Людмила Григоренко – Ще ліс дрімає

Related posts:

1. Людмила Григоренко – Колискова Опустив вечір крила, сірі мрякою вкриті, І на пару з туманом сипав спокій у ситі, І лягав отой спокій, попід вікна легенько, Та будив колискову, що дрімала тихенько… ” Просипайся збудися, годі пісне дрімати, Темна ніч чарівниця заглядає до хати, Ти у ліжечка теплі під чарівну співанку Укладай-бо малечу, мирно спати до ранку, Всі дитячі […]...
2. Людмила Григоренко – Сонце хліб випікало Лише сонце зійшло, з-за вершечків кудлатих Прохолода нічна в фіранках затремтіла, І гайнула собі, мов налякана з хати У гаї у діброви, немовби на крилах… У вікно вітерець ледь ввірвався відкрито, З першим співом пташок на ранковій порі Сонце піч затопило і старанно в сито Борошняні хмаринки збирало в горі. Притрусило приправ щойно збираних свіжих, […]...
3. Людмила Григоренко – Коли весна прийде Пригріло сонце якось, немов зимі кінець, Немов весна прийшла серед негоди… Грів спину на даху старезний горобець І не зважав на вибрики природи. “Оце прийшла Весна?”- злякавши криком враз Горобчик молодий його спитався: “Ви ж бачили її живете ж довгий час… “ Старезний горобець заусміхався: “Я розкажу тобі та ти і сам малий Відчуєш її […]...
4. Людмила Григоренко – Історія одного ліхтаря На роздоріжжі трьох доріг, Кремезний, одноокий, Де ріс крихкий, старий горіх Стояв ліхтар високий. Він тут стояв багато літ При службі, справно, вміло, Ще його батько й навіть дід До нього тут служили, Як часовий він службу ніс І лиш приходив вечір, Він підіймався на весь зріст І випрямивши плечі – Світив немовби віддавав Всього […]...
5. Людмила Григоренко – Осінь Сумні, старі тополі закряхтіли… Сховавши сонце між розлогі віти, Гадали так, що вистачить їм сили Утримати, в обіймах тепле літо… Та вітер хмари кублами збирає, А осінь, притрусивши позолоту, Нагонить літо, мов пташину зграю І з радістю береться за роботу… Чарівна господарочка, майстриня, Достиглі дари з щедрих рук її, Складаються в комірчики і скрині… Горять, […]...
6. Іван Франко – “Світ дрімає. Блідолиций… “ Світ дрімає. Блідолиций Місяць задрімав над ним, – Знать, замкнули в небі двері І поснулося святим. Тож все горе світовеє, Що від сонних утекло, На мою безсонну душу Мов горою налягло. 23 сентября 1880...
7. Людмила Васильєва – Привела Весна на землю трьох синів Привела Весна на землю трьох синів, Й наказала хлопцям працювати, Перший – Березень розворушив сніги Та на допомогу кликнув брата. Квітень розтопив сніги на воду, Щоб напились трави та дерева, З розкішшю розфарбував природу, І землі дав шати королеви. Довго працював та заморився.. Травень – син Весни, що був найстарший Надійшов, оглянув всі обійстя, Всі […]...
8. Ковальчук Людмила – Не шукай! Ми розійдемось різними шляхами… Про мене ти дізнаєшся з газет. Не напишу листів, не вишлю телеграми. Не треба знов шукати, не знає Internet… Одне лише відомо – це статус в соцмережах І фото того року, коли були ми вдвох. Змінився оператор… тариф, де “без обмежень”… А інше – не важливо. Росте чортополох… І стежка заблукала, […]...
9. Ковальчук Людмила – Трояндова душа Не заплітай троянди у волосся – Зруйнуєш у вінку красу тендітну. Давно вже мріялось, кохалось і збулося, Теперішнє стрімке назустріч вітру. Вінком трояндовим цвіте душа моя, Щаслива і сумна вона водночас. Для мене найдорожче лиш сім’я І ніжно-волошкові твої очі… Не залишай троянди на снігу. Зігрій теплом душі красу тендітну. Ти відведи годиноньку лиху І […]...
