Марта Тарнавська – Хвалю ілюзію

Учора тут палахкотіла осінь,
Немов Ван Гог пройшов міським бульваром,
Покидавши з небесної палітри
Доспілу щедрість.

Я жила тоді

Свідомістю, що спалах цей – останній.
Чому ж тепер, здивована украй
Незвичною суворістю дерев,
Що мов зійшли із образу Сезана,
Я думаю про цю закономірність,
Мов про болюче непорозуміння?

Учора молодість моя – вино
У келеху, наповненім по вінця,
Переливалась шумуванням щастя.
– Я знала вже й тоді: фата-моргани
Найбільша навіть жертва не увічнить.

Прийшло сподіване. Чому ж забракло раптом
Відваги, філософського спокою,
Щоб глянути у вічі першій смерті?

Складний, незрозумілий мікрокосм:
Шукаю правди – а бажаю міту,
У розум вірю – а рішаю серцем,
Хвалю ілюзію, що помагає жити…

Вся мудрість життєва – маленький досвід:
Реальне тільки те, що пережите.

1964


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Марта Тарнавська – Хвалю ілюзію