Людмила Васильєва – Присвята надзвичайній поетесі

Related posts:

1. Людмила Васильєва – Там де із трав духмяних килими Там де із трав духмяних килими, Любились ми! Злітали в небо літні явори – Ген догори! Шукали душі там, де небокрай, Свій рай… І ось знайшли! Навколо все дзвенить В цю мить! Лишились ми з тобою віч-на-віч В цю ніч… Твій поцілунок на вустах тремтить, Горить! Я чую погляд ніжний твій З-під мружих вій… Мене […]...
2. Людмила Васильєва – Без тебе навіть дихати не можу Без тебе навіть дихати не можу, Не бачу світла сонця угорі, Молюсь! Але не чую голос Божий, Не розрізняю звуки й кольори. Без тебе взагалі я не існую, Без голосу твого нема життя, Своєю кров`ю твій портрет змалюю, Щоб не пішов твій образ в небуття. Щоб через п`ять чи десять тисяч років, Знайшов його допитливий […]...
3. Людмила Васильєва – дніпропетровськ Дніпропетровськ – ти серце України, Твій ритм усіх пробуджує від сну, У дні святкові, та в буденні днини Ти сяєш так, немов зустрів весну. Буваєш різним в кожну пору року, Зимою сивим, наче мудрий дід, А влітку ти зелене, ясне око Дитини, що народжена на світ. А наш дніпро – то кров твоїх артерій, Широкий […]...
4. Людмила Васильєва – Пам’яті Мерилін Така жіноча, ніжна Мерилін, Дивлюсь плакати тих часів як диво, Чарівний погляд з безлічі картин У кінозал ти кидаєш журливо. В тобі напевно сотні є причин Не піддаватись славі галасливій, Лише ти знаєш справжню Мерилін, Яка живе в душі, та нещаслива. Твоєму тілу заздрять та красі, Твій імідж – данина суворій моді, Чоловіки, як ті […]...
5. Людмила Васильєва – Бабусі Катерині Проходило літо. Стояла труна. Додолу схилялись заплакані квіти… Троянди, жоржини та айстра одна Із сумом питали: Як будемо жити? Хто буде любити нас так, як вона, Хто нашу красу так старанно догляне, Журилися квіти. Мовчала труна І сонце в зениті хиталось як п”яне. Холодною пусткою хата в дворі Лишалася, як сирота при дорозі, Скавчала собака […]...
6. Людмила Васильєва – Ніжність Велику ніжність і любов несу до тебе В своїх долонях..Тихий дзвін лунає з неба, То янголи у дзвони б’ють в дзвіницях зрання, Благословляє сам Господь святе кохання.. Благословляє нас Господь, і сходить сонце, З ним уривається Весна до нас в віконце. Ти почуваєш, раптом щось забилось серце? Через весну, що ллє тепло, як із відерця! […]...
7. Людмила Васильєва – Небо Небо, наче розписна тарілка: Зорі, зорі – розсипом на ній, Ось – сузір’їв калинова гілка, Шлях Чумацький, що як світ старий. Десь там є планет холодні скелі, Довгі мандрівниць-комет хвости, У безмежній Космосу пустелі Безпорадність відчуваєш ти. Кажуть, як прислухатись, почуєш Музику Небесних Вищих Сфер, І почувши, все земне забудеш, Наче пам’ять хтось навмисно стер. […]...
8. Людмила Васильєва – Пам’яті Квітки Цісик Коли мені забракне віри, І сум мій розум огорта, Коли здається світ весь сірим, Й буденність їсть душі свята, Я умикаю спів чарівний Тієї жінки, що була Донькою нашої країни, В якій на жаль і не жила… В Америці переселенці Із українського села Уклали розум, душу й серце, Щоб дати донці два крила. Вони навчили […]...
9. Людмила Васильєва – Коли її вели до ешафоту Коли її вели до ешафоту, Ледь вийшло сонце, починався день, Страшенний натовп жадібний до плоті Чекав на страту дівчини Болейн. Вона ішла, не похиливши спину, Та гідно свою голову несла, Бо справжня королева до загину Не підкориться темним силам зла. Здавалося, що всі птахи ранкові Жаліють молоду її красу, І розуміють – жертвою любові Вона […]...