10. Ковальчук Людмила – Смарагдово-зелені твої очі Смарагдово-зелені твої очі В усмішці подарують забуття. Короткі дні і довжелезні ночі Тривалістю у все моє життя. А наш роман всього на дві сторінки Читати доведеться цілий вік. І так вже треба, я всього лиш жінка, А ти мій справжній, ти мій чоловік. У що я вірю важко пояснити, Коли ти повертаєшся вночі. Запитую: “Там […]...
11. Іван Вовчок – Танок янгола Так витончено рухається в танці І ніжно грає фарбами життя. Під перші сонячні проміння, вранці, На березі танцює без взуття… Вона малює рухами бажання. Танцює з тінню власного буття. Не промовляючи нічого, лиш мовчання Лунає в такт серцебиття. Виблискує на ній проміння сонця, А вітерець ніжненький кутає теплом. І дивляться за нею із віконця – […]...
12. Володимир Сосюра – Ой сніги мої, сніги Ой сніги мої, сніги Срібні та пухнасті, Наче все, що навкруги, Потонуло в щасті. Діаманти, де не глянь, Скрізь переді мною Розкидає осіянь Щедрою рукою. Може, й я за дні туги Потону у щасті… Ой сніги, мої сніги, Срібні та пухнасті! 1950...
13. Людмила – моя улюблена героїня (за поемою О. Пушкіна “Руслан і Людмила”) Поема Пушкіна “Руслан і Людмила” починається з весілля доньки київського князя Людмили з князем Русланом. Людмила – юна, вродлива дівчина, закохана у свого нареченого. Вночі її викрав чарівник Чорномор. Бридкий карлик з довгою бородою оточив свою полонянку розкішними подарунками і всіма чарами, на які був здатний. Три служниці заплітали їй косу, одягали в розкішні шати, […]...
14. Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного… “ Від листопаду вседенного, Від неба надто голубого, Від яблука – така студінь, Що, наче кригу, власну тінь Б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта мить! В бадиллі жил, в загуслій крові, В очах – дрімає жар любові, А в голосі – густі меди… Сніги, о доле, відведи! Листки на дзеркалі води Відтінюють глибокий холод […]...
15. Людмила Лєгостаєва – Писала калина листи з України Писала калина листи з України До білих російських беріз, І падали крупні червоні краплини Чи крові її, чи то сліз. Писала вона: “Заберіть своїх хлопців, Що в гості незвано прийшли, Навіщо в чужій вони гинуть сторонці? Бої тут тривають страшні. Вам брешуть нахабно, що хлопці “блукають”, Їх кинули в жерло війни.. Війна – не навчання… […]...
16. Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
17. Ілля Манченко – Так було! Тебе пригортаю до своїх грудей І ніжно цілую в лобик і щічки, Загорілось у небі багато свічей, Нам посміхнулись привітно смерічки. Ти дивилася ніжно в очі мої, В них я бачив спокій, кохання і мрії, Міцно стискав тендітні долоні твої, Билися в серці розбурхані хвилі. Цілунки гарячі, солодкі, п’янкі, Не звертаєм уваги на перехожих І […]...
18. Наталя Гуркіна – Весняна мелодія Гріє землю сонечко, Ніжно примовляє: – Прокидайтесь, квіточки, День весну стрічає! Просинайся, річечко, Посміхнись, струмочку, Затанцюй нам гопака, Дощику – дзвіночку! Розливайся радісно По землі, проміння, Покривай сади й луги, Весняне цвітіння!...
19. Наталя Гуркіна – Подивися! Подивися, як квітне земля, Як мандрує проміння лугами, Як сміється щасливе маля, Пригортаючись ніжно до мами… Подивися, який гарний світ, Як навколо все тягнеться вгору, Як летить цвіт вишневий із віт В цю весняну, оспівану пору....
20. Леся Українка – “Моя люба зоря ронить в серце мені… “ Моя люба зоря ронить в серце мені, Наче сльози, проміння тремтяче, Рвуть серденько моє ті проміння страшні. Ох, чого моя зіронька плаче!...
21. Ковальчук Людмила – За що люблю За що люблю? Бо є за що любити, Хоча люблю я всупереч всьому! Ти не даруєш мені перші квіти, Бо осінь я люблю, а ти весну. Ти знаєш все про мене, навіть більше, Що запах трав нескошених п’янить. Ти в пам’яті моїй навік залишив Останню зустріч, зорепаду мить. А я в той час бажання загадала. […]...
