Микола Руденко – Гадюка
Я зустрів її, слизьку потвору,
Між конвалій в росяній траві –
Поміж сосен, що дивились вгору,
Де висіли тучі грозові.
Це була така невідповідність –
Квіти-перли і слизька змія! –
Що природі за уяви бідність
Був готовий докоряти я.
Справді ж бо, образа в тім велика,
Що в красу травневу заповзла
Ця отруйна гадина безлика –
Темний вихлюп світового зла.
Я вже був підважив каменюку
В іскорках соснової смоли –
Та побачив, як стару гадюку
Крихітні спіральки облягли,
То були її рожеві діти,
Що жили у травах поміж пнів.
Їх ще треба пестити й глядіти –
Ніжних, нерозумних пустунів.
Так вони в’юнились, так просили
Сонця й ласки, що мені умить
Збило подих і забракло сили
Камінь той на матір опустить.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Хуторець Я знову тут… Який же грець Через кущі й соснові пні Приводить знов у хуторець, Що змалку марився мені? Оті побілені хатки Народ гостинний заселя. Козуля тут прийма з руки Людські дарунки, мов теля. Тут навіть хуторська Яга, Що зранку сварку почала, Для мене мила й дорога – В якім добрі немає зла?.. Студент Федько-мотоцикліст […]...
- Микита Годованець – Ведмідь і гадюка ВЕДМІДЬ І ГАДЮКА Якось, неначе на біду, Підпилий Садівник в саду Чвала охлялою ходою. З ним друг Ведмідь, не розіллєш водою. – Ведмедику! Наліг на мене сон. За сон віддам мільйон. Боротись з ним немає змоги. Дрімота хилить голову мою… – Лягай! Поспи!-говорить Клишоногий.- А я… на варті постою.- За хвильку Садівник на моріжку хропів, […]...
- Микола Руденко – Правнукові Правнуче мій! Ти один з юнаків Тих, за яких ми в боях помирали. Вийди до мене з майбутніх віків – Вийди, піднявши космічне забрало. Все ми спалили заради мети – Все, що лишилось від світу старого. Бога відкинули – богом став ти. В тебе ми вірили гордо і строго. Вірили так, що спікались вуста. Гуснула […]...
- Микола Руденко – Листя на вербах од вітру дрижить Листя на вербах од вітру дрижить. Тінь від хмаринки по травах біжить. А пастушок, загубивши батіг, Росяним лугом за тінню побіг. Хлопче, ти хочеш привласнити тінь? Адже вона – не корова й не кінь. Ген перебігла озерце і гать – Ані затримати, ні налигать. Та не зважай на науку пісну – Не розгуби цю жагу […]...
- Надя Ковалюк – Все місто ніч обвила, мов гадюка Все місто ніч обвила, мов гадюка Й жадАна тиша в жилах потекла. Я чашами до тебе тягну руки, Налий мені душевного тепла. З роками відчуваю в нім нестачу, Недопалками гасячи думки, Що лиш тоді, коли тебе не бачу – Здаються дні тривалістю в роки… А верби гублять в травах листя-сльози, Як гублять люди відданість сердець; […]...
- Микола Руденко – Мурашник Мене він кликав таїною світу – Мурашник в лоні лісових висот, Як небо кличе на чужу орбіту, В казкове коло неземних істот. В похід рушали полчища незлічні, Несли на спинах іскорки роси, Неначе справді воїни космічні, Що прилетіли з Марса в ці ліси. Руді зненацька атакують чорних, Ворожі трупи віддадуть струмкам. І велич цих походів […]...
- Микола Руденко – Земні дороги Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги – Вони досягнуть астроодиниць. Дорога – це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг. Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять […]...
- Микола Руденко – Співчуття Дорога між дубів через містки з осики – За тиждень знову їх лаштують лісники. І ряст поміж дубів, і гайвороння крики, І хмари в озері, і шурхіт осоки. Але чи бачиш пні? Їх бачити повинно. Перед війною тут були старі дуби. Коли ж повісили між них дівча невинне – Засохли геть за дві чи три […]...
- Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні – Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є […]...
- Микола Руденко – Ні перші, ні останні ролі грати Ні перші, ні останні ролі грати Не хочу ні у снах, ні наяву. Замкнув себе за ребра, мов за грати, – І так тепер живу. На те, що нині діється довкола, Ув’язнений поете, не зважай. В собі самому обробляю поле – Та чи зберу врожай? Вигойдую в душі високе небо – Ранкову синь далекого дніпра. […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Після бою Проклятий світ! – я мовив після Бою, Коли побачив трупи у траві – Чому я мушу втішитись тобою, Не знаючи, ми – мертві чи живі?.. А соловейко щиро і нескупо Почав своє – війни йому нема. І я подумав: то були не трупи, Бо тут повинна вмерти смерть сама. Тріщало під підошвами галуззя, А сонце […]...
- Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що ви нині знаєте про них? Не та земля і вже не ті забої… Та чорні люди з пагорбів курних Зовуть мене до висі голубої. Вони десь там, бо на землі […]...
- Микола Руденко – Під осокором З лісів мордовських знову, як на горе, Туман повзе – підсинена мара. Ти вже забрунькувався, осокоре? Воно й не дивно, братчику. Пора. Ти змалку радості отут не бачив. Бо сталось так – хотів чи не хотів,- Що виріс ти, похилий небораче, Серед колючих табірних дротів. Була тут смерть, лилася кров солона – Нехай минає це […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто дитяче. Не натхнення діє, а звичка. Та чому ж моє серце плаче? Звідки туга оця глибока? Може, винен рядок безликий? Бо лишився мені для ока Тільки неба квадрат невеликий. Ані […]...
- Микола Руденко – Люблю людей Люблю людей. Але моя любов Клубком кривавим запеклась у грудях. Оглянуся – і помічаю знов: Чогось істотного бракує в людях. Так мало непогорблених, прямих, Окрилених високою метою. І хто нас визволить від нас самих – Від страху перед правдою святою? Хоч сенс народження нам не ясний (Життя для нас – лише сліпий Випадок), – Пірнаємо […]...
- Микола Руденко – Стрес Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох – Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах. Підпори впали – і моя душа Порвала враз облудну пересічність. Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша Щось незатьмарене – Просте, як вічність. А в мене впало […]...
- Микола Руденко – Знов чомусь прийшла хвилина смутку Знов чомусь прийшла хвилина смутку. Попрямую у вечірній ліс. Запалю солдатську самокрутку Над окопом, що давно заріс. Ні, життя легкого обіцяти, Сонце не могло своїм синам. Де ти, рік народження двадцятий?.. Перші кулі діставались нам. Я не знаю, втрата чи здобуток Те, що надбано в юнацькі дні – Це боління, цей окопний смуток, Що живуть […]...
- Микола Руденко – Втома Не криюся: життя мене стомило, Бо знає втому навіть мідний дзвін, Що також скаржиться: якби не било – Безмежно довго не старівся б він. Якби мене ізмалечку й донині Життя не катувало, не товкло – Мені, можливо, в тихій самотині На старості б ще й затишно було. На пасіці поміж валками сіна, Щасливий від червневого […]...
- Микола Руденко – Я розгубив категоричність Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність – Відбитих променів ясу. Хай не своє, нехай відбите, Жовтаве, а не голубе… Та глянь, яке він платить мито За право бачити тебе! Крізь листя кидає червонці, І не прості, а золоті. Таких ти не побачиш в сонці, Бо вдень вони уже не ті. Він душі […]...
- Микола Руденко – Татарин Ніби душу лікую від давніх ошпарин – Років сорок це лихо забути велю: У багнюці конає побитий татарин, Його руки мотуззям зап’яті в петлю. Я не знаю за віщо дядьки завелися – Дико люди жили у донецьких степах. Душу й досі пече голова його лиса І той камінь, що людською кров’ю пропах. Хто ж він […]...
- Микола Руденко – Надія Як від стовпа і до стовпа, Де дротом птаство володіє, Так доля табірна скупа Проводить серце повз надії. Мовляв, це в сейфі хтось трима: Під осінь воля нас чекає… Та пройдуть осінь і зима, Але надія не зникає. Серця довірливі людськії! Якщо оповідати чесно, То поміж нами є такі, Що в таборах тридцяту весну. Для […]...
- Микола Руденко – Вірш, написаний на тюремній стіні Знов тюремна параша. Не ліпша й не гірша, Ніж усюди, де випало бути мені. В дверях клацає вічко… Пишу цього вірша, Примостивши папір на тюремній стіні. Я вже звик. Я умію продертись крізь цеглу, Власне тіло залишивши наглядачам. Дніпре! душу мою зустрічай непідлеглу, Де рибалки рушають в обійми ночам. Їхні руки розмірені та обережні. Заворожено […]...
- Микола Руденко – джерело Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита: Ті що впали, – такі молоді!.. І шипіли метеорити У його прохолодній воді. Біля нього шукатиме раю Невідомого віку село… А поки що поволі вмирає Під дубком вікове джерело. У деревах поменшало соку – […]...
- Микола Руденко – Зацвів лужок Зацвів лужок поміж колючих стін – Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію: Голівками кульбаб яскріє він – Не варто шанувати цю подію. Летять на північ гуси й журавлі, І прокидаються в озерах жаби. А я сумую: скоро на землі Не стане інших трав – самі кульбаби. Ця квітка шле свою летючу рать Через […]...
