Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Металогія
Металогія
Металогія (грецьк. meta – через, після та logos – слово) – вживання слів у переносному значенні на відміну від автології, основа розбудови тропів. Приклад яскравого металогічного мислення – лірика М. Воробйова:
Вода догоряє під кленом.
В ній клен догоряє під кленом.
І скляр зупинився, стоїть…
Не треба – кажу – не скліть.
Звичайна осіння картина у металогічному баченні поета набуває глибокої філософської місткості, переймається гостро драматичним переживанням.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Сама собою річка ця тече Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем. Цвіте над нею небо здоровенне Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді […]...
- Сочинение на тему: Первый листопад (сочинение-описание) Первый листопад (сочинение-описание) Деревья спят. До последних минут клен удерживал свои засохшие, сморщенные, но еще живые листья. До последних минут в дождь и непогоду он ждал солнечного луча, борясь с осенью, и наконец дождался, но уже было поздно. Осень все сильнее и сильнее брала в свои руки власть над землей. Клен засыпал. “До следующей весны”, […]...
- Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, А я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, Чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх, Твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх Уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина […]...
- Марта Тарнавська – “Білокорі берези на тихій розмові із кленом… “ Білокорі берези на тихій розмові із кленом: Я їх слухаю заздро: ось цю треба б вивчити мову! Дуб листи мені пише, а я їх збираю і знову, Хоч милуюся ними, читати їх я – неписьменна. Дерева, мої любі, що скажете ви про людину, Що, мов циркуль, накреслює світ із собою у центрі? Скільки вас полягло […]...
- Ліризм Ліризм (від “лірика” ) – пафосно-стильова ознака (емоційність, сердечність, схвильованість) естетичного сприйняття дійсності, найбільш притаманна ліричним творам, менше – епічним та драматичним, спостерігається в есе, мемуарах, щоденниках, нарисах тощо. Л. в загальному значенні – піднесено емоційне переживання будь-якої події чи явища....
- Володимир Сосюра – Я – квітка осіння Я – квітка осіння… дощі мене мочать, Рве вітер мої пелюстки… І сонце на мене світити не хоче, Тумани пливуть од ріки. Була я колись і пахуча, й хороша… Та все це як сік у маю. І ранками сипле холодна пороша На бідну голівку мою. Пороша розтане, як сонце прогляне Із хмар, як надія, на […]...
- Павло Мовчан – “Лишилося ще й нам від листопаду листя… “ Лишилося ще й нам від листопаду листя. Догідливо шумлять дуби коло долонь, І гінко вироста під небо дим стеблистий, Де одинокий птах навічно захолов. О феніксе, ти вічен в народженнях і згинах! Чи ж зрониш нам, мов клен, золочене перо, Щоб розгадать хоч раз цих змін першопричину І визначить собі повторюваний строк? Відродимось. Не раз […]...
- Весняним передозом Надто! досить, Вже декілька років поспіль Наші душі і наш розум Перетворюються на сміх. Нас чекає холодна постіль І солодкий морквяній пиріг, І краплина любові… Ти так часто дивишся в небо, Ти постійно дивишся в небо І не можеш побачить зірку. Ту, що в небі давно палає. Тобі наче закрила очі Ніч – коханка… Ми […]...
- Авторський коментар Авторський коментар – тлумачення автором певних слів, фрагментів чи сюжетних ліній свого твору у вигляді приміток та пояснень. Наприклад, Юрій Клен коментував деякі поезії своєї збірки “Каравели” (Прага, 1943), розкриваючи історію їх написання (“Кортес”, “Вікінги”, “Сковорода”), зіставляючи редакції (“Жанна д’Арк”) і т. п....
- Микола Хвильовий – Скляр Під пахвою у мене скло Тихесенько дзвенить у скриньці, Дивлюсь – на обрію веслом Зоря гребе у східній криці. Дружок мій любий – діамант – З кишені блузи щулить око, Ох, як він весело в туман Застромить погляд свій глибокий. Іду по вулиці, а скляр Яскравко – ранок кучерявий – На мій дзвінкий крокує шлях […]...
