Микола Луків – Приїжджайте частіше додому

Related posts:

1. Микола Хвильовий – Іду я додому Вечір. Іду я додому, на захід, в посьолок. Плечі Болять. І хмари по небу накупчились в сволок, Останнії плями зорі миготять. Чогось повернувся, дивлюсь – над заводом Посіяно сотню зірок-ліхтарів… Ой що ж то, ой що то?. Зомлів. І радість буяла, а в шумний будинок Від мене пролинув весни первоцвіт, Бо й небо не встигло […]...
2. Микола Вінграновський – Я сьогодні не прийду додому Я сьогодні не прийду додому – Де я? Я сьогодні в Київ не приїду – Де я? Я сьогодні не дивлюсь на тебе – Де я? Я сьогодні – вчора й позавчора – Де я? 1981...
3. Микола Луків – Матері За все, що маю, дякую тобі, За все, що маю і що буду мати… Ночами сняться зорі голубі І вишні білі на причілку хати. Немов пилину, світ мене крутив, Ловив я мрію і мету високу. Пробач мені, що тяжко завинив, – Лишив тебе на старість одиноку. Та й що я знав, коли із дому йшов, […]...
4. Час додому, час (народна пісня) Час додому, час, Час і пора! Буде мене мати бити, Та нікому боронити,- Час додому, час, час, час, час, Час додому, час! Додому іду, Як риба пливу. А за мною, молодою, Сім кіп хлопців чередою, В цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть, тнуть, В цимбалоньки тнуть. Комарі гудуть, Спати не дають. Ой уткну я головоньку У ячмінну […]...
5. Микола Луків – Весна Весна. Квітують вишні у саду. Прийшла пора свята, благословенна. Люблю тебе, красиву, молоду. Кохана, Наречена. Спливли вінки Купала по річках, Війнуло літо духом рути-м’яти. Люблю тебе із сином на руках, Дружина, Мати. Минуть поволі осінь і зима, І знову світ засвітиться в онові. Нічого в ньому кращого нема Од вірності, Любові. Нема. Не буде. Зроду […]...
6. Тарас Шевченко – Не додому вночі йдучи Не додому вночі йдучи З куминої хати І не спати лягаючи, Згадай мене, брате. А як прийде нудьга в гості Та й на ніч засяде, Отойді мене, мій друже, Зови на пораду. Отойді згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре. Як він, свої думи тії І серце убоге Заховавши, […]...
7. Микола Луків – Балада про покликання Капітанові сорок років, Розумієте – сорок років. Це немало вже – сорок років, Та яких іще сорок літ! Океани його гойдали, Білі чайки над ним кричали, Його знали порти й причали Всіх морів і усіх країн. І він тихо ступає трапом, Наквапливо ступає трапом. З-під кашкета із жовтим крабом Перший сніг, ранній сніг сивин. Капітана […]...
8. Григір Тютюнник – Додому, додому Григір Тютюнник Додому, додому… (Оповідання) Так непомітно й літечко збігло. Сонце стало нижче ходити над землею, і хоч було воно яскраве та веселеньке, вже не гріло, як раніше. На груші, що ніби ще цвіла, жовтіли кругленькі пахучі гнилички ‘й осипалися додолу, а деревцята на розсаднику підросли, уквітчалися густим листям – тепер їм ні гайворони, ні […]...
9. Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
10. Катя Грушовська – Якщо ти якось додому повернешся Якщо ти якось додому повернешся І побачиш її заплакану Відчуєш як тісно насправді стіни стискають простір Як відчай цілує Вбиває в її устах пелюстки макові Якщо все і дійсно так Обійми її просто Якщо вона довго кричатиме Хапатиме кисень легенями А потім зламає хребти іще ненародженим вашим “завтра” Усе зруйнує Її птахи все одно збиватимуть […]...
11. Микола Луків – Запросини Серед саду біла хата, Білий цвіте, будь за свата. Плинь за тихою водою, Повертайся з молодою. Хай вона у сад загляне, Бо за нею серце в’яне. Покажи їй трави й квіти, Розкажи, як вітер віти Ніжно й лагідно гойдає І від щастя завмирає. Натякни, що наречена Вона перша буде в мене. Промовчи, як ляже тиша, […]...
