Микола Руденко – Калюжа на кризі
Калюжо з кригою на дні,
З малим окрайцем неба!
Авжеж не море…
Та мені
Так легко біля тебе.
Щось рідне є в твоїй душі,
В оцих рухливих колах –
Чи вмерзлі в кригу комиші,
Чи тіні кленів голих;
Чи сонні риб’ячі світи
Десь глибоко-глибоко…
Озерце миле! Чимось ти
Скидаєшся на око.
У занебесний край здаля,
З-за грат в’язничних наче,
Тобою дивиться Земля,
Тобою, грішна, плаче.
Хоч ти іще не течія,
Та я вже маю весла,
Бо ти –
Поезія моя,
Що тільки нині скресла.
Відлига це, чи то весна
У повній силі й моці?..
А крига проступає з дна,
Немов більмо на оці.
14.02.1974
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Поезія – не жарт Поезія – не жарт… Вона – Це теж космічна битва. Вона і мати, і жона, Присяга і молитва… Є тіло, розум і душа – І все це прагне руху. Поезія для нас лиша Живі кристали духу. І кожен отакий кристал – Не паперовий клаптик: У кім вогню астральний шал, Зародження галактик. Якщо серед нових машин […]...
- Микола Руденко – Після бою Проклятий світ! – я мовив після Бою, Коли побачив трупи у траві – Чому я мушу втішитись тобою, Не знаючи, ми – мертві чи живі?.. А соловейко щиро і нескупо Почав своє – війни йому нема. І я подумав: то були не трупи, Бо тут повинна вмерти смерть сама. Тріщало під підошвами галуззя, А сонце […]...
- Микола Руденко – Зелена ліра Ні, не людину і не звіра До мене привела весна: Під вишкою стояла ліра – Погнута, здвоєна сосна. І впало здогадом на мене – Нежданим одсвітом добра: Ця ліра, страдниця зелена, Примандрувала з-над дніпра. Там гордий лось поважно й строго, В лугах минаючи мости, Ранкове сонце брав на роги, Щоб їй в дарунок піднести. Там, […]...
- Микола Руденко – Голос трав Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух. І до тебе, спориш. І до тебе, кропиво. Ніби всі ви – найближча рідня. Разом з вами до мене вертається диво – Щедра спека донецького дня. І південних степів невибаглива парість, Що […]...
- Микола Руденко – Гривна Мономаха Пастух, що ніс провізію поживну, В святу неділю зібрану в домах, Знайшов у приміському лісі гривну, Яку носив на грудях Мономах. Все вивчили історики. Ішлося Про талісман, який життя беріг. Князь Володимир, полювавши лося, Зронив ту гривну огирю до ніг. Та не знайшов у вченому творінні Я отого, що знаю без оман: І досі ходить […]...
- Микола Руденко – Сльота За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно. Я не знаю, що саме – з людьми чи зі мною, З цілим світом чи тільки з моєю душею. Ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею. Ну, […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Голос моря Голос моря – звукове явище над поверхнею моря. Людина голосу моря не чує. Можливо, його чують Деякі морські тварини. УРЕ Вставало море стоголово, Кипіли білі буруни. І я почув те віще слово, Що долинає з глибини. Не клекіт хвиль, не шум прибою – Для нас ті звуки не нові, За далиною голубою Я бачив образи […]...
- Микола Руденко – Спомин про кам’яну бабу Здається, недавно – та ціле життя Пробігло, мов піна на хвилі. Відтоді, як вбоге селянське дитя Заснуло на скіфській могилі. Дрімав вітерець між кущів полину, Задумалась далеч бездонна. На голову руку свою кам’яну Поклала гранітна мадонна. Немов до живої, до неї я звик. В ній щось небуденне звучало. У постаті сірій вбачав кочовик Природи жіноче […]...
- Микола Руденко – Спалах пам’яті Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу – хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку. Гуде бджола. Вертаються в село Селянські гарби, різнотрав’я повні… Це ж півстоліття в пам’яті жило – Як із глибин продерлося назовні? Нічне повітря здавлене, густе. Сусіда уві сні в подушку плаче. А у мені акація цвіте […]...
- Микола Руденко – Скінчилось літо Скінчилось літо. Шелестять дощі Холодні – без веселок та без гроз, А завтра на стави і на кущі Змертвілим птахом упаде мороз. І паморозь, немов могильна сіль, Скує у лузі голі дерева. І тільки вогники далеких сіл Підкажуть, що земля іще жива. Я жадібно ті вогники ловлю І розмірковую в осінній млі, За що крилату […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто дитяче. Не натхнення діє, а звичка. Та чому ж моє серце плаче? Звідки туга оця глибока? Може, винен рядок безликий? Бо лишився мені для ока Тільки неба квадрат невеликий. Ані […]...