22. Людмила Васильєва – Пам’яті Мерилін Така жіноча, ніжна Мерилін, Дивлюсь плакати тих часів як диво, Чарівний погляд з безлічі картин У кінозал ти кидаєш журливо. В тобі напевно сотні є причин Не піддаватись славі галасливій, Лише ти знаєш справжню Мерилін, Яка живе в душі, та нещаслива. Твоєму тілу заздрять та красі, Твій імідж – данина суворій моді, Чоловіки, як ті […]...
23. Людмила Васильєва – Небо Небо, наче розписна тарілка: Зорі, зорі – розсипом на ній, Ось – сузір’їв калинова гілка, Шлях Чумацький, що як світ старий. Десь там є планет холодні скелі, Довгі мандрівниць-комет хвости, У безмежній Космосу пустелі Безпорадність відчуваєш ти. Кажуть, як прислухатись, почуєш Музику Небесних Вищих Сфер, І почувши, все земне забудеш, Наче пам’ять хтось навмисно стер. […]...
24. Людмила Васильєва – Роксоланоманія Грає скрипка Ібрагіма, Сяють очі Хатідже, Зачаровано країна Віру в казку береже. Кожен вечір – до екрана Линуть тисячі жінок, Де славетна Роксолана, Знов життя дає урок. І даремно, що минуло З того часу п’ять століть… Серце трепетно відчуло Справжнього кохання мить. Так його не вистачає У реальному житті… Кожна потайки гадає: Як коханого знайти? […]...
25. Людмила Черкун – Слухай 1.ХІІ Слухай: Тремтять ліси, Холодом днів сповиті. Виють самотні пси В позаторішнім житі. Сипле Вночі мука Над блідолицим світом. Мертво стоїть ріка, Поряд – притоки-діти. Сонно Погляне вниз Клен, голодранець сивий. Плаче під снігом хмиз, Тріскаючи безсило. Серед Збліднілих барв Ясно зорить калина. Ліжко блакитних хмар Повне снігів і диму. Стерто Останній слід – Перший […]...
26. Людмила Васильєва – Ніжність Велику ніжність і любов несу до тебе В своїх долонях..Тихий дзвін лунає з неба, То янголи у дзвони б’ють в дзвіницях зрання, Благословляє сам Господь святе кохання.. Благословляє нас Господь, і сходить сонце, З ним уривається Весна до нас в віконце. Ти почуваєш, раптом щось забилось серце? Через весну, що ллє тепло, як із відерця! […]...
27. Людмила Васильєва – дніпропетровськ Дніпропетровськ – ти серце України, Твій ритм усіх пробуджує від сну, У дні святкові, та в буденні днини Ти сяєш так, немов зустрів весну. Буваєш різним в кожну пору року, Зимою сивим, наче мудрий дід, А влітку ти зелене, ясне око Дитини, що народжена на світ. А наш дніпро – то кров твоїх артерій, Широкий […]...
28. Ковальчук Людмила – Якщо люблю Якщо люблю, то це уже назавжи, Та все ж не значить, що навік твоя. Ти хочеш, хоч гіркої, але правди? А чим та правда краща, а ніж я? Якщо люблю, то вірна, немов доля. Та не тримай, піду – то відпусти. Душа моя, як вітер, що у полі, Все ж не живе в полоні самоти. […]...
29. Людмила Васильєва – Пам’яті Квітки Цісик Коли мені забракне віри, І сум мій розум огорта, Коли здається світ весь сірим, Й буденність їсть душі свята, Я умикаю спів чарівний Тієї жінки, що була Донькою нашої країни, В якій на жаль і не жила… В Америці переселенці Із українського села Уклали розум, душу й серце, Щоб дати донці два крила. Вони навчили […]...
30. Ковальчук Людмила – Рідний край У Ямпільськім краю, в зеленій тиші, Де синь небес у дзеркалі ставків, У час, коли вже достигають вишні, Стріча Воздвиженське славетних земляків. І ллється пісня з вечора до рання, Купальське вогнище тихенько догора. Тут мрії всі збуваються в коханні, Тут щастям у вінку кружляє дітвора. Я бачила багато – міста і різні села – Велична […]...
31. Ковальчук Людмила – Колись я вимовлятиму ім’я Колись я вимовлятиму ім’я Із гордістю, що ми були знайомі. Ти вибачай за все, що більше не твоя (Мої координати назавжди невідомі). У кожного із нас тепер своє життя… Так буде увесь час, до певного моменту. Та прийде і до тебе нестримне каяття, Коли усе твоє оцінять у два центи. Ти пригадай мене. Я вибачу […]...