- Євген Маланюк – Серпневі строфи Літо тане, як віск. догоряє підскарбій-серпень. Смертна постеля його – золото пізніх плодів. Не поспіває строфа вслід легкостопій Евтерпі – В вірші блаженно-важкім никне далекий спів. Літо гусне, як мед. Бджоли в солодкій утомі Нижче і нижче гудуть. Струни снуються в стернях. … Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь. І багряніє поволі […]...
- Микола Вінграновський – Наш Василь Пам’яті Василя Симоненка Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі дніпра З 28-ми […]...
- Оронім Оронім (грецьк. oros – назва окремих гір, кряжів, опута – ім’я) – назва гірської місцевості, у художній літературі подеколи набуває алегоричного чи символічного значення: “Парнаських зір незахідне сузір’я” – М. Зеров. Іноді 0. уподібнюється до високого ідеалу (“Мій недосяжний Монсальваж” – Ю. Клен), набуває конкретного змісту, як у пророчому зверненні І. Франка до України: “Труснеш […]...
- Поміж березами дівча іде – Стельмах Михайло Рожевий схід. Галуззя молоде Пісні виспівує привітні. Поміж березами дівча іде У хусточці блакитній. Рукою гладить пасмо золоте, Іде, співаючи, в долину… І, може, більше дівчину ніде Ніколи не зустріну. Стою під кленом біля джерела – У серце йдуть пісні привітні. А дівчина, як молодість, пішла У хусточці блакитній....
- Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
- Апокаліпсис нашого часу (за творчістю Ю. Клена) Завдяки тому, що Україна отримала незалежність, наша культура переживає справжній бум знахідок. Ми згадуємо забуті імена письменників і поетів, істориків і науковців, які протягом багатьох років намагалися витравити з пам’яті українців. Однією з таких постатей є Юрій Клен – літератор-інтелігент, справжній патріот Батьківщини. Юрій Клен – це літературний псевдонім Освальда Бургардта. Літератор був людиною мирної […]...
- Сергій Жадан – Вночі я не встиг про це сказати Вночі я не встиг про це сказати. Ніч – це серця з золотими нервами. А на ранок виходиш зі своєї казарми – Сонце вгорі І туман між деревами. Діти його просвічують душами, Основи його – вологі, останні. Якщо не хочеш про мене думати – Думай про ці дерева в тумані. Думай про них, коли тобі […]...
- Павло Мовчан – “Спливає цегла в глинища з соборів… “ Спливає цегла в глинища з соборів, Та тінь хреста літає нерозтанно, І погляд підіймається угору, Де клен росте розпачливо на бані. Ти нас відкинувсь? Ми тебе – зреклися? Вінча безглуздя храмова руїна. Зливаються у нуль цегляні числа,- Ми ще живі, та мертва вже країна… Вростає корінь в помисли високі, З руїни духу випиває силу; Собор […]...
- Микола Вінграновський – Прощалось літо Прощалось літо. Тьмянів лист, І лев лежав під кленом. В прощанні літа син дививсь На лева і на мене. Тремтіли в пуми дві сльози Останніми сльозами, Ті дві сльози, ті дві грози У пуми, як у мами. Щось біло ткали павучки На жовтому папері, І синє літо на гачки Вже зачиняло двері. Прощальний промінь заглядав […]...
- Володимир Підпалий – Запросини ЗАПРОСИНИ У холодному небі золотий човен із хмари на хмару, на хмару із хмари – і на місці… Я розкажу тобі таке, чого не зможе інший, бо таємницею володіємо я та ніч… Там, де три гори зійшлися, там, де три ріки злилися, там, де три шляхи зв’язалися, стоїть хатка. А в тій хатці за трьома […]...
