Маріанна Задорожна – Вогні
І все уже протерте до дірок
У круговерті пристрасті гіркої,
Бо от уже до прірви тільки крок
Туман вкриває білою габою.
Фіалки відцвітають на вікні,
Вінки течуть у безвісті водою.
Де запалали вранішні вогні,
Що розірвали темряву собою?
У порожнечі то сама луна
Шурхоче іскри згаслого багаття,
Танцює досі ще чия мана
На клаптику колишнього завзяття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Маріанна Задорожна – Чия Україна? Чия Україна без мови? Де згублено рідних по крові? Чи можна любити чужину, Якою стає ця країна? Що любиш в своїй Батьківщині, Якщо забуваєш провину За тих, хто боровся до згину, Щоб квітли пісні та калина? Чи скажеш, що виросте правда На тому, що встелює зраду? Чому ти німий в свому домі, Хоча і стоїш […]...
- Маріанна Задорожна – Коли поглине паща ентропії Коли поглине паща ентропії І хаос позмітає сірі клапті Пилюки мовчазної безнадії, Загуслої в янтар важкої краплі, Чи стане той кінець новим початком? Та чи можливий в світі вічний спокій? Та чи потрібна вічності зупинка? І знову за спиною чути кроки, І коло замикає половинки. Захопить знову невгамовний вихор І зачарує танцем нескінченним, І подарує […]...
- За річкою вогні горять – Народні пісні ЗА РІЧКОЮ ВОГНІ ГОРЯТЬ За річкою вогні горять, Там татари полон ділять. Село наше запалили І багатство розграбили. Стару неньку зарубали, А миленьку в полон взяли. А в долині бубни гудуть, Бо на заріз людей ведуть: Коло шиї аркан в’ється, І по ногах ланцюг б’ється. А я, бідний, з діточками Піду лісом стежечками, Нехай йому […]...
- Сингаївський Микола – У вогні не згоряє Не страшусь, не боюся життя, Хоч уже обпекло зубожіння. Я – надії і світла дитя, І щодня набираюсь терпіння. Вже пооране – в зморшках чоло, – Та глибини життя не забути. Ще з добром тут побореться зло, Доведеться зазнати ще скрути. Ще підступить біда звідусіль, В неї ж небо, як поле безкрає… Чесну душу палитиме […]...
- Маріанна Кіяновська – Ми пристрастей чаші Ми пристрастей чаші – наповнені ними, солоні. Гулка потаємність і туга – мов сад під дощем. Я хочу тебе цілувати в уста і в долоні. Безмежно тобі віддаватись. І ще раз. І ще. Це так ненавмисно, зненацька – і так прямовисно. Любов, що здається любов’ю, – стається і є. Я смію тебе. І, можливо, іще […]...
- Маріанна Галюс – А я, так і помру невикохана А я, так і помру невикохана. Але завжди матиму право на білу сукню, Чуєте?! Навіть, якщо помру в 50… І мені байдуже, що ви там дивуєтесь, Крутите пальцями біля скронь, Кладете хрест на собі, примовляючи : – “Свят, Свят, Свят!” Бо… Я так і помру не обігріта. З займенником – “нічиЯ”, Я програла у всьому, […]...
- Маріанна Кіяновська – Порожнеча гримить в кістках Порожнеча гримить в кістках, Так мені ніагарно. Світ шаленством жаским пропах – Не на жарт, не намарно. Час зупиниться і піде, Пестощ вибухнув страхом, наче Знав, що в серце мені впаде Безпросвітне й гаряче. Що ми втратимо, що знайдем? – Небо зоряне і зелене. Я – не яблуко. Я – Едем. То ж нарешті ввійди […]...
- Маріанна Кіяновська – Я хочу не знати про тебе Я хочу не знати про тебе, що ти не один. Я хочу нічого не знати – щоб легше забути. Я постіль стелила – неначе ламала жасмин. І був на губах дивний присмак – пелюстки? цикути? Все добре, все добре, ти ж знаєш – прийшов і пішов, Все добре, все добре… На відстані тисячі років Не […]...
- Невідомий – Ви вбили мене Ви вбили мене Коли я ще спала. Розірвали мій світ І тіло моє розірвали. Я пробачила вас Коли помирала. І душа Прямуючи через браму очей Моїх синіх Теж пробачала. Я завершилась Зникла Я доіснувала. Викреслююсь з переходів Зникаю з вагонів. Сльозами стаю Будую маршрути в коханого На щоках. 9-ий поверх мій аеродром Вирушаю Не шукайте […]...