- Микола Руденко – На білому снігу дуби на диво чорні На білому снігу дуби на диво чорні. Поміж дубів стоїть давно забутий дот. Бійниці розвелись, мов щелепи потворні, Мов пащі викопних, погорблених істот. Давно уже сюди ніхто не возить міни, Не чути вибухів та пересвисту куль – Натоптує лісник у амбразури сіно, Щоб годувати ним довірливих козуль. Ледь чутно скрипнули його широкі сани- І непоквапний […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Руденко – дороги Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні; Отим стежкам, які водили По мінах у ворожий тил, Щоб вибухав, де ми ходили, Живий бузок, а не тротил. Тепер оте напівдитяче, Окопне, давнє, лісове Сопілкою у грудях плаче, Сльозою по щоці пливе… Молюся вам, дороги пізні, Де радість є […]...
- Микола Руденко – Автохтони Нелегко зберегти солідний тон Для мене – несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” – І лізь у словникові холодний. Блукаючи в інформаційній млі, Зупинишся над давніми слідами: Ми – автохтони, Бо на цій землі Не з діда-прадіда, А ще з Адама. Мільйони літ (що там якісь віки!) Відбиті на чорноземній сторінці. Були субтропіки й льодовики, […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
- Микола Руденко – Сонячний вітер Сонце постійно випромінює в космічний простір Усті потоки атомних часток, їхній рух називається Сонячним вітром. (Iз підручника) Ой ти, Земле, нещасна матінко, Як нам зимно в німому затінку Від штиків за дротами колючими Та від мертвих дерев попід кручами! А за хмарами – десь понад нами – Лине, лине сонячний вітер. Снять сузір’я космічними снами, […]...
- Микола Руденко – З-під даху впала призма крижана З-під даху впала призма крижана – І серце стрепенулося недремне. Чому – не знаю, та несла вона В собі для мене радість нетюремну. Я, мов дитина, підійняв її, Приклав до ока – і нараз побачив Дніпро й далекі лугові краї, Де я над озером косу мантачив. Збагнув, що призма мандри дозволя Не тільки в просторі, […]...
- Микола Руденко – Цвинтар над Вітою Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі. Віта, Віта! Мрійники-поети Тебе мають антиподом Лети. Ти – Життя. А хто ж із нас не мріє Про сонет, що вічністю зоріє?.. У заплаві,- може, трохи вище,- Є старе селянське кладовище. Тінями синівської любові Похилилися хрести дубові. […]...
- Микола Руденко – Ріка часу Іще мільярд людських істот, іще – Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи? Не за горою віку перепад, Крутіший від стрімкої Ніагари. Та час ніколи не тече назад – Готуйся пережить його удари. За перепадом пінявим, крутим Які нам уявляються химери?.. Я починаю заздрити отим, Котрі […]...
- Микола Руденко – Читачам поезії Не шукайте родзинок, читаючи вірші.- Так лиш діти примхливі розжовують здобу. Члени вашого тіла не кращі й не гірші – Просто разом вони творять вашу особу. Хліб – не хліб, якщо зліплений він Із родзинок – Ти голодний залишишся в хлібному морі. Навіть Всесвіт безмежний ніколи б не виник, Якщо зорі лишити – самі тільки […]...
- Микола Руденко – Ангел Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось. Корабель-фантом. Брати по розуму. Літаюча тарілка. Чи, може, Божий знак – Його печать. І люди, наче п’яні без горілки, – Сміються, борюкаються, кричать. Наглядачі сховались – небезпечно Між зеків тертися у мить таку. І виглядає вельми недоречно Солдатський пост […]...
- Микола Руденко – Визнання Довго я виходив із війни, Пробивав духовне скам’яніння. Вірші давніх літ… А де ж вони? Бракувало щирості й уміння. Щирості?.. Напевне це не так. Це мені, сказати б не по чину: Я на хитрування не мастак – Треба іншу бачити причину. Відшуміли сили молоді, Інші обживаються причали. Я поетом став лише тоді, Коли всі великі […]...
- Микола Руденко – Біля старого дуба Тисячолітні велетні-дуби, В живу броню закована могутність! Скажіть мені, ви вільні, чи раби – У чому ваша сила, ваша сутність? Я вас питаю нині не дарма – Моя епоха до підробок ласа: В самій істоті схована тюрма,- А зовні велич та дзвінка окраса. Не ображайся, дубе… Я прийшов Не для інспекцій – нам цього не […]...
- Микола Руденко – За межами двадцятого століття За межами двадцятого століття, Коли небесного Отця рука З материків повимітає сміття, – До неба звернеться душа людська. Живого Бога – не якісь химери – Побачать люди крізь сувої мли. То буде час – як на початку ери, Коли творці євангелій жили. Крізь падолист людський, крізь голод, Холод Туди пробуються з нас лише оті, Кому […]...
- Микола Руденко – Череп Святослава Коли понад дніпром вляглася буря І з тихих плавнів потягнуло сном, Князь печенігів марнославний Куря Підніс важкого келиха з вином. Запита буде печенізька слава Питвом заморським – не медком Простим. А княжий келих – череп Святослава, Окутий гратовинням золотим. Регоче Куря: – Справа це рахубна – Щоб руський князь позбувся голови. Убила Святослава примха згубна […]...
Аналіз усмішки остапа вишні.