Майк Йогансен – Гнилизна

Я хочу розповісти одну історію, що скоїлася з моїм знайомим Павліком Явнем.

Павлік Явень блондин, невеличкий на зріст, з кніпс-пенсне на спокійному носі, акуратненько вдягнений блондин. Шіммі стоять у нього в шахві, а ходить він улітку в сандалах, бо в сандалах ходять комуністи, а Павло Явень хоче вступити до партії.

Не те, щоб він вірив в те, що має бути комуністичний лад, скоріше він хоче, щоб йому було добре. Він комуніст-індивідуаліст!

Крім того, він хоче мати револьвер.

Намочивши трошки своє русяве волосся, він розчісував його надвоє посередині.

“Люсю” – сказав Павло Явень.

“Павліку” – одгукнулась Люся Явень, його жінка, з ліжка.

“Люсю – я йду оце. Прийду годині в п’ятій. Ти будеш удома?”

“О п’ятій”… Павліку, я-б хотіла піти к подругі – вона мене викликала в одній справі”.

“Гаразд – одповів Павло Явень. “Отже я повернусь зараз-же після обід. До речи, треба говорити не “к подругі”, а “до подруги”. Коли ти вже вивчишся розмовляти по-вкраїнськи?”

Павло Явень підійшов до ліжка, поцілував Люсю в душку, Люся закурликала й оповила його шию пухкенькими ручками. Павло Явень ще раз поцілував Люсю в губки, узяв портфеля, поглянув на годинника на руці й вийшов сіньми на двір і на вулицю.

В Павла Явня прекрасна жінка. Мало того, що гарненька, ще й спокійна.

Головне, що нікому й на думку не спаде, що вона могла-б його зрадити.

Скоріше Дніпро потече на Чернигів.

Павло Явень запалив цигарку й почав міркувати, йдучи під маленьким дощиком.

Крапа дощ. О, це був дощ. Він так накрапав уже третій день-це вже було занадто.

Павлік ще раз ізгадав про Люсю. Думки його були прихильно-зневажливі.

Жінки всі однакові всередині.

Спочатку доводиться з ними попотягатись – вони кокетують із знайомими й незнайомими й дуже комизяться.

Павлік гнівно згадав, як йому доводилось просити; так, просити! Люсю поводитись як слід з чужими.

Тепер не те.

Тепер вона сама, як кішка, закохана в нього й подекуди навіть трішки набридає йому ревнощами.

На чужих вона не дивиться зовсім. По гостях вона не ходить, вчащає тільки до однієї подруги.

Вона розповідає Павлікові про подругу – та живе дуже бідно – инколи просто голодує.

Але грошей вона для подруги не прохає – Павлік раз на завше одучив її від благодійних звичок.

Дощ почав заливати Павлікові за комір. – Треба зайти десь. поснідати, поки дощ ущухне.

Оце Люська, хоч дощ, хоч що, піде до подруги – та живе десь далеко в передмісті – й прийде стомлена вкрай.

Коли вона приходить відтіля, від неї немає діла, як від жінки – це трішки дратує Павліка.

Дарма, що він сам не пропускає нагоди поласувати на стороні – Павлік уважає, що жінка має бути завше до його послуг.

Женщина – істота недорозвинена й не здатна до творчої роботи. Її діло-бути передовсім жінкою й матір’ю.

Павлік саркастично посміхнувся, згадавши жінвідділ.

Так. Доводиться погоджуватись офіційно де-з-чим заради головного.

А головне – це всебічний розвиток його, Павла Явня, творчих здібностей. Для цього йому потрібна Люся, добра, ріжноманітна їжа, зручні меблі…

Цьому перешкоджає оцей чортів дощ. Хоч он-де, здається, свінуло на небі.

А для того, щоб зробити кар’єру, Явневі треба вступити до партії.

Потрібну термінологію й лозунги Павлік давно засвоїв. Він має в минулому де-які гріхи й партквиток йому доконечно потрібний.

Павлік почав шукати очима пивної.

Одне лихо – це нерви.

Павлік почуває якийсь інстинктивний острах перед робочими.

Йому инколи здається, що вони бачуть його наскрізь.

Треба випити пару пляшок перед розмовою з тов. К.

Явень зайшов до пивної, узяв пляшку пива й замовив яєчню.

Поки що він налляв шклянку й випив.

– Так. Усе вийде на добре. Сьогодні йому обіцяний ще один підпис на заяві до партії.

– Ясна річ, одразу його членом правління не зроблять; доведеться ще з півроку посекретарювати. Зате зовсім инше відношення. По-перше, він заведе собі револьвера. Він хотів мати револьвера без ніяких дозволів од Д. П. У. Револьвер дуже приваблював Явня.

Явень налив другу шклянку й випив її навхилки.

– А членом правління він буде десь в иншому місті. Йому одразу дадуть. Явень узявся до яєчні. Доївши останній шматок, він обвів очима кімнату, шукаючи офіціянта.

Він зустрівся поглядом з чиїмись чорними, гострими очима. Це був кремезний дядько в шкіряній тужурці.

Явень заплатив за пиво й яєчню й підвівся.

Коли він дійшов до дверей, дядько теж підвівся і наздогнав його.

“Скажіть, як тут вийти на Фундукліївську?- запитав хрипкий голос.

“Фундукліївської нема”- суворо одповів Явень. “Єсть вулиця Леніна”.

