання мовленню урочистості, піднесеності: “Паду в росу – в благословеннім лоні / землі своєї спокій віднайду, / усеблагій віддавшись обороні, / що провіщає всеблагу біду” (В. Стус). Поєднуючись із побутовою лексикою зниженого, згрубілого відтінків, старослов’янізми набувають іронічного, гумористичного та сатиричного забарвлення: “За богами – панства, панства / В серебрі та златі! / Мов кабани годовані – / Пикаті, пузаті!..” (Т. Шевченко). Основна маса латинізмів – Л. з. із латинської мови – була засвоєна українською мовою в XVI-XVII ст., коли в школах України було запроваджено вивчення грецької та латинської мов. Латинізми в основному мають книжний характер: аматор, фортуна, агресія, аудиторія, деканат. У художній літературі латинізми найчастіше використовуються як варваризми: “О, зразу видно, що отець табуля раса у цій справі” (І. Вільде, “Сестри Річинські”). Серед германізмів – Л. з. із германських (німецької, голландської, шведської) мов – виділяють давні Л. з., що з’явилися під час контактів східних слов’ян з германо-норманськими племенами (дума, майстер, Ігор, Олег, Ольга), а також слова із сучасних германських мов (бухгалтер, штат, ландшафт, джемпер, джаз, футбол тощо). Галліцизми – це Л. з. з французької мови, що ввійшли в українську, починаючи із XVII-XVIII ст. (квартира, дебют, амплуа, мадам). У мові художньої літератури вони нерідко використовуються як варваризми та соліцизми: “Вона поводилась завсігди так, мовби була чимось ліпшим від нас. Тепер стала ще дражлива, уста в неї якби забули усміхатися, стала, о, pardon, як ти” (О. Кобилянська, “Царівна”). Л. з. із тюркських мов – тюркізми – проникали в українську мову вже в найдавніші часи, але найбільше їх припадає на XII-XV ст. Ці Л. з. відбувалися переважно усним шляхом, тому тюркізми не сприймаються в українській мові як чужомовні елементи: базар, гарбуз, чайка, козак, чарка. деякі пізніші тюркізми ще повністю не засвоєні мовою: акин, арик, калим, тюбетейка. Через посередництво тюркських в українську мову ввійшли арабізми – Л. з. з арабс

ької мови (абрикос, алгебра, цифра, могорич, альманах). Л. з. є одним із шляхів поповнення лексики української мови.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Сава чавий м костомаров скороч.
Ви зараз читаєте: Лінгвістичні запозичення