Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Літературна група
Літературна група
Літературна група – об’єднання письменників, як правило, однієї літературної генерації (найчастіше молодих), котрі, поставивши перед собою спільну літературну мету, разом намагаються реалізувати її й тим самим виявити себе як певну єдність творчих особистостей. Л. г. треба відрізняти від тих літературних об’єднань, котрі є спільнотою економічною, професійною чи товариською й не мають спільної естетичної програми. Л. г. існували у давні часи: поети згуртовувалися навколо меценатів, що фінансували їх літературну працю. дуже поширеними
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Нью-Йоркська група Угруповання українських літераторів північно-американської діаспори, засноване в 1958 р. молодою генерацією поетів, незгодних з просвітницькими настановами заполітизованої української літератури 20-40-х рр. XX ст. “Первісну сімку” групи склали Емма Андієвська, Віра Вовк, Женя Васильківська, Патриція Килина, Юрій Тарнавський, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук. Твори членів Нью-Йоркської групи започаткували “другу хвилю” українського модерну, якій притаманний пластичний, але дещо […]...
- Літературна дискусія Літературна дискусія (лат. discussio – дослідження, розгляд) – публічні обговорення назрілих, звичайно спірних питань про шляхи розвитку літератури чи історико-теоретичних проблем, зумовлені потребою пошуків істини. Л. д. незрідка виявляла поворотні пункти у складній еволюції естетичної свідомості в досить широких загальноєвропейських та світових масштабах, як, принаймні, бурхлива полеміка між прихильниками романтичної художньої концепції (А. та Ф. […]...
- Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
- Літературна дискусія 1925-1928 років та Микола Хвильовий Літературна дискусія 1925-1928 років та Микола Хвильовий I. Літературна дискусія 1925-1928 років і погляди М. Хвильового на розвиток української літератури. (Двадцяті роки XX століття – це бурхливі роки, коли з минулим боролись, коли масово ліквідували життєві негаразди. Тоді ж і почали масово закликати молодь до літератури. 1925 року М. Хвильовий пише “Листи до молодої молоді”, […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Твір на тему: Література рідного краю (Літературна Харківщина) Кожна країна, кожне місто, кожне село пишаються видатними особистостями, що народилися, навчалися або працювали в них. Я живу в місті з цікавою історією, з різноманітним мистецьким життям. Саме Харківщина стала батьківщиною багатьох художників, композиторів, письменників та поетів. Харків здавна славиться іменами людей, які посідають визначне місце в літературному житті України. Вулицями міста та стежками ланів […]...
- Найдавніша літературна пам’ятна України-Русі (за літописом Нестора “Повість минулих літ”) Кожен, хто цікавиться національною історією та її витоками, знає найдавнішу пам’ятку літератури “Повість минулих літ”. Створена вона була на межі ХІ-ХІ 1 століть ченцем Нестором та іншими літописцями. “Повість минулих літ” є не лише джерелом історії Київської Русі, а й видатним літературним твором. З Богом починаємо, Отче, благослови. Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря […]...
- Літературна балада у творчості поетів XVІІI-XIX ст І. Визначення балади (танцювальна пісня з драматургічною дією, вірш про якусь незвичайну подію): 1. Автори, які розвивали жанр балади (Гете, Шиллер, поети-романтики). 2. Роль автора в баладі (автор виступає як оповідач, власне почуття приховується, авторська мова майже відсутня, тільки пояснює обставини дії). 3. Будова балади (більше нагадує драматичний, ніж ліричний твір, обов’язкова драматична кульмінація, несподіваний […]...
- Поема Вергілія “Енеїда” як літературна обробка римських легенд про троянця Енея Як відомо, Вергілій написав свою славнозвісну “Енеїду” за ініціативою Августа. Він бажав у найурочистішій формі прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало для себе як історичного, так і ідеологічного підгрунтя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому […]...