Дядько ще щось хотів сказати та Явень швидко повернувся й вийшов. Ця розмова йому не подобалася. Дядькові, очевидно, ні до чого була та вулиця,- він чогось хотів від нього, Павла Явня.

Явень вийшов на вулицю. Дощик не крапав більше; сонце гладило його обличчя старенькими, м’якими лапами.

Перейшовши дві вулиці, Явень подивився на руку. До установи ще було рано й він постановив прогулятись після снідання. Сьогодні він піде до т. К.- той мав дати йому останній підпис. Чого від нього хотів той дядько?- 3 підписом т. К. його одразу зарахують у кандидати.

– Чудний якийсь суб’єкт. Дурень-вирішив Явень і… спинився.

Перед ним стояла повна, висока дама й дивилася йому просто в вічі.

Павло Явень привітно посміхнувся.

Вона посміхнулась собі. Нафарбовані красиві губи одкрили низку чудових зубів. Явень перевів очі на гарненький лаковий черевичок.

“Не можу пригадати, де я вас бачив”- сказав він упевнено.

“Уявіть собі, я теж не можу пригадати”- посміхнулась дама.

“Ви в той бік?”- запитав Явень. Дама кивнула головою, Явень узяв її під руку.

“Я живу тут недалечко”- сказала вона.

“По Пушкінській?”

“По Пушкінській. Уявить собі: зо мною трапилось нещастя”.

“Що таке?”- весело запитав Явень. “У мене вмер чоловік – сказала вона сухо.-“Його треба ховати, а грошей нема”.

“Оце тільки й нещастя?”- посміхнувся Явень.- “Я спробую вам допомогти грішми. Воно, правда, таке не що-дня трапляється”.

Дама починала його цікавити. В неї єсть юмор. Це інтелігентна женщина – можливо, аристократка!

Явень притулив її руку ближче до себе.

Вони перейшли квартал.

“Ось тут”- сказала дама. Явень кинув блискавичний погляд на табличку – 67 і вони ввійшли в двір.

То була добре обставлена кімната. Правда, біля дверей стояв брудний стілець з примусом і лушпинням од картоплі. Явнів погляд упав на зачинені двохполовинні двері.

“Сідайте”- сказала вона.

Явень добув цигарку, запалив і сів. Вона взяла в його цигарку, підійшла до дверей, закинула гачок і раптом, сівши коло Явня, обняла його шию й швидко поцілувала. Потім вона почала розстібувати блузку.

Явень не поспішаючи розстібував сандали.

“Слухайте, а де-ж ваш чоловік? Він нам не заважатиме?”- спитав він саркастично.

Вона вказала на зачинені другі двері.

Явень приклав руку до її грудей.

Раптом щось зашаруділо в сусідній кімнаті. Явень зблід і одняв свою руку.

“Киньте жарти – що там у тій кімнаті?”- сказав він і взяв в руку свої сандали.

“Я вам сказала – там мій покійний чоловік”- одповіла вона глухо.

Явень гарячковими рухами взувся; йому затрусились коліна.

Вона скинула спідницю, підійшла до дверей і розчинила їх. Двері приходилися просто проти канапи. Явень звівся на ноги й узяв портфеля. В манесенькій кімнатці стояло ліжко – на ньому щось лежало, накрите ковдрою.

– Нема револьвера – подумав він і схопив женщину за руку.

“Ідіть, здійміть ковдру”. (До виходу було два кроки).

“Ти боїшся, ціпунчик!”- сказала вона насмішкувато; увійшла в кімнату і зірвала ковдру з ліжка. На ліжку лежав вусатий чорнявий чоловік.

Явневі перетяло дихання.

“Та йди-ж подивись”- сказала вона.- “Ось”. Вона підняла чоловікові ногу й пустила. Нога мляво гепнулася на матрац.

(Під ліжком нічого не було).

Явень швидко підійшов і доторкнувся до мерцевої руки. Вона була холодна. Явень глибоко зітхнув.

“Зачиніть ці двері”- сказав він і вийшов.

Вона вийшла слідом і зачинила двері. Явень добув з портфеля п’ять карбованців, поклав їх на стільця й пішов до дверей.

В цій хвилі в вихідні двері постукано.

Тепер злякалась дама. Жах перекривив їй обличчя.

“Ідіть мерщій сюди”- зашепотіла вона.

Явень узявся за гачок.

“Ідіть сюди”- з невимовним жахом пробелькотала женщина.

Хтось дужою рукою сіпнув двері, аж ляснув гачок.

Явень навшпиньки підбіг до женщини.

“Майте на оці, що в мене револьвер”- прошепотів він, увійшов у кімнату й зачинив двері. Стало темно мов у льоху – в кімнатці не було вікон.

Він чув (серце калаталось), як вона одчинила вихід і почала щось шепотіти.

Щось торкнуло його в ногу. Явень одскочив на два кроки й засвітив запальничку. Чоловік лежав нерухомо. На краю ліжка сидів кіт і облизував голу ногу мерця.

Серед шепоту Явень почув другий жіночий голос.

“Він умер”- сказала дама.- “Через те я й прохала вас прийти”.

“Де він, пустіть!”- розтявся одчайний, пронизливий, знайомий Явневі голос.

Щось завовтузилось у сусідній кімнаті, двері розлетілись, і друга женщина вдерлась у кімнатку.

Перед Явнем стояла його жінка, Люся Явень.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Майк Йогансен – Гнилизна