10. Людмила Васильєва – Буває доля б’є руками Буває доля б’є руками, Легенько плесне по щоці, І вже цілує до безтями: Лозина й пряник у руці. І нас це мало зачіпає, Зітхнувши тихо, ми йдемо, І кажемо, що научає Нас доля, начеб то в кіно. Буває доля батогами Б’є по плечах, по спині теж, І ми страждаємо ночами, “Чому – запитуємо – б’єш?” […]...
11. Людмила Васильєва – Роксоланоманія Грає скрипка Ібрагіма, Сяють очі Хатідже, Зачаровано країна Віру в казку береже. Кожен вечір – до екрана Линуть тисячі жінок, Де славетна Роксолана, Знов життя дає урок. І даремно, що минуло З того часу п’ять століть… Серце трепетно відчуло Справжнього кохання мить. Так його не вистачає У реальному житті… Кожна потайки гадає: Як коханого знайти? […]...
12. Людмила Васильєва – Попіл на серці Мій коханий з виду красень, Та й на зріст високий! Синьоокий, чорнобровий… Тож ми того року Покохались, одружились. Думалось – навіки. Та із заздрістю дивились Інші, як каліки Заздрять тим, хто здоровіший, Так жінки погані Зажадали погубити, Знищити кохання. Все ходили біля двору – Трохи менші віком Ті жінки – та жартували з моїм чоловіком… […]...
13. Людмила Васильєва – Сипле цвіт із черемшини Сипле цвіт із черемшини, Одягає землю білим, На гілках її пташина Надриває серце співом. У нові зелені фраки Одяглися осокори, Листя їх, щоб не забракло Світла, тягнеться угору. О, Весна, п’янка отрута, Ти – солодка, ти – завзята, Огортає м’ята-рута Серце ніжним ароматом. Сипле цвіт із черемшини, Наче чисті біли сльози, І вклоняються долини Неба […]...
14. Людмила Васильєва – Закричали в небі журавлі Закричали в небі журавлі, Восени покинувши свій дім.. І цей голос рідної землі Обізвався в серці не однім… Він долинув дальніх берегів, І старий прокинувся дідусь Встав вночі, по хаті походив, І своє село згадав чомусь… Те село в далекій стороні, Де уперше він на землю став.. Ой які ж чудові там пісні, І дідусик […]...
15. Людмила Васильєва – Хай мине років сто, або триста Хай мине років сто, або триста, До історії сплине наш час… І хвилює мене особисто, Що нащадки розкажуть про нас? Чи судитимуть наші онуки По заслузі, по справжнім ділам? Чи повірять у горе та муки, Що здолали на злість ворогам? Чи прийдуть до могил наших древніх Із повагою та відчуттям, Що жили ми таки недаремно, […]...
16. Людмила Васильєва – Серпень кошиком яблука носить Серпень кошиком яблука носить, Їх вродило так рясно цей рік, Соловейко в гаю каже: “досить Нічних співів!” ,й кудись раптом зник. Сумно сонях трясе головою, Чорні сльози роняє в бур’ян, У повітрі запахло журбою, Все щільніший ранковий туман. Вже до осені крок залишився, Павутинням сповиті гілки, Виноградне зелене намисто Із піснями збирають жінки. Синьоока розхристана […]...
17. Людмила Васильєва – Мені болить осінній вечір Мені болить осінній вечір, Стискає серце тихий щем, І міцно обіймає плечі Накидка зіткана дощем… Я – гість вологих тихих вулиць, Спостерігач без жодних прав, Я з іншого часу прибулець, Даруйте, що не з ваших лав. Іду без напрямку, без цілі, Мене бентежить кожний рух, Гойдають серце долі хвилі, Як той Ковчег серед наруг… Думки […]...
18. Людмила Васильєва – Вони в чужу залізли хату Вони в чужу залізли хату, Шукали гроші та майно, Що можна вигідно продати.. Були мов гангстери в кіно. Здавалося їм все це грою, Та трохи лячно все ж було, Гуртом подались до розбою, Та не в своє, в чуже село. Перевертали всі матраци, У шафах рилися старих, Та не щастило їм щось вкрасти, У хаті […]...
