Микола Руденко – Мати. Триптих
1
Клумаки випадають з натруджених рук.
Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?..
Ти босоніж торкаєш розпечений брук,
Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому.
За ворота виходять дебелі сини,-
І сліди замітає за ними пороша.
Материнської мови забудуть вони:
Вже та мова для них – нехороша…
Бригадири щоранку обходять двори.
Лиш в неділю є воля городець скопати.
Трактори…
Управління…
Директори…
А годуються люди з твоєї лопати.
Десь вимахують крани високих споруд,
Ти ж заснеш восени
І стотисячний хор оспіває твій труд,-
Та ніхто не піддасть тобі клунок на плечі.
2
Вам треба пісню про колгоспні руки?..
Ось лиш пером зненацька пошкребусь.
А там. дивись, уже ідуть онуки
Виховувати совість у бабусь.
Вони ростуть, мов лісова травиця,
Немов пирій у житньому рядку:
Сто обліковців на твою правицю,
На кожен палець –
По керівнику.
І кожен щедрі обіцянки стеле,
І оплески не знають жодних доз…
І канцелярський млин повітря меле,
Розмахуючи крилами відозв.
А ти викашлюєш старечі груди
І кажеш в ніч невидимим синам:
Дай бог їм щастя більшого, ніж нам.
На них тепер нейлони й чорнобурки,
І возять їх машини –
Не вози…
Всі трудодні твої – лише для курки.
А бур’янець під тином –
Для кози.
І часом очі робляться сумними,
І сумніви тяжкі в полон беруть:
– О боже праведний! Що буде з ними,
Коли сільські бабусі перемруть?..
3
Наливається вірою серце моє,
І вдивляється думка в невидимий корінь:
Ген селянка мадонною в небі встає –
Господинею вічних земних перетворень.
Все, що мусить померти – помре на віки
І народиться день із новим неспокоєм.
Україно!..
З твоєї легкої руки
Не боронь мені стати твоїм перегноєм.
Хай вростають у череп шорсткі корінці,
Вибираючи з мене земне і небесне.
Прийде віщий туман,
І в його молоці
Невгасима зоря над землею воскресне.
Сонце зніме утому з натруджених рук,
Всесвіт кине на плечі блакитну кирею…
Кизякова,
Солом’яна,
Чорна від мук,-
Станеш ти, Україно, тією зорею.
1963
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Якби ж то серце спокійніше мати Якби ж то серце спокійніше мати, Щоб не бентежили передчуття Та не ввижалась напівмертва мати І голодом заморене дитя. І де б оте не сталось – через душу Вони, як тіні, пройдуть, далебі, А я довіку вже каратись мушу Та виправдань шукатиму собі. За те каратимусь, що в світі цьому Вбачав гармонію, співав красу. Тяжке […]...
- Микола Вінграновський – Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що ви нині знаєте про них? Не та земля і вже не ті забої… Та чорні люди з пагорбів курних Зовуть мене до висі голубої. Вони десь там, бо на землі […]...
- Микола Руденко – Татарин Ніби душу лікую від давніх ошпарин – Років сорок це лихо забути велю: У багнюці конає побитий татарин, Його руки мотуззям зап’яті в петлю. Я не знаю за віщо дядьки завелися – Дико люди жили у донецьких степах. Душу й досі пече голова його лиса І той камінь, що людською кров’ю пропах. Хто ж він […]...
- Микола Руденко – Ворони та голуби Як можна пояснити ці потреби Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім небі З’являються ворони й голуби? Ворон – мільйон, а голубів – десятки. Вони у небо здіймуться ривком – І опромінені рухливі цятки Повідомляють: сонце за ліском. Летять на тлі ранкової заграви Понад берези, вишки, сіножать. І хочеться гукнути: Боже правий! […]...
- Микола Руденко – Черниці Здригнеться гай гіллям напругим, Повіє запахом суниць… Концтабір там, де в тридцять другім Вбивали молодих черниць. Де підіймали їх на леза Гвалтівники тупі, брудні… До дроту тягнуться берези – Чернички в білому вбранні. Ні, їх оплакувать не варто: Вони нас бачать крізь дроти. Вони зійшлись на Божу варту, Щоб наші душі вберегти. Щоб вгамувати біль […]...
- Микола Руденко – Я знав поетів Я знав поетів, що колись без міри Були відважні в пошуках своїх. Тяжка трагедія сліпої віри Спустошила і скам’янила їх. З них кожен був стократ багатший духом, Ніж той, хто оди їхні відзначав, До слів чиїх ми припадали вухом, А він всю велич лиш в собі вбачав. Я знав поетів… Так, вони вже сиві, Їм […]...
- Микола Руденко – Пробудження серед ночі Я жив, як всі: гадав, у цьому світі Є тільки насолоди – їж та пий. А добру дівку маєш на приміті, То ти вже цар, а не гультяй сліпий. Та вдарив день, немов огненне слово, Що з неба падає, у груди б’є. Усе мені відкрилося раптово – Усе, що буде, що було, що є. Тепер […]...
