Людмила Васильєва – Попіл на серці

Мій коханий з виду красень,
Та й на зріст високий!
Синьоокий, чорнобровий…
Тож ми того року
Покохались, одружились.
Думалось – навіки.
Та із заздрістю дивились
Інші, як каліки
Заздрять тим, хто здоровіший,
Так жінки погані
Зажадали погубити,
Знищити кохання.
Все ходили біля двору –
Трохи менші віком
Ті жінки – та жартували з моїм чоловіком…
В мене краялось серденько,
А жінкам – байдуже,
Їм подобався мій красень,
Та стрункий, та дужий!
Серед них сусідка дуся –
Молода, багата.
Біля нашої стояла
Їх велика хата.
Чоловік у неї часто
Від’їжджав у місто…
Гарно дуся одягалась,
І завжди намисто
На грудях її високих
Аж блищить та сяє…
Стане поруч з моїм любим,
Та очами грає.
За коханого боролась
Скільки стало сили,
Запевняла саму себе,
Що не зрадить милий…
Якось-то вночі проснулась
Та лежу у ліжку
Із закритими очима.
Чую, що хтось нишком
Під вікном моїм крадеться:
Я відкрила очі –
Нема поруч чоловіка! –
Як на ноги вскочу
Та бігаю по хатині,
Плачу та молюся…
Пішов, пішов мій поганий
До тієї дусі.
Зрадив, зрадив, мій коханий
А як присягався!
Все забув, ворожий кате,
Довго не вагався!
Вийшла з дому та побігла
До тієї хати,
Де жила сусідка дуся,
Змовниця проклята.

/> Ось їх дворище, сараї,
Ось і вікна хати.
Заглядаю обережно
До її кімнати,
Бачу каганець на лаві,
І постеля зм̕ ята…
Раптом… входять, обійнявшись,
З іншої кімнати.
Зрадник дусю обіймає
Міцно та цілую,
А злочинниця сміється…
Боже, Алілуя!
Я зірвалась і побігла,
Вхопила драбину.
Де і сила та взялася,
Що на власній спині
Притягла її, підперла
Величезні двері…
(Я влаштую вам, миленький,
Добрую вечерю).
Та соломою, як порох,
Обтрусила хату,
Сірниками підпалила –
І пішло палати.
Наче полум̕ я із пекла
Раптом прорвалося.
Так! Гори моє кохання,
Все, що не збулося!
Мабуть, так палало серце
Моє бідолашне…
А вони удвох кричали,
Що ставало страшно.
Я стояла та дивилась
На те божевілля
І пригадувала наше,
Наше з ним весілля.
-Отака-то твоя правда
Була, чоловіче,
А тепер там, за дверима,
Жінку знову кличеш?
Ні, не клич! В обіймах дусі
Мусиш ти згоріти,
Бо ти клявся перед Богом
Лиш мене любити.
Цей вогонь святий кохання
Моє запалило,
Хай горить моє минуле
Із тобою, милий!
Все зжере вогонь. Залишить
Тільки попіл чорний.
Душу наче крізь пекельні
Пропустили жорна…
Мій коханий з виду красень..,
Згинув білолиций…
Згинув зрадник,
Я ж зібралась,
Та пішла в чорниці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Людмила Васильєва – Попіл на серці