- Запросини (скорочено) – Підпалий Володимир У холодному небі Золотий човен Із хмари на хмару, На хмару із хмари – І на місці… Я розкажу тобі таке, Чого не зможе інший, Бо таємницею володіємо Я та ніч… Там, Де три гори зійшлися, Там, Де три ріки злилися, Там, Де три шляхи зв’язалися, Стоїть хатка. А в тій хатці За трьома замками, […]...
- Прикрість Кохання – це лиш одна щаслива мить, Чи коли серця б’ються в унісон? Проте це почуття, коли душа тремтить, Коли дійсність для тебе, мов сон. І знову, щось душу защемило, І згадала давнє сильне і живе. Закрутило руки в серце било, До кінця вже загуло. Та невже? Життя для мене уже не безмежне. Не розрізняю, […]...
- Іван Андрусяк – істинно кажу тобі – зима Істинно кажу тобі – зима Так і час переступає тричі І нікого вічного нема Нині понад нами чоловіче Все воно з-під немочі росло І кришились хмари на дорогу Мислити – останнє ремесло Ми його прощатимемо богу Скрипти на старий пісенний лад – Мушлю чи пістоля чи трембіту На півсвіту глянути назад І переконатись на півсвіту […]...
- Павло Мовчан – Ідилія Тонка, як волосінь, співка осіння барва І обриси плавкі розкрилених пташин; І літо залиша на виногронах карби, Проміння запада до самих серцевин. І рукавчаста тінь стоїть на перехресті – Хто відцуравсь її при перших холодах? Чому, чому мені ліг, наче знак на честі, До тебе дальній шлях? До бубки потовчу весь виноград в давилі, А […]...
- Людмила Черкун – Слухай 1.ХІІ Слухай: Тремтять ліси, Холодом днів сповиті. Виють самотні пси В позаторішнім житі. Сипле Вночі мука Над блідолицим світом. Мертво стоїть ріка, Поряд – притоки-діти. Сонно Погляне вниз Клен, голодранець сивий. Плаче під снігом хмиз, Тріскаючи безсило. Серед Збліднілих барв Ясно зорить калина. Ліжко блакитних хмар Повне снігів і диму. Стерто Останній слід – Перший […]...
- Грицько Чубай – Чому ж тепер ти знову прилітаєш Чому ж тепер ти знову прилітаєш В літаках пребілих снів На засмучені аеродроми моїх очей Чому ти знову Повідаєш історію про дим Який вертається до свого вогнища Начебто знову хоче стати полум’ям Я прокидаюсь опівночі Щоб засвітити свічку забуття Траву із ночі зву До свічки тої кажу Траво травице Будь зеленою Най буде все як […]...
- Дмитро Павличко – “Зеленим вогнем береза… “ Зеленим вогнем береза, Як свічка, в полі горить. Ні вітер, ні блискавок леза Не можуть її погасить. Коли сумовитим дзвоном Осіння блакить загуде, Те полум’я стане червоним І тихо на землю впаде. Любове моя вогнекрила, Ти линеш в осінню даль. Та краще б тебе згасила Ненависть, а не печаль....
- “НЕОКЛАСИКИ” – Літературне угруповання “НЕОКЛАСИКИ” На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була доволі вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві, що з’явилась значно пізніше занепаду […]...
- Входжу в річку, грає осіння вода… – Бо Лі Входжу в річку, грає осіння вода… Люблю свіжість цих лілій… Зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках, Хвилюється заводь… Дивна ця година… громадяться шовкові хмари… Хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм; З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше… В горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя....
- Центон Центон (від лат. cento – клаптевий одяг) – стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них. Такими видаються поезії Юрія Клена, засвідчуючи культурологічну основу та глибоку інтелектуальну пристрасть в естетичному переосмисленні мистецьких явищ, духовного багатства української та світової літератури. Так, в епопеї “Попіл […]...