- Олесь Бердник – На вогні святому спалимо розлуку Повість-феєрія Дума перша БОЯН Тяжко бути бояном у слов’янськім краю. Та й хіба всякий ним стане? Ступить на стежку пісні й думи лише той, хто перейде безодню відчаю і смерті. Перейде і збереже у серці правічне полум’я віри в любов і глибинну вартість життя. Ця дума про такого співця. У муках і тривогах народилася його […]...
- Твір на тему: Сталь гартується у вогні – а людина в труді Праця, як кажуть, перетворила мавпу на людину. Хоч багато хто у цьому зараз сумнівається, але факт залишається фактом: людина й справді без праці не може існувати. Адже праця – це життя, яке має якийсь сенс. Ким би була людина, коли б не працювала? Вона, на мій погляд, була б схожа на хробака, який тільки вдовольняв […]...
- “О слів жорстока і солодка влада! Не опечись на їхньому вогні… ” Огляд поетичної спадщини Б. Олійника I. “Ти – весь у слові, як у сповиткові”. (Насправді з давніх часів люди знали, яку велику владу має слово. Ним можна скалічити і зцілити, словом руйнують та створюють. Але поетичним словом навряд чи можна обпектись, бо слово, сказане поетом, як і мистецтво взагалі, має очищувальну та виховну силу, воно допомагає жити і творити, дає […]...
- Юрій Андрухович – Стихії По-перше камінь. Твердь. І підмурівок. Холодна перепона. Тож мета Втікає від зарюмсаних корівок, А зостається творення хвоста. Коли, розбивши камінь, з порожнечі Ти витвориш, мов іскру, чистий шал, Вона тобі – рожеві нігті в плечі, Се – у вогні розжарений метал. Але коли ти Майстер, то з металу Ти витнеш золоті кружала зір І понесеш […]...
- Людська праця й людина за радянських часів (за творами О. Гончара “Кресафт”, “Соняшники”, Ю. Мушкетика “Суд”, О. Довженка “Щоденник”, “Україна вогні”) Багато з нас, людей нового покоління, навіть і не знають, що означає слово колгосп. А це ж ціла доба в історії нашого народу, причому, чи не найтрагічніша. Сама по собі ідея колективних господарств непогана. Але за роки радянської влади вона зазнала такої трансформації, що перетворила людей на рабів, відбила у них любов до землі-годувальниці. Герой […]...
- Кацай Олексій – дзвони Атлантиди Ми потопаємо усе своє життя В минулому і нас не врятувати Зникаємо й на берег черепи З імли виносять Океанські хвилі Той гине у штормах величних змін Той скаженіє в мертвім штилі будень – Лиш хилитає дзвони течія В каплицях Атлантиди Та ще вони бентежать береги Ті дзвони не розколоті – зарослі Травою небуття і […]...
- Іван Вовчок – Танок янгола Так витончено рухається в танці І ніжно грає фарбами життя. Під перші сонячні проміння, вранці, На березі танцює без взуття… Вона малює рухами бажання. Танцює з тінню власного буття. Не промовляючи нічого, лиш мовчання Лунає в такт серцебиття. Виблискує на ній проміння сонця, А вітерець ніжненький кутає теплом. І дивляться за нею із віконця – […]...
- Мозолевський Борис – За хмарами І все. І хмари. І нічого. По хмарах тінь від літака. Мов і не грілася ще вчора В моїй руці твоя рука. Іще ловлю той сон губами, Спиваю вранішні вуста, А вже навпіл нас розрубали Безжальні лопаті гвинта. Той вітер, що під двигунами, Тебе ж погасить, як свічу! А я між нами – і не […]...
- Червоний заспів – Чумак Василь Риємо – риємо – риємо Землю, неначе кроти; З кутів плазуємо зміями, Сіємо – сіємо – сіємо. Буйні червоні цвіти… Бурями сійтеся, бурями, Маки – червоні вогні: Там поза гратами-мурами Тінями сірими-хмурими Ранки конають ясні. Вдаримо гучно ми дзвонами,- Всесвіт обійде луна,- Кинемо вільно червоними: – Владарі світу з коронами, Вже не потрібні ви нам....
