Літературно-художній образ

Літературно-художній образ –

1) естетична категорія, що характеризує особливий, притаманний мистецтву спосіб творення уявного світу; сформований фантазією письменника світ, тією чи іншою мірою співвідносний зі світом реальним на рівні суспільних, культурних, історичних, психологічних та інших явищ. Міметичне розуміння категорії Л.-х. о. (коли уявний світ визнається за більш чи менш докладне відтворення дійсності у художній формі) розробив ще Аристотель: “Мистецтво є наслідуванням і художнім відтворенням не лише того, що є, і того, що було, але в однаковій мірі й того, що може бути з вірогідністю або ж з необхідністю” (“Поетика”). У сучасному літературознавстві знаходимо широкий діапазон міметичного трактування Л.-х. о.: від розуміння Л.-х. о. як відбиття чи навіть віддзеркалення емпіричного світу до художньої трансформації лише якоїсь сторони, окремої реалії чи фрагмента дійсності, що існує поза літературним твором. Перша актуальна для реалізму, натуралізму, друга – для модернізму і особливо – для постмодернізму.

2) Будь-яке явище уявного світу, котре завдяки творчій художній діяльності письменника сприймається читачем як щось цілісне, завершене, зриме (образ Чіпки, образ стихійної бунтарської сили в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”; образ народу, образ землі у творах У. Самчука “Волинь” і “Марія”).

3) Семантична (значеннєва) трансформація слів у художньому тексті, коли об’єктивному мовному значенню слова (слів) надається специфічне художнє значення, відбувається “семантичне зрушення”, що дає змогу по-новому, з несподіваного боку розглянути предмет чи явище. Це розуміння Л.-х. о. поширюється на тропи. Специфіка Л.-х. о. зумовлена природою літератури як виду мистецтва. Оскільки матеріалом літературного твору є не речова субстанція (бронза, мармур, фарби і т. п.), а система знаків, мова, то Л.-х. о. не має такої наочності, як, наприклад, образ у малярстві. Л.-х. о. складається з багатьох різнопланових елементів, природний наочний зв’язок між якими опосередкований. Вони взаємопроникають, переходять один в одного, змінюють звичне, усталене значення слова. Єдиної класифікації Л.-х. о. немає. За предметним принципом можна визначити ряд образних шарів, які накладаються один на одного: образи-деталі (від найдрібнішої художньої деталі до таких розгорнених описів, як пейзаж, портрет, інтер’єр і т. п.), що є статичними, фрагментарними; динамічні образи-персонажі (образи подій і вчинків, думок, настроїв і переживань, що мають місце у просторі і часі, сукупний, збірний образ, в якому зосереджується увага на тому, що гуртує людей в одне ціле); образ – уявний світ літературного твору, світ, витворений автором, який включає ще ширший образ – образ світу; найглобальніший образ, що виходить за своєю предметністю за рамки твору й завершує художню світобудову. За своїм смисловим значенням Л.-х. о. розмежовуються на індивідуальні, типові, образи-мотиви, архетипи. Індивідуальні свідчать про самобутність автора, оригінальність і неповторність. Типові втілюють загальнолюдські риси, характерні особливості культурно-історичної епохи (образ дон Кіхота, Ромео, Прометея). Мотив – це образ, який повторюється в декількох творах одного або багатьох авторів чи навіть цілого художнього напряму (мотив осінньої туги в ліриці Б. Лепкого). Архетип – найстійкіші моделі людської уяви (архетип індивідуального бунту в поезії В. Пачовського). див.: Архетип.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Літературно-художній образ