Маріанна Галюс – А я, так і помру невикохана

А я, так і помру невикохана.
Але завжди матиму право на білу сукню,
Чуєте?!
Навіть, якщо помру в 50…
І мені байдуже, що ви там дивуєтесь,
Крутите пальцями біля скронь,
Кладете хрест на собі, примовляючи :
– “Свят, Свят, Свят!”

Бо…
Я так і помру не обігріта.
З займенником – “нічиЯ”,
Я програла у всьому, в чому тільки могла.
Моя карта, давно кимось Вищим – бита.
Ніби я апріорі бракована,
Апріорі чужа.

Так і помру, ніким не оплакана.
Я про те, що жодна,
“Скупа, чоловіча сльоза”,
Не зволожить чиєсь підборіддя,
В моє ім’я,
І якийсь “Він” не притулить губи, до мого чола,
Коли Вищий, закінчить врешті моє існування,
Моє, ніби, життя.

Так і помру,
Не вкусивши, цих тихих розмов,
За чаєм, на кухні.
Гучних, побутових скандалів,
Гарячих примирень у спальні…
Будні…
І в вихідні…
І в горі і в радості,
І поки смерть не розлучить нас!
Боже… який же фарс, тепер, оця клятва.
“Аплодую” цій “геніальності”.

І ні, я не скептик, я реаліст.
І я не шкодуюсь, на своє минуле, чи можливе майбутнє,
І вам не дорікаю, що ви холодні.
Лише хочу, аби ви втямили,
Я все ж маю право, на білу сукню!
Особливо, якщо…
Я…
Помру…
Сьогодні…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Маріанна Галюс – А я, так і помру невикохана