Микола Руденко – Щирість
Понад щирість людську, понад слово
Правдиве
Ані радості в мене, ні щастя нема.
Що було б, якби з нами лукавила нива
Чи прийшла замість літа підступна зима?
Хай тобі залишається хитрість єдина,-
Як створити живе із металу і скла…
Не тому ти не мавпа уже, а людина,
Що навчився ховати думки та діла.
Світло прямо іде – без лукавства і зради.
Морок нишком плазує у тиші німій.
Не тому ти людина, що вмієш на вади
Звабний глянець покласти у блиманні вій.
І піднятись над іншими, і затоптати
Все, що просто зростає – як зорі живуть…
Ти людина тому, що із власної хати
В небо шлеш нелукавої думки могуть.
Не впадаєш у розпач з невдалої спроби,
Повним серцем приймаєш хулу і ясу.
Ти людина – для тебе дешеві оздоби
Не затьмарять нещадної правди красу.
Я те звідав не раз: важко бути відвертим –
Ще посланці пітьми павутину снують…
Ти людина тому, що умієш померти,
Якщо мовити правду тобі не дають!
27.06.1973.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Атомне Я галактик ваших гривастих Не вивчав у екстазі німому. Я – невидимий головастик, Що живе у тобі самому. Я – живого частка єдина, Нас в тобі міліярди цілі. Я так само, як ти – Людина, Твій двійник у твоєму тілі. Ми не знаємо, що назовні, Ми кружляємо на електронах. Є у нас урядовці верховні І […]...
- Микола Руденко – Брехня Від Рузвельта до Сталіна гонець Прибув з запитанням: – Що руським треба, Щоб швидше цій війні настав кінець І мирний дим із хат піднявсь до неба?.. Архів зберіг Верховного одвіт: – Понад усе міцний колючий дріт. – Навіщо дріт? Їй-богу, дивина… Сенатори судили і рядили. – для шанців, звісно. Це й дитина зна, І корабель […]...
- Микола Руденко – То вберу в троянди, то у сажу То вберу в троянди, то у сажу. Світло чи пітьма тобі за тло. А коли ж, кохана, врівноважу Я в тобі людське добро і зло? І коли нарешті зникне з хати Докір, котрий смуток залиша?.. Мабуть, лиш тоді, коли кохати Вже не вмітиме моя душа. 24.12.1979...
- Микола Руденко – Гірке прощання Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, – Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки, Кров пращурів голосить у воді. Ти добре знаєш, що тобі не жити Без цих дубів та без оцих беріз – Як без волошки, котра серед жита Вродилася із материнських сліз. І хоч старий уже – себе побачиш […]...
- Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
- Микола Руденко – Моєму народові Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша? Нелегко вжитись у твої потреби: Ти витворив республіку в часи, Коли вона хіба що лиш на небі Могла здобути сили та яси. Погасла Січ, як вогнище в негоду, І не воскресла в полум’ї новім. Понад усе шануючи свободу, Ти […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
- Микола Руденко – Запрошення Заглянь до подвір’я, сідай біля тину. Тут двері відчиняться в кожну хатину. І в білому кухлі жіноча рука Тобі на вечерю подасть молока. Захочеш, то буде і чарка, й пряженя. Якщо не жонатий, тут швидко оженять. Занидіти в смутках тобі не дадуть, І навіть толокою хату складуть. З рідкого вапна вишумовує піна. Спідниця підтикана, голі […]...
- Микола Руденко – Помру під тином Помру під тином… Тільки під яким – Під межовим чи за колючим дротом? Упившись поту смородом гірким, Я землю гризтиму кривавим ротом. Вже не почую скреготу заліз І чавкотіння табірної глини. Та з неба з’їхавши, Великий Віз Понад дніпром тачанкою полине. Піднявшись над голоблями зірок, Я цілий світ своїм наповню болем – І тихий, владний, […]...
- Микола Руденко – добре, що є ці столи між дубами Добре, що є ці столи між дубами,- Там, де біжить прохолодний струмок. Хтось тут, поставивши кошик З грибами, Відпочива від казенних думок. Хтось тут зненацька пізнає, що зроду Не помічав отакої краси. Потім побачить себе і природу Так, як звелять лісові голоси. Вітер, забившись в ромашковім цвіті, Жовтим пилком понад ним промайне. Стане, можливо, у […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Останній журавлиний крик Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза. За лазнею рясний будяк Сприймаю, мов живу принаду. І жуючи важкий глевтяк, Вертаюсь думкою в блокаду. Навіщо, Господи, зберіг Мене у людопаді тому?.. І на захарканий поріг Несу гірку дідівську втому. Та впавши між пітних речей, Знесилений, у мить відчаю […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Очеретина Чи колюча табірна дротина Вітрові встромляє шпичака, А чи дуденить очеретина – Не збагну лиш: звідки і яка? Може, з неіснуючої хати – Та, що вже зотліла у землі; Та, яку в болоті зжала мати, Коли ми були іще малі. Чи, можливо, на далекій Віті, Де витає в споминах душа. Мій онук у росяному світі […]...
