Микола Руденко – Читачам поезії
Не шукайте родзинок, читаючи вірші.-
Так лиш діти примхливі розжовують здобу.
Члени вашого тіла не кращі й не гірші –
Просто разом вони творять вашу особу.
Хліб – не хліб, якщо зліплений він
Із родзинок –
Ти голодний залишишся в хлібному морі.
Навіть Всесвіт безмежний ніколи б не виник,
Якщо зорі лишити – самі тільки зорі.
Всесвіт має радіти, зітхати, страждати –
Порожнечі його не порожні й не прості.
Якщо все в ньому зважити і розгадати,
То в основі засяє напружений Простір.
Ну, а зорі – це вузлики, зорі – це рими,
Точки в колесі, котре незриме від руху…
Не шукайте родзинок зубами старими –
Хлібом духу втішайтеся, мудрого духу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Кривда Десь, може, в Африці, а може, в Україні, У затінку від пальм чи то від колосків Серед дівочих мук в німому голосінні Почули зорі скаргу із віків. Світила бачили, як рушили солдати, Співаючи бездумне тра-ля-ля. А тіло дівчини, її подерті шати Оплакувала скривджена земля. Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна. В очах кровава синь розгойдано пливе. […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Микола Руденко – Татарин Ніби душу лікую від давніх ошпарин – Років сорок це лихо забути велю: У багнюці конає побитий татарин, Його руки мотуззям зап’яті в петлю. Я не знаю за віщо дядьки завелися – Дико люди жили у донецьких степах. Душу й досі пече голова його лиса І той камінь, що людською кров’ю пропах. Хто ж він […]...
- Микола Руденко – Час пливе, а я живу, як тінь Час пливе, а я живу, як тінь. Мертво в душах, порожньо і глухо. Жду не лицарів, але прозрінь – Пломінкого воскресіння духу. Дух, що воскресає з небуття, Хай гранують зорі – ювеліри. Бо навчило нелегке життя Гордим лицарям не йняти віри....
- Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
- Микола Руденко – Новорічне Скінчився рік. Раз мислю, то живу. Іду по колу повз казарми кляті, Долаючи хурделю снігову У зеківському чорному бушлаті. Той самий ліс. І вишки. І паркан. Ті ж самі люди. І те ж саме чтиво. Немов заїло плівку – й на екран Той самий кадр лягає з об’єктиву. Десь дія проектується із надр, Що пеклом […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві З долини, де часу воли ліниві Гойдали Розум в тихому візку, Пішов орач на галактичні ниви, Де зорі – ніби зерна в колоску. А телескопів лупоокі вежі Ворушаться у темряві нічній: Невже Земля самотня в цім безмежжі І цілий світ належить тільки їй? Невже увесь той шал, усі стихії Гриміли задля того у віках, Щоб […]...
- Микола Руденко – Поезія – не жарт Поезія – не жарт… Вона – Це теж космічна битва. Вона і мати, і жона, Присяга і молитва… Є тіло, розум і душа – І все це прагне руху. Поезія для нас лиша Живі кристали духу. І кожен отакий кристал – Не паперовий клаптик: У кім вогню астральний шал, Зародження галактик. Якщо серед нових машин […]...
- Микола Руденко – Безмежність бачити не можна Безмежність бачити не можна. Але й обмеженість на око Так давить, що клітина кожна Бунтує і щемить жорстоко. Ці стіни тиснуть, мов лещата, На груди сунуться зловісно. Душа ось-ось почне кричати, Що тісно їй, до болю тісно. І хоч, здається, є для тіла Той спокій, про який ти марив, – Душа не спокою хотіла: Їй […]...
- Микола Руденко – дихайте на вікна Дихайте на вікна, Сковані морозом, Бо загине вік наш І зав’яне розум – Дихайте на вікна, Сковані морозом. Тільки сила духу Явить сонце в хату, Прожене наругу Й темряву пихату – Тільки сила духу Явить сонце в хату....
