Микола Костомаров – Книги битія українського народу

“Книги Битія… ” – один з найяскравіших документів української думки XIX ст.,

Задумані і написані як програма Кирило-Мефодіївського братства, став своєрідним

Маніфестом відродженого в XIX ст. українства. Твір знайдений в 1917 р. в

Жандармських архівах Петрограда. Вперше опублікований у 1921 р. в журналі “Наше

Минуле”, звідки його в 1921 р. передрукував Михайло Возняк у своїй книзі

“Кирило-Мефодіївське Братство”.

МИКОЛА КОСТОМАРОВ

КНИГИ БИТІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

1. Бог создав світ: небо і землю, і населив

усякими тварями, і поставив над усею

Твар’ю чоловіка, і казав йому плодитися і множитися, і постановив, щоб род

Чоловічеський поділився на коліна і племена, а кожному колінові і племену

Даровав край жити, щоб кожне коліно і кожне племено шукало Бога, котрий од

Чоловіка недалеко, і поклонялись би Йому всі люди, і віровали в Його, і любили б

Його, і були й усі щасливі.

2. Але род чоловічий забув Бога і оддався дияволу, а кожне племено вимислило

Собі богів, а в кожному племені народи повидумувала собі богів, і стали за тих

Богів биться, і почала земля поливатиси кров’ю і усіватися

попелом і костями, і

На всім світі сталось горе, і біднота, і хороба, і нещастя, і незгода.

3. І так покарав людей справедливий Господь потом, войнами, мором і найгірше

Неволею.

4. Бо єдин єсть Бог істиний і єдин він цар над родом чоловічим, люди, як

Поробили собі багато богів, то з тим укупі поробили багато царів, бо як у

Кожному кутку був свій бог, так у кожному кутку став свій цар, і стали люди

Биться за своїх царів, і пуще стала земля поливатися кров’ю і усіватися попелом

І костями, і умножились на всім світі горе, біднота і хороба, і нещастя, і

Незгода.

5. Нема другого Бога, тільки один Бог, що живе високо на небі, іже везді сий

Духом святим своїм, і хоч люди поробили богів в постаті звіриній і чоловічій со

Страстями і похотями, а то не боги, а то страсті і похоті, а привив над людьми

Отець страстей і похотей, чоловіко-убийця диявол.

6. Немає другого царя, тільки один Цар Небесний Утішитель, хоч люди і поробили

Собі царів в постаті своїх братів – людей, со страстями і похотями, а то не були

Царі правдиві, бо цар єсть то такий, ще прр вить над усіма, повинен бути

Розумніший і найсправедливішій над усіх, а розумніший і найсправедливіший єсть

Бог, а ті царі – со страстями і похотями, а правив над людьми отець страстей і

Похотей, чоловікоубивця диявол.

7. І ті царі лукаві побрали з людей таких, що були сильніші, aбо їм нужніші, і

Назвали їх панами, а других людей поробили їх невольниками, і умножились на

Землі горе, біднота і хороба, і нещастя, і незгода.

8. Два народи на світі були дотепніші: Євреї і Греки.

9. Євреїв сам Господь вибрав і послав до їх Моїсея, і постановив їм Моїсей

Закон, що приняв од Бога на горі Синайській і постановив, щоб усі були рівні,

Щоб не було царя між ними, а знали б одного царя Бога небесного, а порядок

Давали б судді, котрих народ вибирав голосами.

10. Але Євреї вибрали собі царя, не слухаючи старця святого Самуїла, і Бог тоді

Ж показав їм, що вони не гаразд зробили, бо хоч Давид був луччий з усіх царей на

Світі, однак його Бог попустив у гріх, що він одняв у сосіда жінку: се ж так

Було, аби люди зрозуміли, що хоч який добрий чоловік буде, а як стане

Самодержавно пановати, то зледащіє. І Соломона, мудрішого з усіх людей, Бог

Попустив у саме велике кепство – ідолопоклонство, аби люди зрозуміли, що хоч

Який буде розумний, а як стане самодержавно пановати, то одуріє.

11. Бо хто скаже сам на себе: “Я луччий од усіх і розумніший над всіх, усі

Мусять коритися мені і за пана мене уважати, і робить те, що я здумаю” – той

Согрішає первородним гріхом, которий погубив Адама, коли він, слухаючи диявола,

Захотів порівнятися з Богом і здурів, – той навіть подобиться самому дияволу,

Котрий хотів стать в рівню з Богом і упав у пекло.

12. Єдин бо єсть Бог і єдин він Цар, Господь неба і землі.

