Микола Луків – Ідуть і йдуть у Києві дощі
Ідуть і йдуть у Києві дощі.
Намокли парасольки і плащі.
Пливе на річку схожий тротуар, –
Ані зірок, ні сонця із-за хмар.
Майдани, парки, вулиці, мости,
Напнуті над трамваями дроти,
Розсипані у просторі вогні –
Усе немовби в летаргійнім сні.
А в нашім домі затишок, тепло,
І ми удвох, і хилиш ти чоло
Мені на груди, й діти наші сплять,
І тихо краплі в шиби шарудять.
Спокійно, мирно, світло на душі, –
Ідуть і йдуть у Києві дощі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Луків – Весняні дощі Пам’яті Володимира Сосюри Голубі опівнічні дощі, Оповите туманами місто. У під’їздах – ніде ні душі, З-поміж хмар переблискує місяць. А дощі плюскотять, плюскотять, По асфальту стрибають, шаліють, Ніби хочуть про щось розказать І не можуть чи, може, не вміють. Але ж – лишенько! Хто там в плащі? Мовчазний та блідий. У задумі. Серед ночі. У […]...
- Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі… “) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, Не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, Стерте чи забуте, Березень минувся чи прожився лютий? Зменшується білість, чорнота зростає, Крапелини спілі віття угинають – Стончуються пучки, і долоні в’януть – Падають додолу персні олов’яні, Котяться поволі по землі похилій… І княпіє ворон на Савур-могилі… Він, струсивши […]...
- Сергій Завалко – Роки ідуть Роки ідуть, і час пливе невпинно, Добро частіше бореться зі злом. А я дивлюся в дзеркало невинно, Й не розумію, хто це там за склом. Роки ідуть, міняються турботи, Старим завжди на зміну йдуть нові. Я залишаю музу без роботи, Бо й так без неї півжиття провів. Роки ідуть, вони ж бо невблаганні, Безжалісні без […]...
- Микола Луків – Не молодиця ще, уже й не дівчина Не молодиця ще, уже й не дівчина, В очах глибока, чиста доброта. Ніким за тридцять років не помічена, Несе вона незаймані вуста. Хода її легка не по-жіночому, І стан пругкий, як золота лоза, І сняться їй щоночі в домі отчому Слова, які ніхто їй не сказав. Вона й змирилась. Обминає танці. Нехай – молодші. Не […]...
- Микола Луків – Приходь до мене Приходь до мене. Я сьогодні сам. Приходь до мене, опівнічна зірко. Чогось на серці ніжно так, аж гірко. Приходь до мене. Я сьогодні сам. Я відчиню і двері на балкон, Я вимкну світло у своїй кімнаті. Тобі, небесна, в голубому платті, Я відчиню і двері на балкон. Приходь. Зустріну. Будемо удвох. Хай підглядають клени у […]...
- Микола Луків – На дачі Мені з тобою добре як ніколи. За вікнами осінній дощ шумить. І коли міг би – зупинив би мить, – Мені з тобою добре як ніколи. Мені з тобою добре. Я мовчу. Боюся словом тишу сполошити. Але без слів неважко зрозуміти, Чому з тобою і про що мовчу. Я вимкну світло, й запалю свічу, І […]...
- Микола Луків – Не вимовлю ні слова Не вимовлю ні слова. Помовчу. А дощ іде. А вітер хилить клени. На серці так бентежно – до плачу. Присядь, кохана, ближче біля мене. Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить, Як шелестить, кипить травнева злива? Увесь наш вік – одна жагуча мить, Я б так хотів, щоб ти була щаслива! Нехай не ятрять прикрощі душі, Нехай […]...
- Дмитро Павличко – “В блакитному дощі… “ В блакитному дощі Під злотом блискавок Пучки як прохачі Обійми як замок У пазусі вода Електрика в воді В руці тремка звізда Дівочої груді Будь ніжна не переч Закону не наруш Ось плоть тверда як меч А ось небес м’якуш Як два посвітачі Що вибухнули в строк В блакитному дощі Під злотом блискавок....