- Олена Теліга – П’ятнадцята осінь П’ЯТНАДЦЯТА ОСІНЬ Ростиславові Д. Чи ця вечірня непрозора синь, Далекий дим, чи вогник папіроси, Чи черевики мокрі від роси – Щось нагадало неповторну осінь. . . . Похмурий ліс у вересневім сні Зітхає тяжко. Мов вогнисті птиці, Над ним літають зорі навісні, А він галуззям хоче відхреститься. Тріщить багаття. Полум’ям їдким Заслало очі. Чи мене […]...
- Павло Мовчан – Серпневий листок Над водою вогняною Тонко стелиться туман, Кружеляє над тобою Лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, Теплу хвилю наганя, Залетіти в очі хоче, Щоб розвіять фарби дня. Я віддмухую від себе, Відганяю його пріч, Та, немов сучок у небі Вищербивсь, струмує ніч: Луг залито чорнотою, І оббризкано хати, Вікна фарбою густою Налились до сліпоти. Залітають в […]...
- Павло Мовчан – Торішній листок Над водою вогняною Тонко стелиться туман, Кружеляє над тобою Лист торішній, як гавран. Позолотою шурхоче, Теплу хвилю наганя, Залетіти в очі хоче, Щоб розвіять фарби дня. Я віддмухую від себе, Відганяю його пріч, Та немов сучок у небі Вищербивсь – струмує ніч: Луг залито чорнотою І оббризкано хати, Вікна фарбою густою Налились до сліпоти. Залітають […]...
- “Чому я живу? Чому помираю?” Чому я живу? Чому помираю? Вмираю, вмираю І знов воскресаю… За що це мені? Чи це є життям? Всі муки земні Здаються прокляттям. Повстання в мені, Міжусобиці, бунт. Дорога в вогні І пекельний грунт. Мені б взлетіти, взлетіти! Та я у вогні… Мої крила обпечені, Я змушена йти....
- Семенко Михайль – По шляху суперечок Учора побачення ми розірвали На високій горі біля “старого місця”. Я відібрав листи і книги, На прощання ми нічого не сказали – І розстались в перші дні квітневого місяця. Повертався сам по шляху суперечок. Над струмком хвилину постояв, Де розірвані листки тріпотіли. Все склалось так, що я почув себе глечиком, І по моєму тілу пробігали […]...
- Юрій Андрухович – Музей старожитностей Як ми ходимо обоє Нетрями старою дому!.. Гобелени і гобої Славлять пару невідому, Ніби бачать Нашу змову: Кожен дотик – Теплий спалах. І тоді ми знову (й знову) Переходимо В дзеркалах. На годиннику з гербами, Як завжди, година друга, І крадеться вслід за нами Може, туга, може, фуга… Повз портрети І портшези З нами йде […]...
- Леонід Кисельов – додому Шкода Москви. Вже наче відійшов Від сподівань і пристрастей Арбату І паху бурштинової гербати У мареві тих марень, тих розмов. Додому час. до міста всіх кохань, Де тополеві вранішні тумани, Де сірий тулуб вершника Богдана На золотому тлі софійських бань. Літак аж ніби крилами змахнув, Натруджений двигун тамує стогін. Невже мені лишиться тільки спомин Від […]...
- Павло Тичина – Дух народів горить Дух народів горить, дух народів – “мов жрець”. Тільки в нас як було: ті ж раби, ті ж підгінчі… О прийдіть же, прийдіть, Маккавея мечі! Спалахніте, вогні Леонардо да Вінчі! Наша кров на полях, на полях на чужих. Наша кров, мов душа самогубця голосить. Заспокойте ж її, заспокойте скоріш. Чи ви й досі не вчули, […]...
- Розчарування Дияволе, звертаюсь у думках до тебе, Готовий себе принести я у жертву, Як вештаюсь, ти знаєш серед неба, Та чи потрібно душу мою мертву?… Так, думок я бачу гріховний зміст, Ти тільки вивільни з душі любов, І збудую в поміч, лише тобі свій міст, Підпишись, і залиши свою ти кров… Тобі подарую усі земні багаття, […]...
- Олена Теліга – Вечірня пісня За вікнами день холоне, У вікнах – перші вогні… Замкни у моїх долонях Ненависть свою і гнів. Зложи на мої коліна Каміння жорстоких днів, І срібло свого полину Мені поклади до ніг. Щоб легке, розкуте серце Співало, як вільний птах, Щоб ти, найміцніший, сперся, Спочив на моїх устах. А я поцілунком теплим, М’яким, мов дитячний […]...