12. Микола Луків – На дачі Мені з тобою добре як ніколи. За вікнами осінній дощ шумить. І коли міг би – зупинив би мить, – Мені з тобою добре як ніколи. Мені з тобою добре. Я мовчу. Боюся словом тишу сполошити. Але без слів неважко зрозуміти, Чому з тобою і про що мовчу. Я вимкну світло, й запалю свічу, І […]...
13. Олесь Гончар – Як прийду я з війни додому Як прийду я з війни додому, А ти віддана будеш другому, Не схилюся я перед тобою, Обіймуся з своєю журбою, Та вийду яв поле широке, Розкажу йому горе глибоке, Піснями гіркими заллюся, Додому прийду – Засміюся! Щоб не знав аніхто мої болі, Я та вітер у чистому полі! 1944, Ближешти (Румунія)...
14. Луків Микола – Біографія Родом Микола Володимирович Луків із села Куманівців, що розкинулося на межі Вінниччини і Хмельниччини. Народився він 6 січня 1949 року якраз у ніч перед Різдвом. Батько – фронтовик, який пройшов війну від першого до останнього дня, був контужений, звідав пекло фашистських концтаборів, а після війни відбудовував шахти донбасу, мати, Антоніна Семенівна, була неписьменною, але Шевченків […]...
15. Микола Луків – Весняні дощі Пам’яті Володимира Сосюри Голубі опівнічні дощі, Оповите туманами місто. У під’їздах – ніде ні душі, З-поміж хмар переблискує місяць. А дощі плюскотять, плюскотять, По асфальту стрибають, шаліють, Ніби хочуть про щось розказать І не можуть чи, може, не вміють. Але ж – лишенько! Хто там в плащі? Мовчазний та блідий. У задумі. Серед ночі. У […]...
16. Микола Луків – Весняний день Весняний день. Вологий вітер. Хмари. Гримлять струмки. Ламаються льоди. Граки в садах влаштовують базари. В полях – озера талої води. То дощ. То сніг. То пролісків іскринки. То перший грім. То пломінка блакить… Усе мінливе, наче настрій жінки: Не добереш, чого чекать за мить....
17. Микола Луків – Не молодиця ще, уже й не дівчина Не молодиця ще, уже й не дівчина, В очах глибока, чиста доброта. Ніким за тридцять років не помічена, Несе вона незаймані вуста. Хода її легка не по-жіночому, І стан пругкий, як золота лоза, І сняться їй щоночі в домі отчому Слова, які ніхто їй не сказав. Вона й змирилась. Обминає танці. Нехай – молодші. Не […]...
18. Микола Луків – Приходь до мене Приходь до мене. Я сьогодні сам. Приходь до мене, опівнічна зірко. Чогось на серці ніжно так, аж гірко. Приходь до мене. Я сьогодні сам. Я відчиню і двері на балкон, Я вимкну світло у своїй кімнаті. Тобі, небесна, в голубому платті, Я відчиню і двері на балкон. Приходь. Зустріну. Будемо удвох. Хай підглядають клени у […]...
19. Микола Луків – Не вимовлю ні слова Не вимовлю ні слова. Помовчу. А дощ іде. А вітер хилить клени. На серці так бентежно – до плачу. Присядь, кохана, ближче біля мене. Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить, Як шелестить, кипить травнева злива? Увесь наш вік – одна жагуча мить, Я б так хотів, щоб ти була щаслива! Нехай не ятрять прикрощі душі, Нехай […]...
20. Микола Луків – Не печалься, не журися, мила Не печалься, не журися, мила, Усміхнись і не корись жалю. Напинає доленька вітрила, Шепчуть губи: я тебе люблю. Дмуть вітри і підіймають хвилі, Океан житейський клекотить. Переможем чи впадем безсилі? Шлях далекий і важкий лежить. За кормою закипає піна, Хмариться на обрії блакить. Будь за мене впевнена й спокійна, Хай тебе майбутнє не страшить. Побажай […]...