- Микола Руденко – Поезія – не жарт Поезія – не жарт… Вона – Це теж космічна битва. Вона і мати, і жона, Присяга і молитва… Є тіло, розум і душа – І все це прагне руху. Поезія для нас лиша Живі кристали духу. І кожен отакий кристал – Не паперовий клаптик: У кім вогню астральний шал, Зародження галактик. Якщо серед нових машин […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Моя схованка Я живу, як в колодязі: Бачу лиш зорі, Котрі кличуть мене, Щоб не спав уночі. Зодягаюсь хапливо. Ще темно надворі. Крадусь так, Щоб не вгледіли наглядачі. І в каптьорці пишу – Там, де сушать онучі. Ні, не можна, Не можна заснути мені: Десь попереду струси – Вони неминучі. А поки що півлюдства Хропе уві сні. […]...
- Микола Руденко – Самовидець Нашим напівом по церквах і монастнрах отправоватн приказал І одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. .. Літопис Самовидця 1 Гінка, не закощавлена постом, Попівська постать виглядає справно. Рука до шаблі звикла – із хрестом Отець Роман зріднився нещодавно. Попогойдав його, попоносив Хисткої долі ненадійний човник. Не раз чернозем кров’ю оросив Старий Ракушка, ніжинський полковник. […]...
- Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне Люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. І небо падає в холодні трави, Коли нас братство в землю зарива. Лише у зорях відгомоном слави Звучать востаннє мовлені слова. А там, дивись, ідуть сини змужнілі І знов беруть […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Цар Буж 1 У казармі – грип, надворі – стужа. В шибці блимає якась зоря. Знов не сплю і думаю про Бужа – Першого вкраїнського царя. Іменем отим віддавна марю. Чом висиш на серці тягарем, Царю антів – український царю? Чи не сам я був отим царем?.. Мов із дна, з дніпровських чорториїв, Пам’ять підіймається в росі. […]...
- Микола Руденко – Я так не вмію сумувати Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій. Вони живуть, вони щоднини Свої серця кудись несуть, Хоч ані світу, ні людини Їм справжня невідома суть. Ні певності в душі, ні віри: Старе розвіялось, нове – Це тільки будні вбогі, сірі, Утопій дзеркало криве. Як випадкові […]...
- Микола Руденко – Людський слід Це він і вона, залишаючи слід, Спішили назустріч рокованій миті. Чотири мільйони невивчених літ Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті. Цемент утворився з тієї золи, Вулканам старим вже давно не димиться. А так, ніби вчора вони тут пройшли – Мужчина і жінка. Самець і самиця. Ще звірам, не людям, належав цей світ – Їх роги […]...
- Микола Руденко – Радіозоря Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль. За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні Здалеку можна переплутати з радіозорею. Ми молимось біля екрана, Неначе біля вівтаря. Земля внизу – кривава рана, А з неба – радіозоря. Крізь хмари та вербові крони, Через луги і сіножать Офелії та дездемони Радіохвилями біжать. Спурхнувши із якоїсь хвильки (Схоласте, був провидцем ти!), На […]...
- Микола Руденко – Стара кінохроніка На мить сповзли з екрана реалії ракетні. Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу Сон: Майнули білі коні – тачанки кулеметні, На вороних за ними рушає ескадрон. На мавзолеї Сталін. У нього давня звичка: Простий кашкет, шинеля… Мовляв, одна сім’я. В шерензі вісімнадцять у білих рукавичках. Догадуюсь потроху, що то між ними я! Чи […]...
- Микола Руденко – Содом. Цикл 1 Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо смоктати кров земну І в пащі двигунів її вливати. Планета стогне, ніби хвора мати, Що в дітях не зазнала талану. Річок нема – є стоки нечистот. Лісів нема – самі […]...
- Микола Руденко – Я тікав від людей Я тікав від людей, Щоб з деревами поговорити – Добрий спомин мене Й поза гратами не полиша. Задивлялись у воду Гіллясті мої фаворити – І світилась над ними Зеленого сонця душа. Я їм вірші читав, Таємницю звіряв чи образу – Тільки горлиця чула Та хмарка, Та тиха ріка. І ніхто з них Довіру мою Не […]...
- Микола Руденко – Моєму народові Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша? Нелегко вжитись у твої потреби: Ти витворив республіку в часи, Коли вона хіба що лиш на небі Могла здобути сили та яси. Погасла Січ, як вогнище в негоду, І не воскресла в полум’ї новім. Понад усе шануючи свободу, Ти […]...
- Микола Руденко – Коли відлунює твій кожен крок Коли відлунює твій кожен крок І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін зірок В морозну ніч у небі кришталевім? Нехай ти сам ідеш, нехай нема Ні хати, ні душі над берегами, Та зорі є – тож скаржитись дарма: Вони дзвенять у тебе під ногами. Дзвенять у соснах і в твоїй сльозі,- Дзвенять, неначе […]...
