Микола Руденко – Черниці
Здригнеться гай гіллям напругим,
Повіє запахом суниць…
Концтабір там, де в тридцять другім
Вбивали молодих черниць.
Де підіймали їх на леза
Гвалтівники тупі, брудні…
До дроту тягнуться берези –
Чернички в білому вбранні.
Ні, їх оплакувать не варто:
Вони нас бачать крізь дроти.
Вони зійшлись на Божу варту,
Щоб наші душі вберегти.
Щоб вгамувати біль розлуки
І відігнати смуток наш…
Зелені коси, білі руки
І незнищенний Отченаш.
10.01.1980
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Зелена ліра Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра – Погнута, здвоєна сосна. І впало здогадом на мене – Нежданим одсвітом добра: Ця ліра, страдниця зелена, Примандрувала з-над дніпра. Там гордий лось поважно й строго, В лугах минаючи мости, Ранкове сонце брав на роги, Щоб їй в дарунок піднести. Там, […]...
- Микола Руденко – Знов насувається зима Знов насувається зима, Лягає паморозь на луки. Давно мені листів нема – Мовчать сини, мовчать онуки. Як видно, рід мій нетривкий: Все рідшає круг мене парість. За що життя – за гріх який Мене оголює на старість? Відірве друга, відбере – І вже назад не повертає. Я – ніби дерево старе, Яке на вітрі облітає. […]...
- Микола Руденко – Нічний гість На змореній, незатишній планеті, В казармі серед смороду й хропіння, Мене відвідало нічне видіння – Вусатий горець в маршальськім кашкеті. Зіскакую з постелі серед ночі, Кричу налякано: – Товариш Сталін!.. Довкола мене зеки в струнку стали І мовчки протирають сонні очі. А він сопів і горбився з віддишки. – Здорово, плем’я молоде-зелене! Як славно: тридцять […]...
- Микола Руденко – То фортеця чи ожеред То фортеця чи ожеред Із грудневих лугів прогляда? А довкола сухий очерет, Наче там залягла орда. Наче стріли стирчать увись: В кожну зірку туга стріла. До болотних купин придивись Це шоломи хова імла… Та не вічне під зорями зло, Хоч у нього прадавній стаж: Щось нове від зірок прийшло – Переліплює весь пейзаж. Я стою […]...
- Микола Руденко – Я так не вмію сумувати Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій. Вони живуть, вони щоднини Свої серця кудись несуть, Хоч ані світу, ні людини Їм справжня невідома суть. Ні певності в душі, ні віри: Старе розвіялось, нове – Це тільки будні вбогі, сірі, Утопій дзеркало криве. Як випадкові […]...
- Микола Руденко – Побачення 1. На градуснику – мінус сорок п’ять. Птах падає, згорнувши мертві крила. І ніби дослухаються світила, Як промені, ламаючись, дзвенять. Ні звіра, ні людини… Тільки ти Кружляєш у мордовській сніговиці. Здається, вимерли дерева й птиці – Позалишались вишки і дроти. Та вітер, що пронизує до жил І змушує відчути в ці години Беззахисність планети і […]...
- Микола Руденко – Я розгубив категоричність Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність – Відбитих променів ясу. Хай не своє, нехай відбите, Жовтаве, а не голубе… Та глянь, яке він платить мито За право бачити тебе! Крізь листя кидає червонці, І не прості, а золоті. Таких ти не побачиш в сонці, Бо вдень вони уже не ті. Він душі […]...
- Микола Руденко – Скажи мені, які у тебе очі? Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім. Скажи мені, які у тебе руки? Наснись і вгаслу пам’ять розбуди. На протилежних берегах розлуки Два вогнища, два серця, дві біди. Скажи, з дубів так само облітає Торішній лист у гомін ручая?.. […]...
- Микола Руденко – В донецьку Для чого? Можливо, заради прощання Мене повернула година остання На землю, з якої для рим і думок Життя мого витік нерівний струмок. І що це за фокуси, що це за жарти? Я звідси на крила здіймався без варти – Шахтарська дитина, палкий піонер. Чому ж мені руки за спину тепер?.. Крізь грати, крізь мури виходжу […]...
- Микола Руденко – Естафета Я знов дорогу пригадав сліпу Та бурю, котра небо колихала; Грозу, що царювала у степу І шаблями вогненними махала; Та голови уярмлених волів, Які тягнули в темряві мажару. Рогаті силуети їх голів Були, здається, витворені з жару. А блискавка, упавши вдалині, Звивалась полум’яною змією… Навік запам’яталося мені: Я народився з блискавки тієї. Вона мені висвічує […]...