21. Микола Луків – Не повертайтесь на круги своя Не повертайтесь на круги своя, Нічого це, крім болю, не приносить. Але душа не вірила, і я Таки поїхав. І для мене досить. Я те містечко пішки обходив. Я знав його, як власний досвід знають. Звучав для мене голубий мотив Далеких днів, які не забувають. А потім я постукав у вікно, І вийшла ти, і […]...
22. Микола Луків – Половина саду квітне Половина саду квітне, Половина в’яне. Серед яблунь стану квітнем, Огорни, тумане. Може, вийде опівночі, Де колись ходила, – Чорні брови, карі очі, – Не забута, мила. Може, стане, ніжно гляне: – Я твоя, єдина. – Половина саду в’яне, Квітне половина....
23. Микола Луків – Портрет жіночий на стіні Портрет жіночий на стіні, У грубі жевріють вуглинки, І тихо-тихо, як у сні, Пливуть за вікнами сніжинки. Пливуть за ними дні й літа, Уже і біль почав минати, Та не минає самота І відчуття гіркої втрати. Бо ніби й хата – як була, І ті ж у вікнах виднокола, Але дружина відійшла, Відкіль не вернеться […]...
24. Микола Луків – Ідуть і йдуть у Києві дощі Ідуть і йдуть у Києві дощі. Намокли парасольки і плащі. Пливе на річку схожий тротуар, – Ані зірок, ні сонця із-за хмар. Майдани, парки, вулиці, мости, Напнуті над трамваями дроти, Розсипані у просторі вогні – Усе немовби в летаргійнім сні. А в нашім домі затишок, тепло, І ми удвох, і хилиш ти чоло Мені на […]...
25. Володимир Сосюра – Маленьким хлопчиком додому Маленьким хлопчиком додому У полі йшов я в шумі трав І у гніздечку кам’яному Сорокопудика спіймав. Тримав я міцно пташеня те, Й на мене зорили з руки Його лякливі оченята, Немов чорненькі ягідки. Над ним сіяла синь квітчаста І птиць лунав щасливий спів… Невже навіки волі щастя Він у долоні загубив? І стиснув серце жаль […]...
26. Леонід Кисельов – додому Шкода Москви. Вже наче відійшов Від сподівань і пристрастей Арбату І паху бурштинової гербати У мареві тих марень, тих розмов. Додому час. до міста всіх кохань, Де тополеві вранішні тумани, Де сірий тулуб вершника Богдана На золотому тлі софійських бань. Літак аж ніби крилами змахнув, Натруджений двигун тамує стогін. Невже мені лишиться тільки спомин Від […]...
27. Покидай ті вірші, і додому верни По закінченні подиху витече час Порозходяться мертві вузли Прогниє тая слава як мокрий каркас Через впертість німої кози. Страхом вічністю, страхом жалю Перед кожним вдаряється страх Над недопалком, в темряві сам я стою І ті вікна як вхід при вратах. Та й не важко стояти самому отут Не згадаю нікого, нікого не жду Сім разів […]...
28. Микола Вінграновський – Сестри білять яблуні в саду Сестри білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі Вигріває війни та журбу. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі… Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. Білять хату… 1963...
29. Микола Руденко – Біла сторінка Біла сторінка – віконце в душу, Через яке заглядає небо. Що я сьогодні повідати мушу, Щоб не втрачати право на тебе? Де відшукаю, де роздобуду Слово, що ходить пружно і дзвінко? Грішні і праведні кличуть до суду Совість мою – непочату сторінку. Серце й кістки перемісить робота, Котра здається комусь легкою. Хтось там незримий – […]...
30. Микола Вінграновський – Коло тебенько я – дивись! Коло тебенько я – дивись! Ходять хмари нехмарним небом, По воді сон зорі повивсь Біля тебенько, коло тебе. Зірно каже собі про дощ, Про краплину малу на ньому, Про чорнобил і нехворощ, І дорогу – назад додому. Бо додому воно завжди: Полину і сльозі – додому. Сніг іде. Голубінь з ожин. І морозик цвіте по-свому. […]...