- Микола Руденко – Боги та люди По-різному молилися Природі: Одні над нею Бога вознесуть, А хтось – такого більше у народі – В ній розпізнає материнську суть. Лише царі не кидали гонитву, Яку перейняли в сліпих чортів: Святі чуття, закладені в молитву, На себе кожен обернуть хотів. Та хоч царя над світом цим убогим Підносили, мов сонячне дитя, Усе ж помазаник […]...
- Микола Руденко – Я розгубив категоричність Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність – Відбитих променів ясу. Хай не своє, нехай відбите, Жовтаве, а не голубе… Та глянь, яке він платить мито За право бачити тебе! Крізь листя кидає червонці, І не прості, а золоті. Таких ти не побачиш в сонці, Бо вдень вони уже не ті. Він душі […]...
- Микола Руденко – Стало слово моє земним Стало слово моє земним, У клубочок згорнулася мрія. Як не бийся, а жодна із рим Занебесним теплом не гріє. А колись же було, було… Я, розсунувши неба клаптик, Брав для віршів живе тепло Із далеких галактик. Нині вірші – не Божий дар. Замішавши ромашки й блавати, Кожен другий чи третій школяр Вміє грамотно зримувати. Буде […]...
- Микола Руденко – В передчутті божественної миті В передчутті божественної миті Ми мусимо іти на каяття, Щоб наші душі, правдою умиті, Наповнилися Світлом за життя. Тож каюсь самовіддано і ревно (Бо зрештою пізнав свою мету) За кожен день, прогаяний даремно, За духу довгочасну сліпоту. Я каюсь, по-синівському уклінно За те, що, вірячи в чужих химер, Не всім єством служив тобі, Вкраїно, І […]...
- Микола Руденко – Лелека Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать на галяву Вчаться дітки потроху. Я їм неба готовий Прихилить до землиці… Чом твій погляд раптовий Холодніший від криці? Чим тебе знепокоїв – Громом сфер, літаками, Чи тривоги накоїв Суєтними […]...
- Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, Рохне поза вільхами кабан. Із гніздечка випаде яйце… Та не це спостерігай, не це! Ген схилив султани очерет. Поза ним – гіллястий мінарет. В нім зелений хлюпає вогонь, А кора, […]...
- Микола Руденко – У березі Лети Чи сон, чи дія на астральнім плані – Реальність потойбічного життя: Правую човника в густім тумані. Вирує Лета – Річка забуття. Аж гульк: цвіте лужок в заплаві Лети. Сидять веселі хлопці круг стола. Питаю в хмарки: – Хто це?.. – То поети. Їх річка забуття не прийняла. Тим часом видирається істота В мундирі маршала, Брова-дуга. […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
- Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
- Микола Руденко – Споглядання хмар Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина. Можливо, щось я створюю в уяві, Для злету мрій не пожалівши крил, Та все ж дивуюся оцій появі: Бач, мавпа видерлась на небосхил. Відтак поволі промина година – І вже неквапне око відзнача: З тієї […]...
- Микола Руденко – Ріка часу Іще мільярд людських істот, іще – Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи? Не за горою віку перепад, Крутіший від стрімкої Ніагари. Та час ніколи не тече назад – Готуйся пережить його удари. За перепадом пінявим, крутим Які нам уявляються химери?.. Я починаю заздрити отим, Котрі […]...
- Микола Руденко – Ангел Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось. Корабель-фантом. Брати по розуму. Літаюча тарілка. Чи, може, Божий знак – Його печать. І люди, наче п’яні без горілки, – Сміються, борюкаються, кричать. Наглядачі сховались – небезпечно Між зеків тертися у мить таку. І виглядає вельми недоречно Солдатський пост […]...
- Микола Руденко – Філософе з чарівними очима Філософе з чарівними очима, Із добротою в глибині зіниць! Ще є в нас, люба, крила за плечима, Що не дозволять нам упасти ниць. Я стільки втратив!.. Від тієї втрати Пече у серці незагойний шов… Та, мабуть, Бог не прагнув покарати, Раз я тебе, просвітлену, знайшов. Хай багатіють вправні романісти, З томів будують паперовий мол. Їм, […]...
- Микола Руденко – Засурмили вітри Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила, Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів. То зима у степах вікові фоліянти розкрила. А дерева – мов знаки на білій сторінці снігів. Лиш замовкнуть метілі – і, в кожен Вдивляючись атом, Зорі шлють на хати дивних снів мовчазну Течію. Місяць ходить за вікнами лисоголовим Сократом І обмацує простір, […]...
- Микола Хвильовий – “У полі голосить мати… “ У полі голосить мати, Така худенька мати в зморшках, А на душі у неї волохато, І одцвітають синьоокі волошки. Дивиться на шляхи жахні – Завели її сина Олелька… Ой ви заводи й шахти, Буду я з вами без веселки. Які ж то, які ж то тайни Крають матірне серце, І коли ж її син розтане, […]...
- Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання. Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю […]...
За що я люблю природу харкова.