13. Тим і Євреї, як поробили собі царів і забули єдиного Царя небесного, зараз

Одпали і од істинного Бога і почали кланятися Ваалу і Дагону.

14. І покарав їх Господь: пропало і царство їх, і всіх забрали у полон Халдеї.

15. А Греки сказали: “Не хочемо царя, хочемо бути вільні і рівні”.

16. І стали Греки просвітленні над усі народи, і пішли од них науки і скуства і

Умисли, що тепер маємо. А се сталось за тим, що не було у них царей.

17. Але Греки не дізнались правдивої свободи, бо хоч одріклись царей земних, та

Не знали Царя Небесного і вимишляли собі богів, і так царей у їх не було, а боги

Були, тим вони в половину стали такими, якими були б, коли б у них не було богів

І знали б небесного Бога. Бо хоч вони багато говорили про свободу, а свободні

Були не всі, а тільки одна частка народа, прочі ж були невольниками, і так царів

Не було, а панство було: а то все рівно, як би у їх було багато царів.

18. І покарав їх Господь: бились вони між собою, і попали в неволю іспершу під

Македонян, а друге до Римлян.

І так покарав Господь род чоловічеський: що найбільша часть його, сама

Просвіщенна, попалась в неволю до римських панів, а потім до римського

Імператора.

19. І став римський імператор царем над народами і сам себе нарік богом.

20. Тогді возрадувався диявол і все пекло з ним. І сказали в пеклі: от тепер уже

Наше царство; чоловік далеко одступив од Бога, коли один нарік себе і царем і

Богом вкупі.

21. Але в той час змилувався Господь Отець небесний над родом чоловічим і послав

На землю Сина свого, щоб показать людям Бога, царя і пана.

22. І прийшов Син Божий на землю, щоб одкрити людям істину, щоб тая істина

Свободила род чоловічий.

23. І навчав Христос, що всі люди братія і ближні, всі повинні любить попереду

Бога, потім один другого, і тому буде найбільшая шана од Бога, хто душу свою

Положить за друга своя. А хто перший між людьми хоче бути, повинен бути всім

Слугою.

24. І сам на собі приклад показав: був розумніший і справедливіший з людей,

Стало буть, цар і пан, а явився не в постаті земного царя і пана, а народився в

Яслах, жив у бідності, набрав учеників не з панського роду, не з учених

Філозофів, а з простих рибалок.

25. І став народ прозрівать істину: і злякалися філозофи і люди імператора

Римського, що істина бере верх, а за істиною буде свобода і тоді вже не так

Легко буде дурить і мучить людей.

26. І засудили на смерть Ісуса Христа, Бога, царя і пана; і претерпів Ісус

Христос оплеванія, заушенія, бієнія, крест і погребеніє за свободу роду

Чоловічого, тим, що не хотіли прийняти його за царя і пана, бо мали другого царя

– кесаря, що сам себе нарік богом і пив кров людськую.

27. А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив на віки

Кров свою для питанія вірним. І воскрес Христос в третій день, і став царем неба

І землі.

28. Ученики його, бідні рибалки, розійшлись по світу і проповідували істину і

Свободу.

29. І ті, що приймали слово їх, стали братами між собою – чи були преж того

Панами, або невольниками, філозофами, або невченими, усі стали свободними кров’ю

Христовою, котру зарівно приймали, і просвіщенними світом правди.

30. І жили християни братством, усе у них було общественне, і були у них вибрані

Старшини, і ті старшини були усім слугами, бо Господь так сказав: “Хто хоче

Першим бути, повинен бути всім слугою”.

31. Тогді імператори римськії і пани, і чиновні люди, і вся челядь їх, і

Філозофи піднялись на християнство і хотіли викорінити Христову віру, і гибли

Християни, їх і топили, і вішали, і в чверті рубали, і пекли, і залізними

Гребінками скребли, і іні тьмочисленнії муки їм чинили.

32. А віра Христова не уменшалась, а чим гірше кесарі і пани лютували, тим

Більше було вірующих.

33. Тоді імператори з панами змовились і сказали поміж собою: “Уже нам не

Викоренити християнства: піднімемось на хитрощі, приймемо її (віру Христову)

Самі, перевернемо ученіє Христово так, щоб нам добре було, та й обдурімо народ”.

34. І почали царі приймати християнство, і кажуть: “От, бачите можна бути і

Християнином і царем вкупі”.

35. І пани приймали християнство, і казали: “От бачите, можна бути і

Християнином і паном вкупі”.

36. А того не уважали, що мало сього, що тільки назваться. Бо сказано: не всяк

Глаголяй мі Господи, Господи! внідеть в царство небесноє, но творяй волю Отца

Моего, іже єсть на небесіх.