31. Микола Вінграновський – Оксана І спродалась, й скупилась, та й додому, Окрай дороги стежкою собі… А на обличчі тихомолодому Цвітуть два маки тихомолоді. В одній руці корзина базарова, І на другій дитина засина… Дощу набрала хмара вечорова На неї й на дитину з-за села. По крапельці, по краплі, по мокренькій До маку, до маківоньки, до нас… А ми собі […]...
32. Микола Вінграновський – Затям собі на віки вічні Затям собі на віки вічні, Навіки в собі загублю, На березні свої і січні, На тихі тиші і на січі, Затям собі, і замолю Твоє обличчя… Глей і глицю, І цю дорогу дорогУ, Де в сні старім про Остряницю Чорніє груша на снігу. 1972...
33. Додому нема вороття… (Твір-роздум за віршем Т. Шевченка “Думка”) Герой вірша Т. Шевченка “Думка” залишив удома стареньких батьків, кохану дівчину. Він сподівався, що на чужині знайде кращу долю. Тяжке життя змусило його перебратися на інший берег синього моря. Хоча внутрішній голос підказував: На чужині не ті люди, Тяжко з ними жити. Ні з ким буде поплакати, Ні поговорити. Герой вірша “Думка” – не одинокий […]...
34. А до мене Яків приходив (народна пісня) А до мене Яків приходив, Коробочку раків приносив! А я тії раки забрала, А Якова з хати прогнала. “Іди, іди, Якове, з хати, Бо на печі батько та мати, А в запічку батькові діти, Ніде тебе, Якове, діти”. Не пішов же Яків додому, Та заліз у хижку в солому, А собаки гавкати стали, Поки батько […]...
35. Микола Вінграновський – Щока та тінь, та тінні очі Щока та тінь, та тінні очі, І ми самі на самоті… І дощ цілує опівночі Кульбаби очі золоті. Десь кінь ірже – його не чути, Десь хтось іде – його не знать. Тебе любити – не збагнути, Прощанням щастя доганять… Не все те є, що мало бути, Бо й щось до нас було-збуло. Але в […]...
36. Микола Вінграновський – димів долинних вечорове стлище Димів долинних вечорове стлище, Крила низького повечірній плин, І попелище хмар ще попліє поки що До погляду зорі подимлених долин. Долинює відра криничний темний голос, Важкий холоне пил, немов гречаний мед. Одягнений, як з голочки, з малого Не диха над водою очерет. Додому дітлашні вечірньосірогусо, Вечірньосірогусто ластівкам – Додому всі, хто є: стручок квасолі луснув […]...
37. Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить полем мій кінь молоденький, Ходить полем коник молоденький… Будеш, коню, мені воювати, Будеш, коню, собі долю мати, Будеш, коню, собі волю мати… А ти, мати, мене та від хати, Будеш, мати, мене проводжати, Мене проводжати […]...
38. Микола Вінграновський – У лісі темно У лісі темно. В лісі ніч. Сидить навпочіпки світання, І дотліва вогнева тліч, Жовтіє в сніг дорога санна. Під верболоззям в казані Чорти різдвяне тісто місять, Й на золотому ковзані Чумацьким Возом править місяць. Пливуть в далеке і бліде Повільних кучугур повали, І Ніжин з посівання йде, Іде додому від Полтави… Ще б трохи Ніжину […]...
39. Микола Вінграновський – Прадід Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами – Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, – Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти […]...
40. Микола Хвильовий – Пам’яті Гната Михайличенка Із класою громів Твоє життя – “роман блакитний”. Товаришу! сьогодні ми всесвітні, Безсмертні, як життя, І вічні, як простори… Не згорнемо свій стяг І ще раз вдаримо об землю “вчора”. Шопена в спогад лиш на мить,- Не домовина кличе – домна. Товаришу, сьогодні ми В літаврнім “дома”. Загинув ти, а там… а там… Та не […]...