- Микола Луків – Весна Весна. Квітують вишні у саду. Прийшла пора свята, благословенна. Люблю тебе, красиву, молоду. Кохана, Наречена. Спливли вінки Купала по річках, Війнуло літо духом рути-м’яти. Люблю тебе із сином на руках, Дружина, Мати. Минуть поволі осінь і зима, І знову світ засвітиться в онові. Нічого в ньому кращого нема Од вірності, Любові. Нема. Не буде. Зроду […]...
- Микола Луків – Не повертайтесь на круги своя Не повертайтесь на круги своя, Нічого це, крім болю, не приносить. Але душа не вірила, і я Таки поїхав. І для мене досить. Я те містечко пішки обходив. Я знав його, як власний досвід знають. Звучав для мене голубий мотив Далеких днів, які не забувають. А потім я постукав у вікно, І вийшла ти, і […]...
- Микола Луків – Балада про покликання Капітанові сорок років, Розумієте – сорок років. Це немало вже – сорок років, Та яких іще сорок літ! Океани його гойдали, Білі чайки над ним кричали, Його знали порти й причали Всіх морів і усіх країн. І він тихо ступає трапом, Наквапливо ступає трапом. З-під кашкета із жовтим крабом Перший сніг, ранній сніг сивин. Капітана […]...
- Богдан Шаповал – А десь далеко падають дощі А десь далеко падають дощі, І музика краплин наповнює серця Скажи своїй згорьованій душі – Їй колір суму вже не до лиця.. А десь безмежно квітне обрій, І пудрою цукровою дерева Обсипані. Веселий усміх долі, Нового ранку світло кришталеве.. Розкрий в обіймах сонцю серце, Злови в долоні крапельку дощу Тремтливий ранок все об ноги терся, […]...
- Микола Вінграновський – Не починайся Не починайся. Ні з очей, Ні з губ мені не починайся. В Холодній Балці сон тече – Не снись. Не звись. Не називайся. Труїти душу кожен раз Я вже не можу – будь я прокляті Пищать дощі, і води топлять І душу, і терпіння, й час… Степліло подихом легким, Степліло в прикрощах минулих Тепло заснулої […]...
- Микола Луків – Матері За все, що маю, дякую тобі, За все, що маю і що буду мати… Ночами сняться зорі голубі І вишні білі на причілку хати. Немов пилину, світ мене крутив, Ловив я мрію і мету високу. Пробач мені, що тяжко завинив, – Лишив тебе на старість одиноку. Та й що я знав, коли із дому йшов, […]...
- Тарас Бульба в Києві (скорочено) – Глазовий Павло В темну нічку-петрівочку (1) Сон мені приснився, Що славетний Тарас Бульба В Києві з’явився. Іде козак Хрещатиком, Іде, бадьориться. – Яка ж, – каже, – у нас гарна Та пишна столиця! Хотів би я поїздити, На все подивиться. Якби дали ту карету, Що без коней мчиться. Ой не ходив козак славний Вчитися до бурси (2), […]...
- Катя Гуйван – а в Тернополі знов обіцяють примарні дощі А в Тернополі знов обіцяють примарні дощі… Я одну за одною… Тобою… Собою… Зимою Замотавшись у шарфи й плащі По підмерзлих калюжах Ми разом з юрбою Пробігаємо наскрізь в шаленому ритмі… Вночі Відкриваються вікна із пАчками нових початих… І горнята щербаті Цокотять черепками, Шукаючи правди в душі… А її для обох, за відвертість, Нема звідки […]...
- Микола Луків – Запросини Серед саду біла хата, Білий цвіте, будь за свата. Плинь за тихою водою, Повертайся з молодою. Хай вона у сад загляне, Бо за нею серце в’яне. Покажи їй трави й квіти, Розкажи, як вітер віти Ніжно й лагідно гойдає І від щастя завмирає. Натякни, що наречена Вона перша буде в мене. Промовчи, як ляже тиша, […]...
- Микола Луків – Весняний день Весняний день. Вологий вітер. Хмари. Гримлять струмки. Ламаються льоди. Граки в садах влаштовують базари. В полях – озера талої води. То дощ. То сніг. То пролісків іскринки. То перший грім. То пломінка блакить… Усе мінливе, наче настрій жінки: Не добереш, чого чекать за мить....
