Мар’яна Невиліковна – І розлучені, і роззлючені, і розлю

Related posts:

1. Мар’яна Невиліковна – Тридцять шість крапка шість Тридцять шість крапка шість у періоді – Надстабільність твоєї байдужості – Губить лінію, губиться дуже і В губи тулиться першим приводом Для весни… нам не стати колишніми, Нам не статися, ні, не бреши собі Твої шизи залишаться шизами, Твої віри осядуть віршами… Тричі шість, три чи шість… чіткість зрушено. Я змерзаю, я в губи… зігрій […]...
2. Іван Вовчок – Головне не забути той вир емоцій Головне не забути Той вир емоцій Щоб з часом збагнути, Що ти моя осінь. Відкритись для снігу І теплого сонця. З дощем твоїм піду Завмерши в долоньці І більше не повернусь… Руками обличчя І пестив і гладив. Якби ж то не сон – Серця в унісон. Немов з потойбіччя Всі ті протиріччя, Яким ти не […]...
3. Мар’яна Невиліковна – Колискова Залишись в мені цим похмурим днем, Розливай дощі і своє тепло… Залиши сліди на мої землі, Щоб не змити, не стерти, не відібрати… Залиши мені цей одвічний сум: Я його знесу, приборкаю, зроблю своїм. Залиши усе, з чим не сила йти, З чим немов не ти, а інший хтось кидає тінь… І вертай у сни […]...
4. Мар’яна Невиліковна – Я відкрита Я відкрита. Я – настіж. А ти все шукав ключів, Розстібав кожен гудзик на сукнях моїх світлин, Міряв ямби і ями, обмовки мої лічив, І розгойдував “антинуль” до “антиодин”… І приходили інші, зливали з розеток струм, Віддирали зо стін довіри тонкі шпалери, Залишали в мені лиш музику, на котру Ти колись покладеш вірші… і зачиниш […]...
5. Мар’яна Невиліковна – Ми виросли з крику Ми виросли з крику. Ми виросли. Ми на Ви. Ми невидимі діти. Ми є. Абортуй, чави, А ми є. Поламай нам кістки, розтрощи, зігни, А ми є. Передвістям війни. І вини Постаментом живим, щоби ти і ти І усі, хто на серці країни лишив синець, Врешті втямили: нас не вижити, не знести, Не купити, не […]...
6. Мар’яна Невиліковна – мовчання як сповідь [мовчання як сповідь очима лише, долонями, Бери мене, вирію, вір мені, виростай, Рости у мені, водою гойдай солоною, Готова я, бачиш: з любистку зійшла роса. Мовчання як сховок між серцем і серцем, між вдихами, Тримай мене, чуєш, тримай мене на межі, Межею, живою, близькою, незмінно тихою І будь мені кимось, усім, і лишись чужим. І […]...
7. Мар’яна Невиліковна – Нас ніколи не трапиться більше Нас ніколи не трапиться більше. І менше теж. Я оплакую кожен неспільний, нестрічний день, Кожен дотик, якого не сталося, кожну з меж, Непорушених нами, і кожне із одкровень, Недовимовлених чи вимовлених не так, Не тоді, не тому… [Я тону в тобі, я тону, Я проходжу тебе, як гру, я тебе по дну, Я тебе замість […]...
8. Дмитро Павличко – “Заснути так бодай на волосок… “ Заснути так бодай на волосок, Щоб зорі сивини мені не ткали, Щоб сни мої неквапно протікали Між пальцями твоїми, як пісок. Заснути так під золотим крилом Коси твоєї, щоб у сновидінні Хрестатих танків не з’являлись тіні, Що йшли крізь наші села напролом. Заснути так, щоб не почути в сні Таємних землетрусів і розпуки, Яку несуть […]...
9. Олеся Сенченко – Ваш погляд так щемить, бува, в мені Ваш погляд так щемить, бува, в мені. І якось дивно: скільки ж ми знайомі? Якихось щасних два десятки днів І ще з десяток фото у альбомі. Та щось таке, як втолена жага Гарячим ранком літньої суботи, До мене ваші очі простяга, Які вночі світилися навпроти. І, може бути, світло це здалось, Тому що почуттям завжди […]...