- Микола Руденко – Ангел Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось. Корабель-фантом. Брати по розуму. Літаюча тарілка. Чи, може, Божий знак – Його печать. І люди, наче п’яні без горілки, – Сміються, борюкаються, кричать. Наглядачі сховались – небезпечно Між зеків тертися у мить таку. І виглядає вельми недоречно Солдатський пост […]...
- Микола Руденко – Коли відлунює твій кожен крок Коли відлунює твій кожен крок І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін зірок В морозну ніч у небі кришталевім? Нехай ти сам ідеш, нехай нема Ні хати, ні душі над берегами, Та зорі є – тож скаржитись дарма: Вони дзвенять у тебе під ногами. Дзвенять у соснах і в твоїй сльозі,- Дзвенять, неначе […]...
- Микола Руденко – Виснажує і зраджує мене Виснажує і зраджує мене На цій землі уява небагата: Я розумію все людське, земне – Крім серця, що живе у грудях ката. Як розгадати, де ота рука Бере для себе Каїнову силу, Щоб підписом чи кнопкою дзвінка Народи цілі кидати в могилу? Одним свинець в опалені виски, А другим плетиво колючих ліній – За кусень […]...
- Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
- Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
- Микола Руденко – Мов злодій Мов злодій, власну хату обійду І попрямую в поле стороною. Була – й нема… Хтось у моїм саду Плоди зриває, вирощені мною. Спритніший хтось,- такий, кому зоря Із гаманця в похмуру нічку світить. Холодним п’ятаком від ліхтаря Лягає промінь на вологі віти. Чужий вівчар озвався на цепу, Чуже обличчя виглядає з хати… Даруйте, люди! В […]...
- Микола Руденко – Кочовики й землероби 1 Навіщо стіни класти? Є колеса. Є дах із повсті й шкіри. Є степи. Є різнотрав’я й ковилові плеса – І все твоє, куди лиш не ступи. Є вільний рух – возам немає впину. Є піт, є кров і на дорогах пил. Не полічити гриви й кінські спини: Що в небі хмар, що на землі […]...
- Микола Руденко – Я розгубив категоричність Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність – Відбитих променів ясу. Хай не своє, нехай відбите, Жовтаве, а не голубе… Та глянь, яке він платить мито За право бачити тебе! Крізь листя кидає червонці, І не прості, а золоті. Таких ти не побачиш в сонці, Бо вдень вони уже не ті. Він душі […]...
- Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
- Микола Руденко – За межами двадцятого століття За межами двадцятого століття, Коли небесного Отця рука З материків повимітає сміття, – До неба звернеться душа людська. Живого Бога – не якісь химери – Побачать люди крізь сувої мли. То буде час – як на початку ери, Коли творці євангелій жили. Крізь падолист людський, крізь голод, Холод Туди пробуються з нас лише оті, Кому […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Микола Руденко – Запрошення Заглянь до подвір’я, сідай біля тину. Тут двері відчиняться в кожну хатину. І в білому кухлі жіноча рука Тобі на вечерю подасть молока. Захочеш, то буде і чарка, й пряженя. Якщо не жонатий, тут швидко оженять. Занидіти в смутках тобі не дадуть, І навіть толокою хату складуть. З рідкого вапна вишумовує піна. Спідниця підтикана, голі […]...
- Микола Руденко – Які ж ви смішні, їй-богу Які ж ви смішні, їй-богу, Із вашими орденами! Чи хтось опромінить дорогу Ліврейними галунами? Чи зможе безликий чиновник Талант начепити на груди?.. Ту славу, як вутлий човник, Відкинуть майбутні люди. Ні світла у неї, ні духу. (Цього ж вам не видавали!) Ні доброї сили для руху Через гірські перевали. Залишиться той, хто зуміє Створити вселюдську […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
- Микола Руденко – Спомин про кам’яну бабу Здається, недавно – та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі. Дрімав вітерець між кущів полину, Задумалась далеч бездонна. На голову руку свою кам’яну Поклала гранітна мадонна. Немов до живої, до неї я звик. В ній щось небуденне звучало. У постаті сірій вбачав кочовик Природи жіноче […]...