37. І піддурили архиєреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: “Істинно так воно

Єсть, ажеж і Христос сказав: воздадите кесарево кесареві, а Божіє Богові”, а

Апостол говорить: “Всякая власть од Бога”. Так уже Господь установив, щоб одні

Були панами і багатими, а другі були нищими і невольниками.

38. А казали вони неправду: хоч Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а

Се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і

Люб’язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать

Нехристиянському кесареві кесарево – платить податок, сповнять закон, то кесар,

Принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим,

Повинен бути всім слугою, і тоді б не було кесаря, а був би єдин цар – Господь

Ісус Христос.

39. І хоча Апостол сказав: “Всяка власть од Бога”, а не єсть воно те, щоб

Кожний, що захватив власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правленіе повинні

Бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але

Урядник і правитель повинні підлягать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває

Судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель – перші, то вони повинні

Бути слугами, і недостоїть їм робить те, що задумається, а те, що постановлене,

І недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і

Працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а самі вони грішні люди і

Самі послідніші, бо всім слуги.

40. А сьому ще гірша неправда: буцім установлено од Бога, щоб одні пановали і

Багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали

Щире євангеліє: пани повинні свободити своїх невольників і зробиться їм братами,

А багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; як би була на

Світі любов християнська в сердцях, то так було б: бо хто любить кого, той хоче,

Щоб тому було так же хороше, як йому.

41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддають

Одвіт в день судний. Вони скажуть судді: “Господи! Не в твоє ми ім’я

Пророчествовахом”, а суддя скаже їм: “Не вім вас”.

42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.

43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Симово через жидів

Отвергнуло Христа. І перейшла благодать до племен грецького, романського,

Німецького, слав’янського.

44. І Греки прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не

Зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при собі і

Імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх Господь; чахло

Грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до Турків.

45. Романське племено – Влохи, Французи, Гішпани – прийняло благодать, і стали

Народи увіходить у силу і у нову жизнь, і просвіщенність, і благословив їх

Господь, бо лучче вони прийняли св. віру, ніж Греки, одначе не зовсім зовлеклись

Ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей і панство і

Вимислили голову християнства – папу -, і той папа видумав, що він має власть

Над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те

Буде гарно.

46. І племено німецьке – народи німецькі, прийняли благодать і стали увіходить у

Пущу силу і жизнь нову і просвіщенність, і благословив його Господь, бо вони ще

Лучче прийняли віру ніж Греки і Романці, і з’явивсь у них Лютер, которий почав

Учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і

Попереверчували ученіє Христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови

Над Церквою християнською – пани, єсть бо єдян глава всім – Христос. Але і Німці

Не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили у себе і королів і панів, і ще

Гірше дозволили замість папи і епископів орудувать Церквою Христовою королям і

Панам.

47. І сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але й

У других землях взяли верх над всім і, щоб удержати народ у ярмі, поробили

Ідолів, одвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і битися за них.

Бо то все рівно, що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе менш шанували

Христа, ніж честь національну, але такого ідола їм зроблено, а Англичане

Кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх

Королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино, – і табак, і

Чай, і вино стали у них богами, бо речено: “Іде же сокровище ваше, там серце

Ваше”. Серце християнина з Іисусом Христом, а серце ідолопоклонникове з своїм

Ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.

48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішою над усіх боженят, а той бог

Називався по французьки егоізм, або інтерес.

49. І філозофи почали кричати, що то кепство – віровати в Сина Божого, що немає

Ні пекла, ні раю, і щоб усі поклонялись егоїзім або інтересові.

50. А до всього того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства;

Праведний Господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний;

Збунтовались Французи і сказали: “Не хочем, щоб були в нас королі та пани, а

Хочем бути рівні, вільні”.

51. Але тому не можна було статися, бо тільки там свобода, гді Дух Христов, а

Дух Божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркизи, та філозофи.

52. І Французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почалися різати і

Дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.

53. Бо на їх Господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової

Віри.

54. І з тої пори племена романське і німецьке турбуються і королів і панство

Вернули, і про свободу кричать і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.

55. А племено слав’янське, то найменший брат у сем’ї Яфетової.

56. Трапляється, що менший брат любить дужче отця, одначе получає долю меншу

Проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже

Своє, то і старіших виручає.

57. Племено слав’янське ще до принятія віри не иміло ані царей, ані панів і всі

Були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слав’яни одному Богу

Вседержителю, ще його й не знаючи.