19. Людмила Васильєва – О як же дійти мені згоди між вами? О як же дійти мені згоди між вами? Російська – то мова і тата, і мами, Але українська – то мова бабусі, Відлуння пісень, що забути боюсь я, То рідна земля, що мене колисала, І сон мій ранковий, в якім я літала! І як же мені дійти згоди між вами: Дві мови? Але ж не […]...
20. Людмила Васильєва – Привела Весна на землю трьох синів Привела Весна на землю трьох синів, Й наказала хлопцям працювати, Перший – Березень розворушив сніги Та на допомогу кликнув брата. Квітень розтопив сніги на воду, Щоб напились трави та дерева, З розкішшю розфарбував природу, І землі дав шати королеви. Довго працював та заморився.. Травень – син Весни, що був найстарший Надійшов, оглянув всі обійстя, Всі […]...
21. Людмила Черкун – Слухай 1.ХІІ Слухай: Тремтять ліси, Холодом днів сповиті. Виють самотні пси В позаторішнім житі. Сипле Вночі мука Над блідолицим світом. Мертво стоїть ріка, Поряд – притоки-діти. Сонно Погляне вниз Клен, голодранець сивий. Плаче під снігом хмиз, Тріскаючи безсило. Серед Збліднілих барв Ясно зорить калина. Ліжко блакитних хмар Повне снігів і диму. Стерто Останній слід – Перший […]...
22. Яновський Юрій – Присвята Високо в небі соколи літали, Далеко в море гості випливали, І парус – парус – парус доганяв. Надувши груди білі, йшли фрегати, Над морем місяць уставав солдатом І просторінь шляхів охороняв. Веселий день любови кочової! На палубі вино і брязкіт зброї! І плюскіт хвиль, неначе крик коня. Надувши груди білі, йшли фрегати, Над морем місяць […]...
23. Присвята – Франко Іван Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних […]...
24. Ковальчук Людмила – Смарагдово-зелені твої очі Смарагдово-зелені твої очі В усмішці подарують забуття. Короткі дні і довжелезні ночі Тривалістю у все моє життя. А наш роман всього на дві сторінки Читати доведеться цілий вік. І так вже треба, я всього лиш жінка, А ти мій справжній, ти мій чоловік. У що я вірю важко пояснити, Коли ти повертаєшся вночі. Запитую: “Там […]...
25. Людмила – моя улюблена героїня (за поемою О. Пушкіна “Руслан і Людмила”) Поема Пушкіна “Руслан і Людмила” починається з весілля доньки київського князя Людмили з князем Русланом. Людмила – юна, вродлива дівчина, закохана у свого нареченого. Вночі її викрав чарівник Чорномор. Бридкий карлик з довгою бородою оточив свою полонянку розкішними подарунками і всіма чарами, на які був здатний. Три служниці заплітали їй косу, одягали в розкішні шати, […]...
26. Ковальчук Людмила – В твоїм житті я перша і остання В твоїм житті я – перша і остання, В твоїм житті я – та, що не в роках. Я – присмак від шаленого кохання, Сплетіння радості і невимовний страх. В твоїм житті я – трунок насолоди, Бажане щастя у чужих руках. Мене не зрадиш без моєї згоди – Я бачу біль в замріяних очах. В […]...
27. Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
28. Присвята Іван Франко Іван Франко ПРИСВЯТА Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних […]...
29. Павло Мовчан – Згортання У царстві спокою вивершувався світ І птичі голоси виблискують черлено. Лелеки молоді, почавши свій політ, Спалахують крильми і схлипують блаженно. У промені життя струмує голос твій: – Вертайтеся назад, минулі дні і птахи! – Загострюється клин, зника у висоті І зваблює тебе пірнути в небо з даху. Не важиться нога цю землю відштовхнуть, Не важиться […]...
30. Ковальчук Людмила – Навчитись пробачати Я вже навчилася втрачати, Хоч, як же важко, Боже мій, Я розібрала б на Цитати Твої слова. У заметіль, Зігрівши ніжністю своєю, Покинув ти мене за крок До того щастя, що душею Обоє прагнули. Урок… Ти дав урок, як гарний вчитель, І зауважив на помилки… А я дарую тобі квіти… Це перший крок. Ти так […]...