10. Єлизавета Замана – У мене до тебе, щось не писане раніше У мене до тебе, щось не писане раніше Й не читане тобою досі. Це не якийсь там відомий Ніцше – Це я, така ж чужа тепер, як осінь… І ТИ не збагнеш, що все це тобі Написано, прочитано, проплакано… Ми разом були лиш на небі, А на землі ми навіки нарізно… Неба мало, хоч і […]...
11. Андрій Любка – Меланхолія Осінь від’їзд і вокзали Чорна розчинна кава Жили наче канали Сутінь твоєї постави Бути не значить чути Жити або померти Бути це просто взути Мешти своєї смерти Дощ сірячина мряка Бути не значить чути Як в надвечір’ї плакав Янгол твоєї смути Аж до розвиднення спати І надягати браслети Наче з води виповзати З сутіни своєї […]...
12. Я стою серед дикого поля Я стою серед дикого поля, Пробудившись з солодкого сна, А довкола широке роздолля, А на заході хмара страшна. Я дивлюсь на безжальну стихію, Що гуркоче мов звір вдалині. Зупинити її я не смію, Бо не владна стихія мені. Я стою без сорочки й взуття, Лише вітер пронизує тіло, А на грудях, як символ буття, Срібний […]...
13. Леся Семенюк – Натщесерце ненатішусь Натщесерце ненатішусь, ще й Пеленою огорну повіки : І вдивляючись до кавових очей, Відчуваю, що твоя навіки! Защемить, у серці водограй, Защебечуть солов`ї на думці! Ти мене так жадібно кохай, Як кохають раз в житті безумці! Заскрегоче той сейф почуттів, За яким заховали всю почесть… А в розлуці проведені дні… Кожен день надолужимо, хочеш?! Я […]...
14. Солов’їні далі, далі солов’їні… – Сосюра Володимир Солов’їні далі, далі солов’їні… Знов весна розквітла на моїй Вкраїні. На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки. Знову серце б’ється молодо і дзвінко. Я іду до гаю. Краю, ти мій краю, Кращого за тебе я в житті не знаю! Кращого не знаю, далі мої сині, Як весну стрічати на моїй Вкраїні. У росі фіалки, ріки у […]...
15. Таня Сітрі – Я так боюся твоєї тиші Я так боюся твоєї тиші, Я так боюся німих віталень, І дощ зі снігом зовсі̀м невтішно Ведуть мене до порожніх спалень. Розм’якло небо, мов паперове, Стандартні теми, холодні руки – Я так боюся, що це надовго! Зникає світло… Стихають звуки… Весняні будні в брудну клітинку: Списались траси в задовгі строки, Та несуттєво – вірші без […]...
16. Моє кохання Моє кохання немов сон Таке прекрасне і ярке Немов цей місяць що вночі Все світить ярко і не гасне І зорі немов очі в тебе Такі ж прекрасні і чудові О це твій погляд у вікні І голосу твій крик Розбудять мене з міцного сну. Та вже прокинусь я невдовзі І вигляну в вікно До […]...
17. При місяці згадую брата – Фу ду Тривожно гримлять барабани – вже люди не ходять; Це осінь, і чується втомлена пісня гусей… А ніч розсипає дзвінкої роси білі води; А в ріднім краю місяць світло ясніше несе. І брат мій далеко, розлучені ми – чи навіки? Ніхто не пита, чи помер я давно, чи живу; Я довго не маю листів, а послав […]...
18. Дмитро Павличко – “Не пригадуй, що було! Не треба… “ Не пригадуй, що було! Не треба Дотикатись до заглухлих ран. Вже душа не б’ється в креші неба, Як розбитий громом океан. Благодать зійшла на темні води, Втихомиривсь і затихнув я. Безпощадний блиск твоєї вроди Лагідно в душі моїй сія. Може, хвилі встануть ще, як піки, І полинуть радо на загин, Але я люблю тебе навіки […]...
19. Влада Грушицька – Ти відболів мені вчорашньою зимою Ти відболів мені вчорашньою зимою По шкірі від гірких і дивних слів. Ти підхопив мене душевною струною, І дав відчути щастя теплих днів. Ти відболів мені ще літньою грозою, Коли ловила краплі під дощем. Любов втекла з солоною водою, Залишивши лиш тіні під плащем. Ти відболів мені безсонними ночами, І снами, де ти дивишся й […]...