- Микола Руденко – Чому на мене впало стільки зла Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні – мала, Дрібна пилинка в безмірі живому. Чи варта ця пилинка наших мук? Адже ж ми тільки мить на ній живемо. І мить ота – можливо, тільки звук Чи літера з космічної поеми… У пошуках пройшовши цілий світ, […]...
- Микола Руденко – Брати Спливе іще одна зима, А там і смерть не за горою. Був цілий рід – І вже нема. Лишились тільки ми з сестрою. Іване, де ти є тепер – Величний, наче бог поганський? Під дротом з голоду помер В концтаборі Коваль луганський. Коли мені для перших рим У мові слів було замало, Ти видавався вже […]...
- Микола Руденко – Гірке прощання Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, – Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки, Кров пращурів голосить у воді. Ти добре знаєш, що тобі не жити Без цих дубів та без оцих беріз – Як без волошки, котра серед жита Вродилася із материнських сліз. І хоч старий уже – себе побачиш […]...
- Микола Руденко – Шлях-дорога в небокрай веде Шлях-дорога в небокрай веде. Обіч розступається стерня. То не я – моя уява йде, Наче босоноге старченя. Люди добрі, орачі-дядьки! Чи то ви зробили, чи не ви? Всюди пшениці та буряки – Ні волошки в полі, ні трави. Тільки по канавах реп’яхи, Тільки лопушиння по ярках. Вже заорані й старі шляхи – Мов розтято вени […]...
- Микола Руденко – Побачення 1. На градуснику – мінус сорок п’ять. Птах падає, згорнувши мертві крила. І ніби дослухаються світила, Як промені, ламаючись, дзвенять. Ні звіра, ні людини… Тільки ти Кружляєш у мордовській сніговиці. Здається, вимерли дерева й птиці – Позалишались вишки і дроти. Та вітер, що пронизує до жил І змушує відчути в ці години Беззахисність планети і […]...
- Микола Руденко – Безмежність бачити не можна Безмежність бачити не можна. Але й обмеженість на око Так давить, що клітина кожна Бунтує і щемить жорстоко. Ці стіни тиснуть, мов лещата, На груди сунуться зловісно. Душа ось-ось почне кричати, Що тісно їй, до болю тісно. І хоч, здається, є для тіла Той спокій, про який ти марив, – Душа не спокою хотіла: Їй […]...
- Микола Руденко – дороги Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні; Отим стежкам, які водили По мінах у ворожий тил, Щоб вибухав, де ми ходили, Живий бузок, а не тротил. Тепер оте напівдитяче, Окопне, давнє, лісове Сопілкою у грудях плаче, Сльозою по щоці пливе… Молюся вам, дороги пізні, Де радість є […]...
- Микола Руденко – Ант і орел Коли кремезний ант поставив зруба, Щоб мати добру хату для дітей, Старий орел з-під хмар спустивсь На дуба Натомлений носій лихих вістей. Орел Даремно ставиш хату в цьому полі – Я небезпеку вгадую здаля. Ант Що тямиш ти у хліборобській долі? Поглянь, яка земля… Яка земля! Орел Ти, чоловіче, не шануєш роду – Твоїх дітей […]...
- Микола Руденко – Атомне Я галактик ваших гривастих Не вивчав у екстазі німому. Я – невидимий головастик, Що живе у тобі самому. Я – живого частка єдина, Нас в тобі міліярди цілі. Я так само, як ти – Людина, Твій двійник у твоєму тілі. Ми не знаємо, що назовні, Ми кружляємо на електронах. Є у нас урядовці верховні І […]...
- Микола Руденко – Тасманськнй король Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст. Історична довідка Я – один. Я – останній. То значить – Король. Є Тасманове море й тасманська земля. А земля мусить мати свого короля, – Так сказав мені той, хто давав оцю роль. Кожен трон на кістках. Та не ради відзнак Я споруджую трон із людських черепів. […]...
- Микола Руденко – Світанок за вікном такий чутливий, наче Світанок за вікном такий чутливий, наче Дмухнеш – і він ураз повернеться в пітьму. А вітер в димарі регоче, виє, плаче,- Немовби хтось помер, що любий був йому. І страшно так мені, що день з імли не вийде. Не поведе мене на заповітну путь. Світанку, веселіш!.. Нічні вітри, не вийте, Хай сонце вигляда – його […]...
- Микола Руденко – Стрес Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох – Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах. Підпори впали – і моя душа Порвала враз облудну пересічність. Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша Щось незатьмарене – Просте, як вічність. А в мене впало […]...
- Микола Руденко – Автохтони Нелегко зберегти солідний тон Для мене – несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” – І лізь у словникові холодний. Блукаючи в інформаційній млі, Зупинишся над давніми слідами: Ми – автохтони, Бо на цій землі Не з діда-прадіда, А ще з Адама. Мільйони літ (що там якісь віки!) Відбиті на чорноземній сторінці. Були субтропіки й льодовики, […]...
