Микола Руденко – Голос

За вікном – ліхтар. А тут навколо
Світла й сутінків жовтава гра.
Що це – знову спізнююсь до школи?.
– Сину, прокидайся. Вже пора.

І холодний піт. І так неждано
Порадієш: це лише у сні.
А чого б радіти? Що не дано
Знов побігти в школу по стерні?..

Йду свого довершувать урока:
Слід хоча б наприкінці життя
Зрозуміти, як ріка широка
Постає з німого небуття.

Сніг зійшов. Смарагдова травиця
Оживає в лузі де-не-де.
А верба, як сива удовиця,
Весняного воскресіння жде.

Враз неначе небо розкололось –
З-під землі чи з глибин дніпра
Чую голос, материнський голос:
– Сину, прокидайся. Вже пора…

Що це, хто це, бавлячись громами,
Посилає отакі дива?
Вас немає – ви ж померли, мамо.
Та з-під ніг лунає:
– Я жива.

Я жива. Я ворушусь корінням,
Вітерцем шумлю у комиші,
Підіймаюсь каяттям-прозрінням
У твоїй намореній душі.

Я жива. Я вічно воскресаю,
Землю оновляючи твою –
Хмарою над вами нависаю,
Блискавицею у серце б’ю.

Прокидайтесь, діти! Час до школи.
Там, на Сонці, вас Учитель жде.
Є уроки, котрих вам ніколи
Не забуть…
Ніколи і ніде.

… Ох, уроки, ті гіркі уроки!..
По дібровах, плавнях і степах
У далекі і недавні роки
Трупним духом світ оцей пропах…

Мамо, мамо! Встань над берегами.
Ти – мій голос і душа жива…
Шарудить коріння під ногами,
Дніпр широкий кригу розбива.

18.02.1974

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Голос