20. Ольга Паламарчук – Я бачив сон Я бачив сон, Мені те диво снило Як ще не квітли липи, Як юні парами ходили І як вкраїна вільною була. Я бачив сон: У ньому люди вільно говорили, Там про гоніння правда і не чула І політв’язні волю віднайшли. І сниться сон, Як було все до того: Як взяли люди в руки зброю, Брудну, […]...
21. Євген Плужник – Річний пісок Річний пісок слідок ноги твоєї І досі ще – для мене! – не заніс… Тремтить ріка, і хилиться до неї На тому березі ріденький ліс… Не заблукають з хуторів лелеки, – Хіба що вітер хмари нажене… О друже мій єдиний, а далекий, Який тут спокій стереже мене! Немов поклала ти мені на груди Долоні теплі, […]...
22. Надія Ковалюк – Ти пам’ятаєш той далекий час Ти пам’ятаєш той далекий час, Коли цвіли ромашки білі-білі? Така любов буває тільки раз. І ми були-замріяно-щасливі. Від ніжності-всміхались береги… А дотики-мурашками по шкірі… І губи твої-рідними були. І рідна-кожна цяточка на тілі. А очі-волошково-голубі. Їх синяві позаздрить навіть небо… Я танула снігами навесні, Мрійливо пригортаючись до тебе. Ласкаво-ніжний вітер лоскотав Щоку твою-невибрито-колючу… Та вже […]...
23. Дмитро Павличко – “Між персами твоїми – жолобок… “ Між персами твоїми – жолобок, Задолина життя і пропадання, Туди, немов нитки в один клубок, Збігаються мої думки й жадання. Там погляд мій свої стежки снує, Вникаючи крізь блузу і сорочку, Зникає дивно там єство моє, Мов крапля на вишневому листочку. Та ні, я виникаю із води, Мов рятувальна виспа в океані. І починаються мої […]...
24. Лист до гречки – Малишко Андрій Часто сняться твої килими, Білосніжні і медвянисті, Де тоненькі шершаві бджоли Колихаються на вітрах І, покриті у бронзу літа, Тчуть на лапках весняну, легеньку пряжу, В мареві теплім гудуть, гудуть. Ти була мені затишком снів, Коли пахла в материнській долоні, І моє волосся на голові Брало твої кольори в сизі ранки, Голосок мій бринів, як […]...
25. Анна Гунько – Все побито і все потрощено Все побито і все потрощено. неба синій глевкий покров. І наснилася смерть від пострілу, і наснилося: жмут квіток. Ми лежали щасливі і прощені, ніби завтра настане знов. І дивилися пильно апостоли, щоб, бува, не упав ніхто. А хотілося падати глибоко, відчувати на шкірі води, І хотілося мати простору, щоби дихать хоч через раз. Щоби стати […]...
26. Герасим’юк Василь – Білого гриба запах сниться Білого гриба запах сниться – тулиш до листя Губи припухлі свої – націловані… Прокидайся! Небо, всмоктане стромом взору, стискає птицю. Не відпускає. Запах один – білого гриба! – сниться – під листям Переховай, хвоєю вкрий і – прокидайся!… Може, небо, стиснуте звором, видихне птицю. Може, ще вчасно,...
27. Наталія Пиж – Так хочеться Так хочеться щось написати Розумне, сердечне й просте. Так хочеться всім розказати, Що каже сердечко моє. Сумує, ревнує, страждає Огорнене сумом й печаллю За ким і для чого, кого і до кого Сама я для себе не знаю. Так хочеться бути собою… Та сили на це не хватає Так хочеться бути з тобою Та хто […]...
28. Юля Миргородська – Просто, знаєте Просто, знаєте, Якось у них все просто. Є ніжності й поцілунки, А деколи битий посуд. Все кажеться Без красномовних звуків. Просто її шкірі Потрібні його руки. Просто так про неї Крім нього Не напише ніхто і ніколи. Просто спасибі богу, Що їх таких буде двоє. А завтра знову вокзали. І просто дощі за ними Литимуть […]...
29. Микола Руденко – Я ніби вийшов із полону Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони – Немов царем учора став. Є вірні піддані у мене – Берізка, срібна ковила. Сосна гілля вічнозелене, Немов царівна, підвела. Яка журба мені від того, Що знов лягла недобра тінь? Я стільки розпізнав святого Серед зелених володінь! Порозганяю лжепророків, Мов […]...