- Микола Руденко – день, який людство не забуде Боже! Ти є в небесах чи немає? Вийшовши в поле, молюсь, як завжди, Силі, що землю в долонях тримає – Доброму Богові Сковороди. Боже! Сьогодні достоту відомо, Чом Ти мене у окопах зберіг: Кривда вернулась до нашого дому, Лихо шкребеться на отчий поріг. Лихо, яке вже, здавалось, померло. Та не судилось його перейти: В сонце […]...
- Микола Руденко – В передчутті божественної миті В передчутті божественної миті Ми мусимо іти на каяття, Щоб наші душі, правдою умиті, Наповнилися Світлом за життя. Тож каюсь самовіддано і ревно (Бо зрештою пізнав свою мету) За кожен день, прогаяний даремно, За духу довгочасну сліпоту. Я каюсь, по-синівському уклінно За те, що, вірячи в чужих химер, Не всім єством служив тобі, Вкраїно, І […]...
- Микола Руденко – За межами двадцятого століття За межами двадцятого століття, Коли небесного Отця рука З материків повимітає сміття, – До неба звернеться душа людська. Живого Бога – не якісь химери – Побачать люди крізь сувої мли. То буде час – як на початку ери, Коли творці євангелій жили. Крізь падолист людський, крізь голод, Холод Туди пробуються з нас лише оті, Кому […]...
- Микола Руденко – Можливо, ти не Пенелопа Можливо, ти не Пенелопа, Та в цьому небагато зла: Ти не на острові жила – Таке життя, Така Європа. Моє чуття сивоголове Не дбало про рожевий грим: Його вело правдиве слово – Римоване чи то без рим. Нехай воно не одописне. Хай пахне сваркою сливе – Та одописне слово Скисне. А це, мужицьке, проживе. Хіба […]...
- Микола Руденко – Ріка часу Іще мільярд людських істот, іще – Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи? Не за горою віку перепад, Крутіший від стрімкої Ніагари. Та час ніколи не тече назад – Готуйся пережить його удари. За перепадом пінявим, крутим Які нам уявляються химери?.. Я починаю заздрити отим, Котрі […]...
- Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
- Микола Руденко – Брехня Від Рузвельта до Сталіна гонець Прибув з запитанням: – Що руським треба, Щоб швидше цій війні настав кінець І мирний дим із хат піднявсь до неба?.. Архів зберіг Верховного одвіт: – Понад усе міцний колючий дріт. – Навіщо дріт? Їй-богу, дивина… Сенатори судили і рядили. – для шанців, звісно. Це й дитина зна, І корабель […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Микола Руденко – Ми матері собі не вибираєм Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти. Там народився, де дідівське слово Вельможний хтось холопським охрестив. І тільки небо високоголове Твоїм пісням нашіптує мотив. Припавши вухом до річок і суші, Воно вслухається в думки незлі. І марять душі, непокірні […]...
- Микола Руденко – Зацвів лужок Зацвів лужок поміж колючих стін – Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію: Голівками кульбаб яскріє він – Не варто шанувати цю подію. Летять на північ гуси й журавлі, І прокидаються в озерах жаби. А я сумую: скоро на землі Не стане інших трав – самі кульбаби. Ця квітка шле свою летючу рать Через […]...
- Микола Руденко – Цей тихий край Цей тихий край, озерний світ Я над усе люблю – Як жолудь любить пружність віт І як зерно – ріллю; Отак, як річка любить ліс, А журавель весну,- Бо тут я піснею проріс І тут навік засну. Але, поринувши в журбу, Вербиця не засне. Якщо ти любиш цю вербу, То пом’яни й мене. Бо знаю: […]...
- Микола Руденко – Спомин про кам’яну бабу Здається, недавно – та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі. Дрімав вітерець між кущів полину, Задумалась далеч бездонна. На голову руку свою кам’яну Поклала гранітна мадонна. Немов до живої, до неї я звик. В ній щось небуденне звучало. У постаті сірій вбачав кочовик Природи жіноче […]...
- Микола Луків – Ідуть і йдуть у Києві дощі Ідуть і йдуть у Києві дощі. Намокли парасольки і плащі. Пливе на річку схожий тротуар, – Ані зірок, ні сонця із-за хмар. Майдани, парки, вулиці, мости, Напнуті над трамваями дроти, Розсипані у просторі вогні – Усе немовби в летаргійнім сні. А в нашім домі затишок, тепло, І ми удвох, і хилиш ти чоло Мені на […]...
- Микола Руденко – Завали Дитяча уява не знає спочинку: Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий), На шию повісивши лампу-бензинку, В покинуту шахту я лазив, малий. За мною рушала вихраста ватага – Цікавий до всього хлоп’ячий загал. І сталось, пригадую: дика відвага Зненацька мене підвела під завал. Доба чи століття?.. В бензинці помалу Рудий язичок до кінця догорів. А […]...