- Микола Руденко – Жайворон Іще тоді, коли хлоп’ям малим Я розпочав ловити слово віще, Щоб втиснути його в кільце із рим, Не знаючи, роблю оте навіщо,- Іще тоді, із босих підошов Виймаючи скабки біля паркану, Я запитав: а звідки я прийшов? Куди піду? Чим після смерті стану? Мовчало небо. Люди й дерева Чомусь були до тих питань байдужі. Ба, […]...
- Микола Руденко – В передчутті божественної миті В передчутті божественної миті Ми мусимо іти на каяття, Щоб наші душі, правдою умиті, Наповнилися Світлом за життя. Тож каюсь самовіддано і ревно (Бо зрештою пізнав свою мету) За кожен день, прогаяний даремно, За духу довгочасну сліпоту. Я каюсь, по-синівському уклінно За те, що, вірячи в чужих химер, Не всім єством служив тобі, Вкраїно, І […]...
- Микола Руденко – Моє царювання Караюся змалку: чому я такий? Навчитися б те говорити, що треба, Заради домівки, де хлібець легкий, Де падає манна з ласкавого неба. Мій спокій беріг би червоний квиток, До мене б горнулися діти й онуки. І мав би на старість почесний куток – Не табірні нари, Не карцерні муки. Та все ж, коли час мій […]...
- Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
- Микола Руденко – Якби ж то серце спокійніше мати Якби ж то серце спокійніше мати, Щоб не бентежили передчуття Та не ввижалась напівмертва мати І голодом заморене дитя. І де б оте не сталось – через душу Вони, як тіні, пройдуть, далебі, А я довіку вже каратись мушу Та виправдань шукатиму собі. За те каратимусь, що в світі цьому Вбачав гармонію, співав красу. Тяжке […]...
- Микола Руденко – Нейтрино Я в могильну пітьму не порину – У глинозему цвинтарний клаптик. Знаю: смерті нема – Є нейтрино, Що летить через товщу галактик. Протинаючи сутність єдину, Що вібрує між зорями туго, Воно каже світам: – Я – людина. Я несу в собі радість і тугу. Мого духу щоденну роботу, Мого втілення тисячну спробу – Все це […]...
- Микола Руденко – Рима До рими байдуже мені – Ні, не вона хвилює вічно. Хвилює дух, що у вогні Живе могутньо, вулканічне. Він сам не відає, чому Прийшов сюди. де стогнуть люди, – Де у пекельному диму Його на хрест пошлють Іуди. Той пломінь щирий не шукай В брошурі чи газетній гранці – Знаходити його звикай У сонячнім протуберанці. […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
- Микола Руденко – Крило і колесо Коліс природа не створила І навіть не дала ідей. Зате були у неї крила, Що в небо кликали людей. Здригнулося планетне тіло, Озвався гомін у зірках, Коли внизу заторохтіли Колеса на материках. І все ж земля була, мов кара, А світ вузький, мов погрібець: Орел висміював Ікара, Хихикав підлий горобець. Але Ікар, нап’явши крила, Стрибав […]...
- Микола Руденко – Минають зими Минають зими і надходять весни З поживою для птахів і тварин. І кучерявий вітер із-за десни Розбризкає в лугах ультрамарин. І сонце в лісі вигріє дороги, Куди я вирушав заради рим; Там власна тінь мені лягала в ноги – І сам себе я бачив не старим. А згодом ярина заполовіє І хмарка набіжить на шовк […]...
- Микола Руденко – Споглядання хмар Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина. Можливо, щось я створюю в уяві, Для злету мрій не пожалівши крил, Та все ж дивуюся оцій появі: Бач, мавпа видерлась на небосхил. Відтак поволі промина година – І вже неквапне око відзнача: З тієї […]...
- Микола Руденко – Моя схованка Я живу, як в колодязі: Бачу лиш зорі, Котрі кличуть мене, Щоб не спав уночі. Зодягаюсь хапливо. Ще темно надворі. Крадусь так, Щоб не вгледіли наглядачі. І в каптьорці пишу – Там, де сушать онучі. Ні, не можна, Не можна заснути мені: Десь попереду струси – Вони неминучі. А поки що півлюдства Хропе уві сні. […]...
Світ у якому я хочу жити твір.