Микола Руденко – Після бою


Проклятий світ! – я мовив після
Бою,
Коли побачив трупи у траві –
Чому я мушу втішитись тобою,
Не знаючи, ми – мертві чи живі?..

А соловейко щиро і нескупо
Почав своє – війни йому нема.
І я подумав: то були не трупи,
Бо тут повинна вмерти смерть сама.

Тріщало під підошвами галуззя,
А сонце ліс виповнювало вщерть…
Немає в світі більшого безглуздя,
Ніж вірити, що нас чекає смерть.

Природа не глумиться над синами:
У Сонце – в хату зоряну свою –
По лезу променя пішли над нами
Усі, хто ліг в недавньому бою.

І тільки той, хто цілив нам у спину.
Щоб ми зненацька з бою не втекли,
Сліпим чортам місив криваву глину
І дудлив самогонку з-під поли.

А потім удовиці у віконце
Гатив прикладом:
– Гей, налий, стара!..
Його не приймуть ні Земля, ні Сонце –
Такий іще до смерті помира.

19.01.74



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Иван франко великий майстер художнього слова.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Після бою