Микола Руденко – Сенс життя

Де реальність, де сон –
Чи збагну до пуття?
Сірий морок
Минуле сповив пеленою –
Мов не я, а хтось інший
Прожив те життя.
Шість десятків, які
Називаються мною.

Пам’ять знову проходить
Дороги земні –
Ніби вдруге цей світ
Відкривається оку.
І коли моє тіло
Заклякне в труні –
Я на нього так само
Дивитимусь збоку.

Та й тоді
Не спочине душа від гризот.
Хоч вона –
Тільки частка світанку земного
Що ти є, оця земле,
Де стільки скорбот?
Хто ти є,
Незбагненна істото двонога?

Вдарить грім із-за хмари –
Мов зоряна вість,
Котра в морок виштовхує
Слово безлике.
Може, хтось
На запитання ці відповість.
А як ні,
То життя –
Це безглуздя велике.

Посміхнеться зоря,
Зарегоче пітьма –
І покотиться світом
Відлуння безкрає.
І захочеться вмерти –
Та смерті нема:
Адже Світло
Ніколи й ніде не вмирає.

А чи варто шукати
Якоїсь мети,
Де міняються тільки
Адреси і дати?..
І якщо від життя
Неможливо втекти,
То й про сенс його –
Сенсу немає питати.

Чи ти сонячний зайчик
Спіймаєш до рук?..
Чи потрібно,
Щоб скрипка не вміла тужити?..
Просто те, що мене становило –
Лиш звук;
Просто сонячний промінь
Не здатний не жити.

23.11.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Чого сьогодні не вистачає українцям.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Сенс життя