- Микола Руденко – З нічого світ творився З нічого світ творився, із нічого В душі моїй народиться рядок. А потім випурхне – і замість нього Лишається на серці холодок. І так самотньо стане, так тривожно, Неначе світ кінчається на тім – І вже нічого врятувать не можна Ні в домі грішному, ні у святім. А потім знов оте нічоговічне Розбудить зливу почуттів, […]...
- Микола Руденко – Мордовська кутя Ніч зменшилась, А день почав зростати. Освячую тебе, Фантазіє людська! Та мить і є дитя, Якого Божа Мати Із хмар звільняє, Мов із сповитка. Дитина – Світло. Час з людським обличчям, Це правда Всесвіту – І я вклоняюсь їй. Ми сядемо за стіл – Христа звеличим. І не одна сльоза Впаде з-під сивих вій. Кутя […]...
- Микола Руденко – Лелека Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать на галяву Вчаться дітки потроху. Я їм неба готовий Прихилить до землиці… Чом твій погляд раптовий Холодніший від криці? Чим тебе знепокоїв – Громом сфер, літаками, Чи тривоги накоїв Суєтними […]...
- Микола Руденко – Надія Як від стовпа і до стовпа, Де дротом птаство володіє, Так доля табірна скупа Проводить серце повз надії. Мовляв, це в сейфі хтось трима: Під осінь воля нас чекає… Та пройдуть осінь і зима, Але надія не зникає. Серця довірливі людськії! Якщо оповідати чесно, То поміж нами є такі, Що в таборах тридцяту весну. Для […]...
- Микола Руденко – Зоря-полонянка Раніш мороз нагнав на птаство страху, А нині дощ берези полива. У бочку із казармового даху Накапала водиця дощова. Чому ж оця деталь упала в очі – Навіщо я про неї говорю?… Схиляючись до бочки серед ночі, Я там знайому упізнав зорю. І начебто з мого дитинства птиця Понад душею тихо пропливла. І це уже […]...
- Микола Руденко – Світанок Синові Валерію В світанковий туман між старих ясенів Ми пірнаємо з сином – ловити линів. Ще не видно води, ще діяльні бобри Не сховались в глибінь водяної нори. Наче мудрих наук нерозгадану суть, Над водою вони осокора гризуть. Там, де ледь рожевіє ранковий туман, Шарудить в очереті ікластий кабан. Спершу сіра, а в небі уже […]...
- Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
- Микола Руденко – Ворони та голуби Як можна пояснити ці потреби Природи чи суспільної доби: Ще до схід сонця у мордовськім небі З’являються ворони й голуби? Ворон – мільйон, а голубів – десятки. Вони у небо здіймуться ривком – І опромінені рухливі цятки Повідомляють: сонце за ліском. Летять на тлі ранкової заграви Понад берези, вишки, сіножать. І хочеться гукнути: Боже правий! […]...
- Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – Ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ – Гірка дружина. Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку – Неначе із-за хмари […]...
- Микола Руденко – Ми матері собі не вибираєм Ми матері собі не вибираєм – Стареньку, вбогу маєш берегти. На землях тих, які вважають раєм, Прийти у світ чомусь не здужав ти. Там народився, де дідівське слово Вельможний хтось холопським охрестив. І тільки небо високоголове Твоїм пісням нашіптує мотив. Припавши вухом до річок і суші, Воно вслухається в думки незлі. І марять душі, непокірні […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – Ант і орел Коли кремезний ант поставив зруба, Щоб мати добру хату для дітей, Старий орел з-під хмар спустивсь На дуба Натомлений носій лихих вістей. Орел Даремно ставиш хату в цьому полі – Я небезпеку вгадую здаля. Ант Що тямиш ти у хліборобській долі? Поглянь, яка земля… Яка земля! Орел Ти, чоловіче, не шануєш роду – Твоїх дітей […]...