- Кацай Олексій – Вогнептах Де зорі блищать мов облізлий той хром Де хмари із обрієм скуті Воруше пташина вогненним крилом Щоб темряву з неба здмухнути Не в змозі злетіти мабуть що від ран А може ще дуже зарано Проте вже минуле зникає і нам Лишає лиш пасма туману І вже розпросталися крила у світ Проміння лийнувши убоки І вже […]...
- Таня Гелетюк – Мамі Зацвіла калина білим цвітом, Зацвіла весна в моїм краю І уже із ранку тишу будять Трелі соловейка у гаю. Одягнулася земля в шатро зелене І бузком запахло звідусіль, Бо легенький вітерець розвіяв Ароматів білу заметіль. Я іду дорогою додому, Рідна хата вже видніється мені І сумна матусина усмішка, І ласкаві руки золоті… Очі мами сповнені […]...
- Кацай Олексій – Закон черги Навпіл розтято серця і осердя Здерто гримасами з лиць людські риси Вже не страшні ні хвороби ні списи Бо у скафандрах вийшовши з лісу Нам задарма пропонують безсмертя Наче голодному варево з дерті Вгору здійнявши скоцюблені пальці Чи то прибульці а чи то блукальці І мерехтять у пітьмі неозорій Мо’ трухляки а мо’ вранішні зорі […]...
- Микола Вінграновський – Сидів і довго думав над собою Сидів і довго думав над собою Блакитний вечір вдома навесні, Тим часом як спливалася водою Його зоря на темному веслі. Я не скажу, що я – оце той вечір В блакитнім одязі на зорях при воді… Важкий вогонь мої закутав плечі, Закутав так, що вже не рад собі… Як ти летіла! як ти довго билась! […]...
- Дарина Брильова – Осінь. Ще тепла, гучна Осінь. Ще тепла, гучна Б’є в мої тихі скроні. Я не занадто сама, Я незнайомка недолі. Примха моя чи жарти? – Листя мені як зорі.. Йду крізь вогні й напасті, Осінь стрічаю нову. Ми з нею зовсім чужі, Тільки волоссям схожі! Осінь, прошу, відведи, Звідси деньки негожі. Я тобі вірити зможу, Норов твій не клястиму.. […]...
- Тарас Шевченко – Г. 3 Немає гірше, як в неволі Про волю згадувать. А я Про тебе, воленько моя, Оце нагадую. Ніколи Ти не здавалася мені Такою гарно-молодою І прехорошою такою Так, як тепер на чужині, Та ще й в неволі. доле! доле! Моя ти співаная воле! Хоч глянь на мене з-за дніпра, Хоч усміхнися з-за… . І ти, моя […]...
- Ліна Костенко – Ображений Торквемада Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, Звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте – скільки вбили ви?...
- Анна Багряна – Свято Купала Свято Купала – ніч не для іноків, Іноді хочеться трошки несвятості, Багаття багатого, Вінків та віників, А ще – якоїсь первісної радості, Смикання кетягів стиглої ночі, Жару жертовного, що попід полум’ям, Голими п’ятами першого “хочу” Бігти щодуху З Його ім’ям…...
- Василь Стус – Танцює зек у батькових чоботях Танцює зек у батькових чоботях, Мов дерев’яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем Обтрушує він душу від скорботи І сажі самоти. А дощ іде, Біжить вода за номерного коміра – Від Києва добіг би до Житомира За шістдесят хвилин, котрі щодень Йому дають на радощі та гулі. Посадженому в саж, йому дарма, Що […]...
- Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист; І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступить тобі, бо прикипіли ноги Та й – що не крок – […]...
- Павло Мовчан – Будень Благословен будь, день, сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист, І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги, І зусебіч гуде гудюча глибина… І розумієш […]...
- Павло Мовчан – “Не уломить тобі, ані додать ні дрібки… “ Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, Минуле відійшло на відстань пам’ятань. Запрагну – ти стоїш лише на колих кліпки, Але маліє час, як пам’ять від згасань. І що ж – оплавок шкла лишиться від багаття, І кіптяви пружок, що губи перетне. О леле, затули долонею латаття Мій рот, аби з грудей не видихать тебе!...
Спроба молитви.