- Луків Микола – Біографія Родом Микола Володимирович Луків із села Куманівців, що розкинулося на межі Вінниччини і Хмельниччини. Народився він 6 січня 1949 року якраз у ніч перед Різдвом. Батько – фронтовик, який пройшов війну від першого до останнього дня, був контужений, звідав пекло фашистських концтаборів, а після війни відбудовував шахти донбасу, мати, Антоніна Семенівна, була неписьменною, але Шевченків […]...
- Микола Луків – Приїжджайте частіше додому Приїжджайте частіше додому, Щоб не мучила совість потому. Ні грошей не привозьте, ні слави, – Будьте з рідними ніжні й ласкаві. Бо не вічні ні батько, ні мати, Завтра можете їх не застати. Щоб не мучила совість потому, Приїжджайте частіше додому....
- Микола Луків – Не печалься, не журися, мила Не печалься, не журися, мила, Усміхнись і не корись жалю. Напинає доленька вітрила, Шепчуть губи: я тебе люблю. Дмуть вітри і підіймають хвилі, Океан житейський клекотить. Переможем чи впадем безсилі? Шлях далекий і важкий лежить. За кормою закипає піна, Хмариться на обрії блакить. Будь за мене впевнена й спокійна, Хай тебе майбутнє не страшить. Побажай […]...
- Микола Луків – Портрет жіночий на стіні Портрет жіночий на стіні, У грубі жевріють вуглинки, І тихо-тихо, як у сні, Пливуть за вікнами сніжинки. Пливуть за ними дні й літа, Уже і біль почав минати, Та не минає самота І відчуття гіркої втрати. Бо ніби й хата – як була, І ті ж у вікнах виднокола, Але дружина відійшла, Відкіль не вернеться […]...
- Микола Луків – Половина саду квітне Половина саду квітне, Половина в’яне. Серед яблунь стану квітнем, Огорни, тумане. Може, вийде опівночі, Де колись ходила, – Чорні брови, карі очі, – Не забута, мила. Може, стане, ніжно гляне: – Я твоя, єдина. – Половина саду в’яне, Квітне половина....
- Леся Українка – “Ось вони йдуть. Корогва у них має… “ Ось вони йдуть. Корогва у них має, Наче вогонь. Наче дим наступає, Сива юрба. Сунуть лави тісні, Чутно – співають “про волю пісні”. “Смело, друзья!” Але пісня ридає, “Смело, друзья!” Мов на смерть проводжає. Страшно, який безнадійний той снів, Хто ж би під нього боротися вмів? Ні, не про волю сей спів! Про неволю Плаче, […]...
- Павло Глазовий – У Києві на Подолі Йшов професор і зайшов у якусь крамницю. В касу глянув і уздрів свою випускницю. Привітався і сказав: – Я прошу пробачення. Ми ж, здається, на село вам дали призначення. – Але ж ви учили нас, – мовила дівиця, – Що між містом і селом стерта вже різниця. Я й подумала собі: як нема різниці, То […]...
- Микола Хвильовий – За обрієм зима Посьолок на горі, а там – завод сизий. На серці пелюстки так тепло-тепло: мак. Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси – За обрієм зима. За обрієм зима, а лебедині крила… Не видко на шляхах – жевріє листопад, Але і промінь-цвіт не намантачить рала – Захворів у степах. Добраніч! У вирій ми, гуси, простяглися. За вами […]...
- Мар’яна Невиліковна – Колискова Залишись в мені цим похмурим днем, Розливай дощі і своє тепло… Залиши сліди на мої землі, Щоб не змити, не стерти, не відібрати… Залиши мені цей одвічний сум: Я його знесу, приборкаю, зроблю своїм. Залиши усе, з чим не сила йти, З чим немов не ти, а інший хтось кидає тінь… І вертай у сни […]...
- Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
- Микола Вінграновський – Серпень ліг під кущем смородини Серпень ліг під кущем смородини, Шепотів: дозрівай, будь ласка, – З неї вийшла на берег Кодими З голубими зубами Настка. І сміється Настуня басом Між ромашками з лободи. За смородиною і часом Попід сонце йдуть поїзди. Подалися тополі в тіні, Прив’язалися до села… Прителющать дощі осінні, І – вже Насточка не мала. І смородина не […]...