- Літопис як історична й літературна пам’ятка Історія залишила нам літописи – найдавніші пам’ятки про життя наших предків. Це і Іпатіївський літопис, і “Повесть временных лет”, “Літопис Київський” та “Галицько-Волинський літопис”… Такі перші пам’ятки – це найдавніший вид історично-мемуарної прози, що містять розташовані у хронологічній послідовності коротенькі замітки й детальні оповідання про історичні події. Початок літописання припадає на X століття. Авторами літописів […]...
- Філософська та літературна спадщина Г. Сковороди Г. С. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем, він був добре обізнаний з ученням найвидатніших філософів античності, середньовіччя і нового часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато спільного з концепцією просвітителів XVIII ст. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Г. Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні. В основу філософських поглядів Г. С Сковороди […]...
- Твір на тему: Літературна алея (твір-опис місцевості і пам’ятника на основі власних спостережень) Є у старому центрі Харкова невеличкий сквер, де, здається, застиг час. Височать поруч величезні будинки, мчать авто, вирує поруч центральна вулиця майже двохмільйонного міста. А тут, за чавунним плетивом невисокого паркана, вузька смужка зелені, лавочки. Навіть не сквер у звичайному уявленні – просто алея. Від Сумської до Пушкінської. Невеличка, навіть прозора взимку та ранньою весною. […]...
- Відповідь на контрольне питання До теми “Літературна спадщина Івана Котляревського” Доведіть, що Іван Котляревський – основоположник нової української літератури. І. Котляревський своєю “Енеїдою” об’єднав українське слово і світову культуру. “Енеїда” – перший твір, написаний живою українською мовою, на народній основі. У поемі змальовано риси національного характеру українців, їхні звички, вірування, погляди. Велика заслуга І. Котляревського в тому, що, взявши все найкраще з книжної мови, він […]...
- Гейдельберзькі романтики Гейдельберзькі романтики – група німецьких письменників першої половини XIX ст. (А. Арнім, К. Брентано, брати Я. і В. Грімм та ін.), які захоплювалися збиранням, систематизацією, вивченням та публікацією фольклору, видали кількатомний збірник народних пісень: “Чарівний ріг хлопчика” (1805-06), “дитячі і родинні казки” (1812) тощо. З 1909 А. Арнім та К. Брентано переїхали до Берліна, але […]...
- Література в Західній Україні в 30-ті роки XX ст Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління – Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,- Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, […]...
- Іван Франко – “Не довго жив я в світі ще… “ Не довго жив я в світі ще, Та встиг чимало вже зазнати. Не що й дало мені життє, Та все ж дало досить багато. Дало мені пізнать добро, Дало побачить світ науки, Бажання правди у душі І дві тверді, робучі руки, Дало і приязнь, і любов Взаїмну, хоч і не щасливу. Сказало: “Сій, хоч не […]...
- Контактні зв’язки Контактні зв’язки (лат. contactus – дотик) – різновид літературних зв’язків, які грунтуються на взаємному знайомстві письменників або на ознайомленні митця з творчістю інших навіть при відсутності особистих контактів. Порівняльно-історичні чи типологічні студії літературного процесу, осягаючи його динаміку, літературну спадкоємність, діалектику традицій і новаторства, впливів і взаємовпливів, відрізняють К. з. від типологічних збігів, схожостей, зумовлених спільною […]...
- Ізотонізм Ізотонізм (грецьк. isos – рівний та tonos – наголос) – рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша. до принципу ізотонічного акцентування дуже часто звертався М. Семенко: Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно із стуми – Це ж жах, коли побачив, що воно оголене....
- Паліндром, або Перевертень Паліндром, або Перевертень (грецьк. palindromeo – той, що повертається) – віртуозна віршова форма, в якій певне слово (тут, потоп і т. п.) або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту. П. відомі світовій літературі здавен, особливо поширені в Китаї. В Україні до П., що визначав інтелектуальні можливості версифікаційної практики та непересічний […]...