31. Ковальчук Людмила – Не шукай! Ми розійдемось різними шляхами… Про мене ти дізнаєшся з газет. Не напишу листів, не вишлю телеграми. Не треба знов шукати, не знає Internet… Одне лише відомо – це статус в соцмережах І фото того року, коли були ми вдвох. Змінився оператор… тариф, де “без обмежень”… А інше – не важливо. Росте чортополох… І стежка заблукала, […]...
32. Ковальчук Людмила – Колись я вимовлятиму ім’я Колись я вимовлятиму ім’я Із гордістю, що ми були знайомі. Ти вибачай за все, що більше не твоя (Мої координати назавжди невідомі). У кожного із нас тепер своє життя… Так буде увесь час, до певного моменту. Та прийде і до тебе нестримне каяття, Коли усе твоє оцінять у два центи. Ти пригадай мене. Я вибачу […]...
33. Людмила Григоренко – Коли весна прийде Пригріло сонце якось, немов зимі кінець, Немов весна прийшла серед негоди… Грів спину на даху старезний горобець І не зважав на вибрики природи. “Оце прийшла Весна?”- злякавши криком враз Горобчик молодий його спитався: “Ви ж бачили її живете ж довгий час… “ Старезний горобець заусміхався: “Я розкажу тобі та ти і сам малий Відчуєш її […]...
34. Леся Українка – “Ви щасливі, пречистії зорі… “ Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені – ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не мовила слова. Ви щасливі, високії зорі, Все на світі вам видко звисока; Якби я так високо стояла, Хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі, Ясні, тверді, неначе з кришталю; Якби я була зіркою […]...
35. Ковальчук Людмила – Рідний край У Ямпільськім краю, в зеленій тиші, Де синь небес у дзеркалі ставків, У час, коли вже достигають вишні, Стріча Воздвиженське славетних земляків. І ллється пісня з вечора до рання, Купальське вогнище тихенько догора. Тут мрії всі збуваються в коханні, Тут щастям у вінку кружляє дітвора. Я бачила багато – міста і різні села – Велична […]...
36. Людмила Григоренко – Історія одного ліхтаря На роздоріжжі трьох доріг, Кремезний, одноокий, Де ріс крихкий, старий горіх Стояв ліхтар високий. Він тут стояв багато літ При службі, справно, вміло, Ще його батько й навіть дід До нього тут служили, Як часовий він службу ніс І лиш приходив вечір, Він підіймався на весь зріст І випрямивши плечі – Світив немовби віддавав Всього […]...
37. Людмила Лєгостаєва – Він десь воює аж на східному кордоні Він десь воює аж на східному кордоні, Вона лежить в будинку для пологів, Давно цим двом майбутня сниться доня, Вони її чекали дуже довго. Він їй листи палкі щоночі пише, Коли є час, він дуже часто дзвонить. Їй боляче і крик зриває тишу Наблизилось – сама собі говорить.. Вона сумує :він не з нею поруч, […]...
38. Людмила Григоренко – Ще ліс дрімає Ще ліс дрімає, під снігами під тяжкими У сонній тиші сплять берізоньки стрункі, Осики, клени, а дуби старі над ними Широкі віти розпустили громіздкі, Ще ліс дрімає, зеленіючі ялини, Накинувши на плечі білу шаль… Вслухаються крізь сон, як сумно лине, Над лісом, пісня вітру в синю даль, Ще ліс дрімає, сіро – чорний одинокий, Німий, […]...
39. Людмила Григоренко – Колискова Опустив вечір крила, сірі мрякою вкриті, І на пару з туманом сипав спокій у ситі, І лягав отой спокій, попід вікна легенько, Та будив колискову, що дрімала тихенько… ” Просипайся збудися, годі пісне дрімати, Темна ніч чарівниця заглядає до хати, Ти у ліжечка теплі під чарівну співанку Укладай-бо малечу, мирно спати до ранку, Всі дитячі […]...
40. Людмила Григоренко – Осінь Сумні, старі тополі закряхтіли… Сховавши сонце між розлогі віти, Гадали так, що вистачить їм сили Утримати, в обіймах тепле літо… Та вітер хмари кублами збирає, А осінь, притрусивши позолоту, Нагонить літо, мов пташину зграю І з радістю береться за роботу… Чарівна господарочка, майстриня, Достиглі дари з щедрих рук її, Складаються в комірчики і скрині… Горять, […]...