- Микола Руденко – Моя схованка Я живу, як в колодязі: Бачу лиш зорі, Котрі кличуть мене, Щоб не спав уночі. Зодягаюсь хапливо. Ще темно надворі. Крадусь так, Щоб не вгледіли наглядачі. І в каптьорці пишу – Там, де сушать онучі. Ні, не можна, Не можна заснути мені: Десь попереду струси – Вони неминучі. А поки що півлюдства Хропе уві сні. […]...
- Богдана Лапченко – Мені сьогодні снився дивний сон Мені сьогодні снився дивний сон: Гуляли вдвох ми десь за містом. Частинки слів складаються в узор, За морем нас чекає пристань. Там шторм вирує, наче ураган, Бушують хвилі, б’ють по голих скелях… У нас на двох свій океан, Тепло і затишок в оселі....
- Микола Руденко – Жити можна Є лісова дорога до села – Туди іще бруківка не дійшла. З десяток верст ідуть баби й діди, Щоб хліба в клунках принести туди. І споглядають сосни та дуби, Як тужаться під клунками горби. Та селянин уже до цього звик. Гребе пісок дірявий черевик. А як загрузне стомлена нога, Їй сучкуватий костур помага. Ідуть, сміються. […]...
- Микола Хвильовий – Тіні В серпанках вечори проходять біля вікон, За пічкою квилить сіренький смуток. … Сьогодні дико… … Тіні, падають тіні. Свист нагая Тьєра, Хлопці! Скоріш на коні! Коні! Коні! Коні! Жах. Зав’юшилось обличчя кров’ю … на ярмарці колись. Чого ж ти, ніч, не сплянтувала брови? Чого? Темно, в голубих проваллях мряка, Я казками снити захотів, А небо […]...
- Микола Вінграновський – Стояла в травах ніч Стояла в травах ніч, а трави пахли літом, За кленами сіріло джерело, І небо йшло задумливо над світом, І довгі зорі сіяло крізь віти, Втираючи хмариною чоло. За травами у срібнім верховітті Замерехтіла в тінях темна хата, Цвірчав цвіркун за хатою у житі, Я тихо голову поклав на руку брата. Сіяла ковдра в росах. З […]...
- Микола Руденко – Скажи мені, які у тебе очі? Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім. Скажи мені, які у тебе руки? Наснись і вгаслу пам’ять розбуди. На протилежних берегах розлуки Два вогнища, два серця, дві біди. Скажи, з дубів так само облітає Торішній лист у гомін ручая?.. […]...
- Микола Руденко – Я важко жив Я важко жив. Мені було Не до розваг у світі цьому, Де так сплелось добро і зло, Як світло й тьма в відлунні грому. Та не лишилося мені Образ на тебе, земле мила, За спалені в окопах дні, За тупістю підтяті крила. Не жовч по світі розіллю – Твої вітри вдихну з любов’ю І кину […]...
- Микола Вінграновський – Імператриця Варвара Ні бекання, ні мекання у мжичці, Куди не кинь – по голову плюта. В короні з буряків на буряковій гичці Із димаря Варвара виліта. Де гайвороння вимокла орава Над клубом спить і носом ніч клює, Летить зболіла, здумана Варвара У царство незвойоване своє. Мерщій! Мерщій! В пониззі, в луговині, Садовина та мокне і сичить, Де […]...
- Микола Вінграновський – Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
- Олекси Стефановича – Крізь смерть Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Їм шати залляла кров, На шмати – їх корогов, Та кожен, кожен із них Смертю смерть поборов. Їм північні вітри гудуть, Їм сніги замітають путь, А вони ідуть без упину, А вони без спочину йдуть. Прага, 1933...
- Микола Вінграновський – Ми підійшли до скирти, і впізнала Ми підійшли до скирти, і впізнала Мене відразу скирта молода, І вже на груди кинулася скирта, Солом’яними стиглими руками Мене всього зненацька обпекла, Та зупинилась скирта: біля мене Стояла жінка світла і чужа, Із мовою нерідною для скирти, З великими, як зненависть, очима, В яких любов гойдалася моя… За руки взявшись, пружно і святково, Ми […]...
Характеристика олени ляуфлер.