- Микола Руденко – Визнання Довго я виходив із війни, Пробивав духовне скам’яніння. Вірші давніх літ… А де ж вони? Бракувало щирості й уміння. Щирості?.. Напевне це не так. Це мені, сказати б не по чину: Я на хитрування не мастак – Треба іншу бачити причину. Відшуміли сили молоді, Інші обживаються причали. Я поетом став лише тоді, Коли всі великі […]...
- Микола Руденко – Стало слово моє земним Стало слово моє земним, У клубочок згорнулася мрія. Як не бийся, а жодна із рим Занебесним теплом не гріє. А колись же було, було… Я, розсунувши неба клаптик, Брав для віршів живе тепло Із далеких галактик. Нині вірші – не Божий дар. Замішавши ромашки й блавати, Кожен другий чи третій школяр Вміє грамотно зримувати. Буде […]...
- Микола Руденко – Ойкумена Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного – Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про нього. Вели цареві коней: вибирай. Схиляли юнки перед ним рамена. А імператор думав: де той край, Що міг би стать межею ойкумени? Смерть воїнів на суші й на човнах Та […]...
- Микола Руденко – Відносність часу Чим ширший ніг твоїх рухливий сажень, Чим важчі справи ляжуть на плече, Чим більше зустрічей, подій та вражень – Тим повільніше час земний тече. Я знаю, друзі: певне, вам здається, Що монотонність робить довшим час… Четвертий рік в неволі серце б’ється, А ніби вчора я полишив вас. Тюрма холодна, темна безнадія Пресує дні, мов сіно […]...
- Микола Руденко – Невчасний сніг Що скоїлось в природі? Я не міг Вписати це в події пересічні: Десь перед першим травнем випав Сніг – Такий, якого не було і в січні. Берізка соку більше не дала – Бруньки взялися льодом на вершині. Понад борами снігова імла Порушила заручини пташині. Замовкли круки на сосні старій, Як без вказівки критики маститі. Метавсь […]...
- Микола Руденко – Ув’язнені маки Розквітнув мак на табірній землі. В людей, котрі до жартів неохочі, Розгладжувались зморшки на чолі І веселішали суворі очі. Цим квітам не судився шир полів – І через те вони такі не пишні. Є кілька справжніх макових голів, А інші розміром Ледь-ледь до вишні. Коли ж я цей врожай збирати став (Вклоняюся тобі, життєва сило!), […]...
- Микола Руденко – Мрія про молитву Коли понад вишками грім прогримить, А з лісу запахне неприбране сіно – Я Бога благаю: дозволь хоч на мить Побачити рідну Вкраїну. Дітей, що уранці до школи біжать; Зерно, що хрустить на млиновому жорні; Багаті жнива і скупу сіножать, В городах кущі помідорні. Вже стріх не побачу – є шиферний дах. І стіни із цегли, […]...
- Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
- Микола Руденко – Цар Буж 1 У казармі – грип, надворі – стужа. В шибці блимає якась зоря. Знов не сплю і думаю про Бужа – Першого вкраїнського царя. Іменем отим віддавна марю. Чом висиш на серці тягарем, Царю антів – український царю? Чи не сам я був отим царем?.. Мов із дна, з дніпровських чорториїв, Пам’ять підіймається в росі. […]...
- Микола Руденко – Ангел Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось. Корабель-фантом. Брати по розуму. Літаюча тарілка. Чи, може, Божий знак – Його печать. І люди, наче п’яні без горілки, – Сміються, борюкаються, кричать. Наглядачі сховались – небезпечно Між зеків тертися у мить таку. І виглядає вельми недоречно Солдатський пост […]...
- Микола Руденко – Сонячний вітер Сонце постійно випромінює в космічний простір Усті потоки атомних часток, їхній рух називається Сонячним вітром. (Iз підручника) Ой ти, Земле, нещасна матінко, Як нам зимно в німому затінку Від штиків за дротами колючими Та від мертвих дерев попід кручами! А за хмарами – десь понад нами – Лине, лине сонячний вітер. Снять сузір’я космічними снами, […]...
- Микола Руденко – день, який людство не забуде Боже! Ти є в небесах чи немає? Вийшовши в поле, молюсь, як завжди, Силі, що землю в долонях тримає – Доброму Богові Сковороди. Боже! Сьогодні достоту відомо, Чом Ти мене у окопах зберіг: Кривда вернулась до нашого дому, Лихо шкребеться на отчий поріг. Лихо, яке вже, здавалось, померло. Та не судилось його перейти: В сонце […]...
Ульблені пісні моєї мами.