- Микола Руденко – Із окопних часів, із важких лихоліть Із окопних часів, із важких лихоліть, Не зумівши миритись на хлібі легкому, Я дерусь по драбині, що в грудях стоїть, Хоч високих щаблів і не видно нікому. Десь там птахи співають і сонце живе, Та в самому собі це пізнати не просто. Ось уже досягаю вершини сливе – Раптом падаю вниз, мов з дірявого мосту. […]...
- Микола Руденко – Ну навіщо стільки заліза Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно я піду на волю – Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим. Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна – І піду, щоб у людях жити Доти, доки […]...
- Микола Руденко – Сенс життя Де реальність, де сон – Чи збагну до пуття? Сірий морок Минуле сповив пеленою – Мов не я, а хтось інший Прожив те життя. Шість десятків, які Називаються мною. Пам’ять знову проходить Дороги земні – Ніби вдруге цей світ Відкривається оку. І коли моє тіло Заклякне в труні – Я на нього так само Дивитимусь […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
- Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
- Микола Руденко – Я визрів і прозрів Я визрів і прозрів – мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, – Крилатим немовлям шугає по світах. Я бачу крізь сонця – я так далеко бачу, Що байдуже мені до всіх моїх скорбот. У горі не стогну, в розпуці не заплачу І скреготом зубів […]...
- Микола Руденко – Виправдання Даруй вологу, що тремтить на віях, – Я нею спрагле серце орошу. То ти свята для мене, то повія, – І ціле пекло я в собі ношу. Обурення і радість, і тривога. І сни, що палять душу наяву… Моя любов, можливо, не від Бога, Як світ отой, де я тепер живу. Люблю нерівно, як горить […]...
- Микола Руденко – Атомне Я галактик ваших гривастих Не вивчав у екстазі німому. Я – невидимий головастик, Що живе у тобі самому. Я – живого частка єдина, Нас в тобі міліярди цілі. Я так само, як ти – Людина, Твій двійник у твоєму тілі. Ми не знаємо, що назовні, Ми кружляємо на електронах. Є у нас урядовці верховні І […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Руденко – В мені блукають дивні струми В мені блукають дивні струми, І вічність блискавкою б’є У серце збуджене моє, І палять мозок болі-думи. Чиї вони і де блукали, – Мої чи, може, не мої? Які захмарні перевали Взяли невидимі рої? Кого за проповідь крамоли Жбурнули в булькання смоли? У кого мозок розкололи, До божевілля довели?.. Ненавиджу оту нормальність, Яка породжує ханжу. […]...
- Микола Руденко – Ворони та голуби Як можна пояснити ці потреби Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім небі З’являються ворони й голуби? Ворон – мільйон, а голубів – десятки. Вони у небо здіймуться ривком – І опромінені рухливі цятки Повідомляють: сонце за ліском. Летять на тлі ранкової заграви Понад берези, вишки, сіножать. І хочеться гукнути: Боже правий! […]...
- Микола Руденко – Радіозоря Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль. За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні Здалеку можна переплутати з радіозорею. Ми молимось біля екрана, Неначе біля вівтаря. Земля внизу – кривава рана, А з неба – радіозоря. Крізь хмари та вербові крони, Через луги і сіножать Офелії та дездемони Радіохвилями біжать. Спурхнувши із якоїсь хвильки (Схоласте, був провидцем ти!), На […]...
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
- Микола Руденко – Коли відлунює твій кожен крок Коли відлунює твій кожен крок І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін зірок В морозну ніч у небі кришталевім? Нехай ти сам ідеш, нехай нема Ні хати, ні душі над берегами, Та зорі є – тож скаржитись дарма: Вони дзвенять у тебе під ногами. Дзвенять у соснах і в твоїй сльозі,- Дзвенять, неначе […]...
- Микола Руденко – Реабілітований 1 Не будіть його, пастушки,- Хай під явором спочива. В нього вчилися наші батьки, Як помножити два на два. Телескопа робили вони – Чи віднайдеться край небесам?.. Він довчив їх аж до війни – І в окопи вирушив сам. Не штовхайте його, не будіть. Бач, сп’яніла стара голова. Краще сіна йому підкладіть, Бо й з […]...
- Микола Руденко – Всі ми хворієм нині Всі ми хворієм нині – Тіло й душі в лишаї. По небесній драбині Сам Христос поспішає. Він – онук гречкосія, Син батьків невеселих. Йди, маленький Месіє, Бий у дзвони по селах. Хай розвидниться всюди, Хай відступить тривога. Йди, Месіє, бо люди Прагнуть Слова живого! 04.02.1974...
Твір мій обов'язок перед природою.