Людина і світ в оповіданні Є. Гуцала “Сім’я дикої качки”

Від самого народження ми пізнаємо цей великий прекрасний, неозорний світ, вчимося жити в ньому так, щоб відчувати гармонію взаємин між людьми і гармонію співіснування з живою природою.

Саме ці проблеми порушує в своєму оповіданні “Сім’я дикої качки” український письменник Євген Гуцало. Письменник самобутнього, багатогранного таланту, він написав багато оповідань і новел для дітей середнього шкільного віку, прагнучи своїми творами не лише відтворити існуючу реальність, а й виховати справжніх людей. Його оповідання вчать цінувати чисту, нескорену дитячу душу, боротися з лицемірством і страхом, з проявами нелюдяності і бездушшя.

Оповідання “Сім’я дикої качки” знайомить нас з Юрком і Тосею – головними героями, які, потрапивши в одну й ту саму ситуацію, по-різному проявляють себе, по-різному до неї ставляться.

Юрко – міський хлопець, він приїхав влітку в село до бабусі. Рано-вранці він із задоволенням йде через ліс на ставок порибалити, сподіваючись на добрий улов. Радість від ранкової тиші лісу, від красивої природи переповнює душу хлопця і він не в змозі стримати крик радості, який виривається з його грудей. Природа, ніби жива, спочатку здивовано прислухається до цього крику, потім стривожено лякається і завмирає в передчутті недоброго. І нам одразу стає зрозуміло, що Юрко не турбується за збереження тиші лісу, байдуже йому, що його крик може переполошити мешканців лісу.

Тося – сільська дівчина. Вона виросла серед природи, любить її і поважає її закони. Тося навіть спілкується з природою і розуміє мову дерев їй дуже цікаво з Юрком, від нього вона дізнається багато цікавого про міське життя і різні дива. Тося щиро вірить у все, що їй розказує Юрко; не підозрюючи, що майже всі історії вигадані і траплялися не з ним. Дівчині кортить спілкуватися з Юрком, вона ходить за ним усюди. І хоча Юрко спеціально вийшов на рибалку раніше, щоб Тося за ним не пішла, та вона все одно прокралася лісом і прийшла на ставок. Риболовля видалася невдалою, і Юрко звинуватив у цьому Тосю, хоча й розумів, що вона не винна.

Тут ми знову бачимо Юрка не з кращого боку: свої невдачі він намагається перекласти на плечі інших, ховає свою нікчемність за пихатістю вигаданих історій.

Разом через ліс Юрко з Тосею повертаються додому, і раптом спостережлива Тося почула шум в кущах. Вона робить Юркові знак мовчати і зупинитися. З кущів поважно вийшла дика качка з каченятами, вона вела їх до води, щоб навчити плавати. Яка зворушлива картина! – турботлива мати-качка за вічними законами життя веде своїх маленьких діточок до ставка! Але Юрко зрадів не цьому, йому прикро було повертатися з пустими руками, а тут хоч якась здобич. І він відігнавши перелякану качку, не зважаючи на її розпачливий крик, забрав всіх пташенят. Тося намагалася зупинити Юрка, говорила, що дикі каченята не можуть жити без води, але Юрко запевнив її, що буде добре за ними доглядати. Здається, ніби Юрко турбується про пташок, але чи можна назвати це справжньою турботою? Чи краще буде каченятам у Юрка, ніж з рідною мамою? Звичайно, що ні.

Вдома Юрко справді знайшов ящик, насипав каченятам зерна. Йому подобалося дивитися на забавних маленьких пташок. Але цікавість пропала, Юрко полишив їх і пішов звати сільських хлопців подивитися на знахідку. А тим часом пташенята м’якли і гинули.

Тосі не було спокою, в душі вона відчувала, що Юрко зробив неправильно. Навіть природа відвернулася від неї, ніби образившись за причетність до злочину, зачинила віконце у свій чарівний світ. І коли вже несила було стримувати свої переживання, Тося стрімголов побігла до Юркового двору і забрала знесилених пташенят – вона ще мала надію врятувати їх – і понесла до ставка. Коли, повернувшись разом із сільськими хлопцями, Юрко не побачив каченят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка, хлопці побачили Тосю. Вона, поклавши каченят на воду, намагалася замінити їм маму-качку: водила руками по воді і зазивала пташок по-качачому. Сільські хлопці теж зайшли у воду і почали допомагати Тосі, але каченята, мов жовті кульбабки лежали на воді. Роззлючений, Юрко пішов геть і з того часу не спілкувався ні з Тосею, ні з сільськими хлопцями. Але чому ж тоді, коли прийшов час від’їжджати, він все ходив до ставка з надією побачити качину сім’ю? Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер вже точно Юрко відчував свою провину і шкодував про скоєне, але так і не наважився підійти до Тосі попрощатися – він боявся, що вона не захоче відповісти йому. Так закінчується оповідання Є. Гуцала, але нам дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила.

Це невеличке оповідання залишає в душі глибоку рану, великий жаль за вчинок Юрка. Адже він втрутився в світ природи, порушив його гармонію, знищив сім’ю дикої качки – початок нового життя, знехтував материнськими почуттями і дитячими почуттями каченят. На мій погляд, Юрко зробив це не задумуючись, адже потім він усвідомив свою помилку, але, виправити вже нічого не міг. Як легко зламати гілку дерева, зірвати квітку або листок, але неможливо відновити їх життя. Чому ж так безтурботно ми інколи ставимося до природи, яка робить наше життя яскравим, здоровішим, наповненим світом краси?

Звичайно, я засуджую вчинок Юрка і склоняюся перед Тосею та сільськими хлопцями, які прагнуть врятувати каченят, захищають дику природу. Міські діти трохи відчужені від природи, дибляться на неї як на місце розваги та здобичі. Тому їм слід прислуховуватися до сільських дітей, які зросли в ній, вміють любити її і поважають її закони. Мені здається, що більше ніколи в житті Юрко не повторить свою помилку, бо все ж таки в душі він визнав свою неправоту.

Оповідання “Сім’я дикої качки” вчить нас відчувати себе частинкою природи, любити, турбуватися про неї, захищати і оберігати її гармонію. І тоді світ навколо нас буде добрішим і щасливішим.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Людина і світ в оповіданні Є. Гуцала “Сім’я дикої качки”