- Микола Руденко – В донецьку Для чого? Можливо, заради прощання Мене повернула година остання На землю, з якої для рим і думок Життя мого витік нерівний струмок. І що це за фокуси, що це за жарти? Я звідси на крила здіймався без варти – Шахтарська дитина, палкий піонер. Чому ж мені руки за спину тепер?.. Крізь грати, крізь мури виходжу […]...
- Микола Руденко – Біла сторінка Біла сторінка – віконце в душу, Через яке заглядає небо. Що я сьогодні повідати мушу, Щоб не втрачати право на тебе? Де відшукаю, де роздобуду Слово, що ходить пружно і дзвінко? Грішні і праведні кличуть до суду Совість мою – непочату сторінку. Серце й кістки перемісить робота, Котра здається комусь легкою. Хтось там незримий – […]...
- Микола Руденко – Ув’язнені маки Розквітнув мак на табірній землі. В людей, котрі до жартів неохочі, Розгладжувались зморшки на чолі І веселішали суворі очі. Цим квітам не судився шир полів – І через те вони такі не пишні. Є кілька справжніх макових голів, А інші розміром Ледь-ледь до вишні. Коли ж я цей врожай збирати став (Вклоняюся тобі, життєва сило!), […]...
- Микола Руденко – джерело Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита: Ті що впали, – такі молоді!.. І шипіли метеорити У його прохолодній воді. Біля нього шукатиме раю Невідомого віку село… А поки що поволі вмирає Під дубком вікове джерело. У деревах поменшало соку – […]...
- Микола Руденко – Українське небо Над Україною небо, коване в кузні громів, Бурями переоране, мов штормовий океан. Вдень і вночі снуються пасма їдких димів, І на козацькі плавні падає чорний туман. Не застогну від того, що перерита земля – Всюди вона сьогодні здиблена дном догори. Тут іще є вербиця та на лужку теля, І до старого тину хиляться явори. Може, […]...
- Микола Руденко – То фортеця чи ожеред То фортеця чи ожеред Із грудневих лугів прогляда? А довкола сухий очерет, Наче там залягла орда. Наче стріли стирчать увись: В кожну зірку туга стріла. До болотних купин придивись Це шоломи хова імла… Та не вічне під зорями зло, Хоч у нього прадавній стаж: Щось нове від зірок прийшло – Переліплює весь пейзаж. Я стою […]...
- Микола Руденко – Здавалося, усе позаду Здавалося, усе позаду, Пригасло те, що я несу. І старість вийшла у засаду, Щоб вигострить тупу косу. Та був удар… Розверзлось небо Серед космічних мерехтінь, І ти покликала до себе, Великих думань віща тінь. Я грівсь на материнськім лоні, Немов сповите немовля. М’ячем блакитним на долоні Лежала крихітна Земля. З’єднавши тіні й напівтіні, Майбутнє з […]...
- Микола Руденко – Усе пізнавши й переживши Усе пізнавши й переживши, Стою безгрішний, мов Адам. З криниць небесних мудрість пивши, Що я нащадкам передам? Хіба лиш те, що для могили Є в кожного своя земля. Що ми планету обліпили, Мов гілку яблунева тля. Хоч десь поза окрайцем неба Світи кружляють голубі, Ми, наче тля,- Самі для себе. І як вона Самі собі. […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
- Микола Руденко – В дитинстві бачив я на кладовищі В дитинстві бачив я на кладовищі: З могил стовпи вставали вогняні. Вони здіймалися все вище й вище- І серце жахом зводило мені. Хіба ж я знав, що вся Земля – Могила?.. На Північ дивлячись, кашкет зніми: Полярне сяйво підіймає крила – Чи не з кісток страшної Колими?.. Хтось каже: остогидло те до біса. Я ж […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Радіозоря Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль. За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні Здалеку можна переплутати з радіозорею. Ми молимось біля екрана, Неначе біля вівтаря. Земля внизу – кривава рана, А з неба – радіозоря. Крізь хмари та вербові крони, Через луги і сіножать Офелії та дездемони Радіохвилями біжать. Спурхнувши із якоїсь хвильки (Схоласте, був провидцем ти!), На […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Людський слід Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті. Цемент утворився з тієї золи, Вулканам старим вже давно не димиться. А так, ніби вчора вони тут пройшли – Мужчина і жінка. Самець і самиця. Ще звірам, не людям, належав цей світ – Їх роги […]...
- Микола Руденко – З-під даху впала призма крижана З-під даху впала призма крижана – І серце стрепенулося недремне. Чому – не знаю, та несла вона В собі для мене радість нетюремну. Я, мов дитина, підійняв її, Приклав до ока – і нараз побачив Дніпро й далекі лугові краї, Де я над озером косу мантачив. Збагнув, що призма мандри дозволя Не тільки в просторі, […]...
Дякую землі.