30. Твір на тему: Вчителько моя, я тобі уклоняюсь Вчителько моя, я тобі уклоняюсь Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя – з великої літери. Я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. Одні з повагою запам’ятовуються, від других пам’ять відвертається, треті пройшли немов стороною… Та ось одного разу увійде в клас Учитель – і в цю мить […]...
31. Грушовська Катя – це знаєш так дивно Це знаєш так дивно : з ребрами зшитими очима зав’язаними Сідаєш в маршрутку що мовби повинна бути додому Не дивишся вперед не думаєш а разом з тим Долонями тишу черпаєш черпаєш втому Дерева пливуть і ти пливеш поміж цими деревами п’яними -я пташка я гусінь мурашка я риба справді- Хоч це і до біса дивно […]...
32. Дмитро Павличко – “десь далеко в полі, біля стежки… “ Десь далеко в полі, біля стежки, Кароокий соняшник стоїть. Там згубила ти свої сережки На землі розпеченій, як мідь. Там шукали ми твоєї згуби Ночами у травах запашних, Там до дна я випив твої губи, І до нині ще хмільний від них. Там цвіла любов непощадима, Та нема їй більше вороття. Тільки сонях з карими […]...
33. Володимир Сосюра – У синім безгомінні У синім безгомінні Задуми скрізь печать. Мелодії осінні В душі моїй звучать. А листя веремія Несе свою печаль. На чорному коні я В блакитну лину даль. Кінь жовті трави хрума, А путь – немов змія. Цей кінь – моя задума, Цей кінь – журба моя....
34. Іван Андрусяк – ці тексти як жінки Ці тексти як жінки регочуть віддаються Виношують тремтять від дотику руки А їхній чорний трон на паперовім блюдці Немов старий магніт притягує зірки Їм сниться по ночах шалений шов бетону Підземної стіни точений барельєф І місяць як кольє стискає плоть червону І венам золотим розлитись не дає Ці тексти як жінки вони старіють зранку Але […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Натхнення Такий бува момент, що в серці полумінь пече, Напруга почуваннів межі розрива, Злітають блискавки з осяяних очей, Та іскрами думок палає голова. Немов льоди душі твоєї попливли б Увиш, Підносять слова щиріш і правдивіш, Мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб. – Тоді стає брехнею кожен вірш. 19 і 20 травня 1932...
36. Павло Глазовий – Не проведеш Микиту! Жили собі, поживали Улита й Микита. Росла у них гарнесенька доня Маргарита. Раз Микита і Улита з дуру завелися І до суду розлучатись разом подалися. Прочитав суддя заяву та й пита в Микити: – А як же ви збираєтесь дитину ділити? Пожили б ви ще годочок, хоч не все і гладко. У вас, може б, […]...
37. Іван Андрусяк – якщо тобі прийде на присмерку зими If in begining twilight… Якщо тобі прийде на присмерку зими (так як приходить сніг серед німого світу) Хтось супокійний дух хтось привид неземний У самоту немов у велич оповитий – Хтось золотисто весь (усюдисущий над Безмовністю) живий жахливо сильно дивно Як милосердя зір як гострота принад Хтось наче-він-вона подібний невловимо (повірити чи ні) так безперечно […]...
38. Кацай Олексій – Всесвіт – змій з пістрявою шкірою Всесвіт – змій з пістрявою шкірою, який схопив себе за хвіст!.. Ось пружньо скрутились орбіти планет кільцями, раптово стиснувши низку куль, немов лещатами та й втягують її в нескінченний тунель свого замкнутого тіла. Пульсують на шкірі плями зірок в унісон з гіпнотичним рухом намиста світів, з’єднаних тулубом непорушного плазуна і залишаються на одному місці. Нема […]...
39. Юлія Алейнікова – В душі моїй повзають демони В душі моїй повзають демони І шепочуть мені дурниці. Якщо є чесні люди, то де вони? Це для мене страшна таємниця. В голові моїй справжній тераріум, Я не краща нічим за інших. Більшість з нас – це нащадки Каїна, Авель, на жаль, не вижив....
40. Ірина Лахоцька – Весна прийде Так радував… Мабуть була занадто низько І ти зірвав мене, немов той лист. Я падаю… І до землі вже зовсім близько, Все падаю із твого неба вниз. Розрадою Тепер для мене тільки вітер. Так пригорнЕ й несе від тих небес. Я згадую… А він всі згадки мої витре. Вони як вістря дуже гострих лез. Так […]...