- Теонім Теонім (грецьк. theos – Бог і опута – ім’я) – назва богів. до Т. досить часто звертається художня література, передовсім поезія. Традиційним джерелом Т. є антична міфологія, зокрема бог мистецтв Аполлон разом з музами, богиня краси та кохання Афродіта та ін.: “І він спитав: – Яку б найти принаду, / Щоб привернуть тебе до рук […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Ремінісценція Ремінісценція (лат. reminiscentia – згадка) – відчутний у літературному творі відгомін іншого літературного твору. Проявляється в подібності композиції, стилістики, фразеології. Р. – це здійснюване автором нагадування читачеві про більш ранні літературні факти та їх текстові компоненти. Є одним із носіїв смислу; компонент форми, що має змістово-семантичне значення, образ літератури в літературі. Р. має дуже широкий […]...
- Аспис Аспис – Асоціація письменників (1923-24). діяла в Києві. до її складу входили Людмила Старицька-Черняхівська, Наталя Романович-Ткаченко, М. Рильський, М. Зеров, В. Підмогильний, Б. Антоненко-давидович, Г. Косинка та ін. Вони обстоювали принципи мистецтва за високими естетичними критеріями, шанували талант, свободу творчості, “аристократизм духу”. У 1924 А. розгалузився на дві тенденції, досить близькі між собою, ~ “неокласиків” […]...
- Акмеїзм Акмеїзм (грецьк. акті – вищий ступінь чи якість чого-небудь) – стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М. Гумільовим (Анна Ахматова, М. Кузмін, О. Мандельштам, М. Зенкевич, В. Нарбут) утворила “Цех поетів”, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон”. Естетичними засадами акмеїстів були […]...
- Абревіатура Абревіатура (італ. abbreviatura від лат. abbrevio – скорочую) – скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному та писемному мовленні (мо’- замість може, і т. п. – і таке подібне тощо). Абревіатура вказує і на слово, складене з перших літер чи словосполучень, що витворюють певну назву: ВАПЛІТЕ – Вільна академія пролетарської літератури, Аспис – Асоціація письменників, […]...
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Хор Хор (грецьк. choros – співочий колектив, що виконує вокальні твори) – група осіб (танцюристів та співаків) – учасників святкування бога діоніса у Стародавній Греції, котрі виконували відповідні дифірамби. Згодом з’явився і трагічний X., ставши складником еллінського театру; складався з корифея (керівника) – обов’язкової дійової особи, котра сюжетно пов’язувалась з акторами, а також хоревтів – учасників […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- Шкільна драма Шкільна драма – жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XV-XVI ст. в країнах Західної Європи. Походження Ш. д. пов’язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов’язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії […]...
- Макаронічний вірш Макаронічний вірш (лат. роеsіа maccheronica, від maccheroni – макарони) – віршовий твір комічного гатунку, перенасичений чужомовними словами (варваризмами), вжитими за нормативами рідної мови автора, а також словесними покручами (“язичіє”, “суржик” тощо). Започаткований в Італії (XV ст.) з пародіювання латині. деякі фрагменти М. в., в основу яких покладена макаронічна мова (“говорили все на “ус”), де висміювалася […]...
- Провідна роль поезії у 20-ті роки XX ст У 20-х – на початку 30-х рр. XX ст. активно розвивається література. У розвитку мистецтва цієї доби поєднувалися традиції дожовтневого часу та досвід молодих культурних сил, покликаних до життя революцією. Про бурхливий розвиток літератури цієї доби свідчить утворення різноманітних творчих угруповань (“Плуг”, “Гарт”, “Ланка”, ВАПЛІТЕ, “Молодняк”, “Аспанфут”, “Нова генерація” тощо). У цей час молоді українські […]...
- Ритм Ритм (грецьк. rhythmos – такт, розмірність, узгодженість) – закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення. Формулювання Р. дав еллінський філософ Аристоксен у IV ст. до н. е.: “Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом”. Однак, крім рівності таких частинок, у […]...