- Та забіліли сніги – Соціально-побутові пісні ТА ЗАБІЛІЛИ СНІГИ Та забіліли сніги, Забіліли білі, Ще й дібровонька, Ще й дібровонька… Та заболіло тіло Бурлацькеє біле Ще й головонька, Ще й головонька… Ніхто не заплаче По білому тілу По бурлацькому, По бурлацькому… Ні отець, ні мати, Ні брат, ні сестриця Ні жона його, Ні жона його… А тільки заплаче По білому тілу […]...
- Микола Вінграновський – Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Тепер послухай: з нашого жалю […]...
- Володимир Лучук – Півень (Загадка) Стоїть півень на плоті У червонім капоті. Стоїть, а не піє, Певне, що не вміє. Проте знає Справу хитру – Показує Напрям вітру. (Флюгер)...
- Микола Хвильовий – Трамвайний лист І Поспішала кудись на мітинг, Вже смеркало і люкси цвіли, І здавалось: в далекім столітті Недалеко трамвай плив. Погасала прозора осінь, І бадьоро дзвенів крок. Я чомусь одкидала коси Й почувала: бунтує кров. Повернула до трамвая круто, Раптом стала: що таке? На ганку стоїть не кондуктор, А мій милий зняв кашкет. Так і кинулась я […]...
- Ірина Саковець – ті хмари давно розлилися дощем … ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні Ще досі блукають між нами, забувши про час, Усе, що мені залишилось, – осіння картина І щему гіркого ковток на похмілля, хоча З грудей виривається сміх, а не розпачу стогін, Коли заболить, наче стиснуто кимось корсет, Бо врешті багата на спомин і дякую Богу: Ніщо не […]...
- Анатолій Качан – Крилате насіння Кружляє над нами Насіння крилате, Радіє насіння, Що вміє літати. Це клени високі З осінньої гілки Синів проводжають В далеку мандрівку. І згадують сумно Дерева бувалі: Колись і вони Над землею літали! – Ми знову знялись би, Як наше насіння, Та роки не ті, І тримає коріння… Кружляє у небі Насіння крилате, Радіє насіння, Що […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Стріла Подай мені лютню з каміння, Холодну мов лід і блискучу мов сталь! О, не кантилена осіння, Зими променистий, іскристий кришталь. Не зайві жалі легкозмінні, Не мелений мелос, не настрій шовковий. Хай струни, як вістря кремінні, Деруть мої пальці і гнуть аж до крові. О, визволь від слова безсили, Розчавлю притаєну зради змію. Напружую струни і […]...
- Володимир Сосюра – З дерев опадає убрання З дерев опадає убрання, І вітер у сурму гука. Покірна краса умирання, Чому ти мені так близька? І осінь, і дим над рікою… О земле, подібна пісням, Чому я всім серцем з тобою, Немов умираю я сам?! Неначе зорі погасання, Коли у сльозах небеса, Покірна краса умирання, Осіння прощальна краса. 1962...
- Леонід Мосендз – Осіння ніч Осіння ніч… Коротка, як і влітку… – Ніщо не вдієш, дівчино, прощай! – Я буду ждать. Повернешся ти швидко? – Я буду вірною!.. Не забувай!.. Був ясний ранок. Злотом старовинним Прозорився напроти сходу ліс. Усе здавалось довіку незмінним, Як ти сама в спижевій рямці кіс… Та я через далеке і прадавнє Минув межу твоїх здогадних […]...
- Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного… “ Від листопаду вседенного, Від неба надто голубого, Від яблука – така студінь, Що, наче кригу, власну тінь Б’єш закаблуком – і дзвенить… Яка холоне жовта мить! В бадиллі жил, в загуслій крові, В очах – дрімає жар любові, А в голосі – густі меди… Сніги, о доле, відведи! Листки на дзеркалі води Відтінюють глибокий холод […]...
Коли дзвенять черешні аналіз.