58. Як уже просвітились старіші брати Греки, Романці, Німці, тоді Господь і до

Менших братів Слав’ян послав двох братів Констянтина і Мефодія, і духом святим

Покрив їх Господь, і переложили вони на слав’янську мову святое письмо і

Одправовать службу Божую постановили на тій же мові, якою всі говорили посполу,

А сего не було ні в Романців, ні в Німців, бо там по латинськи службу

Одправляли, так що Романці мало, а Німці овсі не второпали, що їм читано було.

59. І скоро Слав’яни приймовали віру Христову так, як ні один народ не

Приймовав.

60. Але було два лиха у Слав’ян: одно – незгода між собою, а друге те, що вони,

Як менші брати, усе переймали од старших, чи до діла, чи не до діла, не бачучи

Того, що у їх своє було лучче, ніж братівське.

61. І поприймали Слав’яни од Німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж

Того королі були в іх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали з

Самим простим чоловіком зарівно, і самі землю орали, а то вже у їх стала пиха, і

Помпа, і гвардія і двор.

62. І панів у Слав’ян не було, а були старшини, хто старіший літами і до того

Розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх невольники.

63. І покарав Господь Слав’янське племено гірше, ніж другії племена; бо сам

Господь сказав: “Кому дано більше, з того більше і зищеться”. І попадали

Слав’яни в неволю до чужих: Чехи і Полабці до Німців, Серби і Болгари до Греків

І до Турок, Москаль до Татар.

64. І здавалось: от згине і племено слав’янське, бо ті Слав’яни, що жили около

Лаби і Помор’я балтицького, ті пропали, так, що і сліду їх не осталось.

65. Але не до кінця прогнівився Господь на племено слав’янське, бо Господь

Постановив так, щоб над сим племенем збулось писаніє: камень, його же не брегоша

Зиждущії, той бисть во главу угла.

66. По многих літах стало в Слав’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і

Московщина.

67. Польша була з Поляків, і кричали Поляки: “У нас свобода і рівність!” Але

Поробили панство, і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю, саму

Гіршу, яка денебудь була на світі, і пани без жадного закону вішали і вбивали

Своїх невольників.

68. Московщина була з Москалів, і була у їх велика Річ Посполита Новгородська,

Вільна і рівна, хоч не без панства, і пропав Новгород за те, що і там завелось

Панство, і цар московський взяв верх над усіми москалями, а той цар узяв верх,

Кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському бусурману, щоб допоміг

Йому держати в неволі неключимій народ московський християнський.

69. І одурів народ московський і попав в ідолопоклонство, бо царя своєго нарік

Богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так, що цар Іван в Новгороді

Душив та топив десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його

Христолюбивим.

70. А в Литві були Литвяки, та ще до Литви належала Україна.

71. І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд

Слав’янський до другого люду слав’янського, нерозділимо і незмісимо, на образ

Іпостаси Божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи

Слав’янські поміж собою.

72. І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то

Істеє брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других – чи був він преж того

Паном, чи невольником, аби християнини, і були козаки між собою всі рівні, і

Старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і

Жадної помпи панської і титула не було між козаками.

73. І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець

Говорить об козаках: “Татьби же і блуд неможе іменуються у них”.

74. І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з

Неволі. Тим то гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину, і не взяли козаки

Миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за

Віру та за ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому.

А Сагайдашний ходив Кафу руйновати і визволив кільканадцять тисяч невольників з

Вічної підземної темниці.

75. І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах мира сього, а

Записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з

Неволі.

76. І день одо дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були б на Вкраїні усі

Козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана,

Опріч Бога єдиного, і дивлячись на Україну, так бк зробилось і в Польщі, а там і

У других слав’янських краях.

77. Бо не хотіла Україна іти услід язиків, а держалась закону Божого, і всякий

Чужестранець, заїхавши в Україну, дивовався, що ні в одній стороні на світі так

Щиро не моляться Богу, ніде муж не любив так своєї жони, а діти своїх родителей;

А коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб

Українці-христяни повірили, буцім справді усе так і єсть, що папа скаже, – тоді

На Україні з’явилися братства так, як були у перших християн, і всі записуючись

У братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се до того, щоб

Бачили люди, що в Україні істинная віра, і що там не було ідолів, тим там і

Єресі жадної не з’явилося.

78. Але панство побачило, що козацтво росте, і всі люди стануть скоро козаками,

Єсть то вільними, заказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, і

Хотіли забить народ простий, як скотину, так щоб у йому не було ні чувствія, ні

Розуму, і почали пани обдирати крепаків, оддали їх жидам на такую муку, що

Подобную творили тільки над першими християнинами, драли з їх з живих шкури,

Варили в котлах дітей, давали матерям собак грудьми годувати.