32. Людмила Васильєва – Бабусі Катерині Проходило літо. Стояла труна. Додолу схилялись заплакані квіти… Троянди, жоржини та айстра одна Із сумом питали: Як будемо жити? Хто буде любити нас так, як вона, Хто нашу красу так старанно догляне, Журилися квіти. Мовчала труна І сонце в зениті хиталось як п”яне. Холодною пусткою хата в дворі Лишалася, як сирота при дорозі, Скавчала собака […]...
33. Ковальчук Людмила – Навчитись пробачати Я вже навчилася втрачати, Хоч, як же важко, Боже мій, Я розібрала б на Цитати Твої слова. У заметіль, Зігрівши ніжністю своєю, Покинув ти мене за крок До того щастя, що душею Обоє прагнули. Урок… Ти дав урок, як гарний вчитель, І зауважив на помилки… А я дарую тобі квіти… Це перший крок. Ти так […]...
34. Людмила Васильєва – Попіл на серці Мій коханий з виду красень, Та й на зріст високий! Синьоокий, чорнобровий… Тож ми того року Покохались, одружились. Думалось – навіки. Та із заздрістю дивились Інші, як каліки Заздрять тим, хто здоровіший, Так жінки погані Зажадали погубити, Знищити кохання. Все ходили біля двору – Трохи менші віком Ті жінки – та жартували з моїм чоловіком… […]...
35. Ковальчук Людмила – Я напишу тобі листа Я напишу тобі листа… Пробач, за прірву між словами. За присмак сонця на вустах, За ніжну пристрасть до нестями… Не прожени, якщо прийду, І не тримай – я вільна пташка! Хоч слів доречних не знайду – Ти вибачиш. Можливо, важко, Та напиши мені листа, Забувши все і все згадавши, Нехай ця відповідь пуста. – Любов […]...
36. Людмила Васильєва – Хай мине років сто, або триста Хай мине років сто, або триста, До історії сплине наш час… І хвилює мене особисто, Що нащадки розкажуть про нас? Чи судитимуть наші онуки По заслузі, по справжнім ділам? Чи повірять у горе та муки, Що здолали на злість ворогам? Чи прийдуть до могил наших древніх Із повагою та відчуттям, Що жили ми таки недаремно, […]...
37. Людмила Васильєва – Закричали в небі журавлі Закричали в небі журавлі, Восени покинувши свій дім.. І цей голос рідної землі Обізвався в серці не однім… Він долинув дальніх берегів, І старий прокинувся дідусь Встав вночі, по хаті походив, І своє село згадав чомусь… Те село в далекій стороні, Де уперше він на землю став.. Ой які ж чудові там пісні, І дідусик […]...
38. Людмила Васильєва – Серпень кошиком яблука носить Серпень кошиком яблука носить, Їх вродило так рясно цей рік, Соловейко в гаю каже: “досить Нічних співів!” ,й кудись раптом зник. Сумно сонях трясе головою, Чорні сльози роняє в бур’ян, У повітрі запахло журбою, Все щільніший ранковий туман. Вже до осені крок залишився, Павутинням сповиті гілки, Виноградне зелене намисто Із піснями збирають жінки. Синьоока розхристана […]...
39. Людмила Лєгостаєва – Якщо ти завтра підеш на війну Якщо ти завтра підеш на війну, Я, попри все, піду с тобою поруч, Думки страшні й жахи я прожену, Нехай моя в пригоді буде поміч. Якщо стріляти будеш ворогів, Я мовчки подаватиму патрони, Зціпивши зуби, проковтнувши гнів, Разом долати легше перепони. Якщо навколо йтиме справжній бій, Я піт тобі втиратиму, мій сокіл, Де ти – […]...
40. Людмила Васильєва – Мені болить осінній вечір Мені болить осінній вечір, Стискає серце тихий щем, І міцно обіймає плечі Накидка зіткана дощем… Я – гість вологих тихих вулиць, Спостерігач без жодних прав, Я з іншого часу прибулець, Даруйте, що не з ваших лав. Іду без напрямку, без цілі, Мене бентежить кожний рух, Гойдають серце долі хвилі, Як той Ковчег серед наруг… Думки […]...