- Прерафаеліти Прерафаеліти – група англійських поетів і художників, організована 1848 в “Прерафаелітське братство”, тяжіла до відродження традицій передрафаелівської доби (джотто, С. Ботічеллі), до поезії данте Аліг’ері та англійських романтиків. для П. властивий “аристократизм духу”, культ краси, містичні мотиви. Очолював “братство” д.-Г. Россетті. У 1850 виходив часопис “Пагін”....
- “МОЛОДНЯК” – Літературне угруповання “МОЛОДНЯК” Організація комсомольських письменників “Молодняк” була заснована 1926 р. До неї належали письменники Харкова (П. Усенко, Л. Первомайський, І. Момот, В. Кузьмич, О. Кундзіч, Я. Гримай – ло, Д. Гордієнко та інші); Києва (Б. Коваленко, О. Корнійчук, М. Шеремет, А. Шиян); були філії в Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Кременчуці та інших містах; видавався однойменний журнал. Припинила […]...
- Міфи Еллади Майже кожен народ із давніх-давен має перекази, де реальне переплітається з фантастичним. У міфах діють боги й напівбоги, титани, фантастичні тварини, відбуваються різні дива. У багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів. Це істоти, які в уяві людей поєднувалися з різними природними явищами: громом, блискавкою, сонцем, водою. Давні греки уявляли вищих істот схожими на людей. […]...
- Спілка письменників України (СПУ) Спілка письменників України (СПУ) – літературна організація України, яка об’єднує письменників, літературних критиків, літературознавців, створена 1934 як складова частина Спілки письменників тогочасного СРСР. Мала назву СРПУ (Спілка радянських письменників України). Вищий орган СПУ – з’їзд, виконавчий – правління. В різні часи СПУ очолювали І. Кулик, А. Сенченко, О. Корнійчук, М. Рильський, М. Бажан, О. Гончар, […]...
- ВУСПП – Літературне угруповання ВУСПП (ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА ПРОЛЕТАРСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ) ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) була організована в січні 1927 р. з наміром об’єднати всіх лояльних режиму митців у протидії тим, кого партія вважала носіями буржуазно-націоналістичної чи буржуазно-естетської небезпеки (наприклад, ВАПЛІТЕ, “неокласики”, МАРС). ВУСПП була українською аналогією горезвісної РАПП (Російської асоціації пролетарських письменників), яка домінувала у ВОАПП (Всесоюзному об’єднанні асоціацій […]...
- ВАПЛІТЕ – Літературне угруповання ВАПЛІТЕ (ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ) З літературною дискусією 1925-1928 рр. пов’язані виникнення, існування і доля визначної літературної організації 20-х рр. – ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури), яка згодом перетворилась на “Пролітфронт”. Створена за ініціативи Миколи Хвильового (Фітільова) як альтернатива масовим і надто підпорядкованим офіціозу організаціям, як лабораторія професійного удосконалення. Втілюючи на практиці висунені Хвильовим гасла […]...
- Павло Мовчан – “Заднився день, і слух навикло… “ Заднився день, і слух навикло Перебирає зерня слів, За іскрами дими безликі Випурхують із димарів. І світло свідчить про звичайне, Очам перечачи на зло, І розпадається в звучанні На друзки срібне джерело. І погляд радість прозріває В краплистих блищиках роси, І вітер котиться по травах В немеркнучу студену синь....
- Циклічний епос Циклічний епос – група епічних творів, починаючи з давнини, об’єднана історичною добою, головними персонажами, місцем дії чи авторським задумом. Ц. е. притаманний ірландським сагам, казкам (“Тисяча і одна ніч”), поемам (“Роман про Лиса”), києво-руським билинам (про Іллю Муромця), календарно-обрядовій традиції, великим за обсягом прозовим творам (дилогіям, трилогіям тощо, наприклад, “Велика рідня”, “Хліб і сіль”, “Кров […]...
Краса навколишнього світу в слові.