79. І хотіли пани зробить із народа дерево, або камінь, і стали їх не пускать

Навіть в церков хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а

Се для того, щоб народ простий утеряв навіть і стать чоловічу.

80. І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське

Стояло панам на перешкоді.

81. Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь

Простий народ; вибили і прогнали панів, і стала Украіна земля козацька вільна,

Бо всі були рівні, але не надовго.

82.І хотіла Україна знову жити з Польщею по-братерськи нерозділимо і незмісимо,

Але Польща жадною мірою не хотіла одректись свого панства.

83. Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею, як єдиний люд

Слав’янський з слав’янським нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі Божої

Нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слав’янські між

Собою.

84. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своїй простоті

Не пізнала, що таке було цар московський, а цар московський усе рівно було, що

Ідол і мучитель.

85. І одбилась Україна од Московщини, і не знала бідна, куди прихилити голову.

86. Бо вона любила і Поляків і Москалів, як братів своїх, і не хотіла з ними

Розбрататися; вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись, як один народ

Слав’янський з другим народом слав’янським, а ті два – з третім, і було б три

Речі Посполиті в однім союзі, нерозділимо і незмісимо по образу Тройці Божої,

Нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються між собою усі народи

Слав’янські.

87. Але сего не второпали ні Ляхи, ні Москалі. І бачуть ляцькі пани і

Московський цар, що нічого не зроблять з Україною, і сказали поміж собою: “Не

Буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпро її

Розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік польським

Панам на поталу”.

88. І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за

Свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке

Тільки можна найти в історії.

89. І вибилась з сил Україна; і вигнали Ляхи козацтво з правого боку Дніпрового

І запановали пани над бідним остатком вольного народу.

90. А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму

Неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній

Цар московський і первий імператор петербургський положив сотні тисяч в канавах

І на костях їх збудував собі столицю.

91. А німка цариця Катерина, курва всесвітна, безбожниця, убійниця мужа свого,

Востаннє доконала козацтво і волю, бо, одобравши тих, котрі були в Україні

Старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і

Поробила одних панами, а других невольниками.

92. І пропала Україна. Але так здається.

93. Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч і був цар,

Та чужий, і хоч були пани, та чужі, і хоч з української крови були ті вирідки,

Одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не

Називали українцями, а істий Українець хоч будь він простого, хоч панського роду

Тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати одного

Бога Іисуса Христа, царя і пана над небом і землею.

Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

94. І Слав’янщина хоч терпіла і терпить неволю, то не сама її сотворила, бо і

Цар, і панство не слав’янським духом сотворено, а німецьким, або татарським. І

Тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не Слав’янин, а Німець, тим і

Урядники його Німці; оттого і пани хоч єсть в Росії, та вони швидко

Перевертуються або в Німця, або в Француза, а істий Слав’янин не любить ні царя,

Ні пана, а любить і пам’ятає одного Бога Іисуса Христа, царя над небом і землею.

Так воно було прежде, так і тепер зосталось.

95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

96. Бо голос її, голос, що звав всю Слав’янщину на свободу і братство розійшовся

По світу слав’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая

Постановили Поляки, щоб не було панів, а всі були б рівні в Речі Посполитій а

Того хотіла Україна ще за 120 літ до того.

97. І не допустили Польщу до того і розірвали Польщу, як прежде Україну.

98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.

99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котора не пам’ятуєть зла і

Любить сестру свою, так як би нічого не було між ними.

100. І голос України одозвався в Московщині, коли після смери царя Олександра

Хотіли прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую, і Слав’ян поєднати,

По образу іпостасей божественних нерозділимо і незмісимо; а сього Україна ще за

Двісті років до того хотіла.

101. І не допустив до того деспот, одні положили живот свій на шибениці, других

Закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.

102. І панує деспот кат над трьома народами Слав’янськими, править через Німців,

Псує, калічить, нівечить добру натуру слав’янську і нічого не робить.

103. Бо голос України не затих.

І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав’ян,

І почують крик її, і встане Слав’янщина, і не позостанеться ні царя, ні

Царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні

Превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа – ні в

Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні

У Болгар.

104. І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі Слав’янськім.

Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде

Намальована Україна: “От камень, него же не берегоша зиждущиї, той бисть во

Главу угла”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Кавказ паспорт.
Ви зараз читаєте: Микола Костомаров – Книги битія українського народу
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.