Микола Руденко – Шлях-дорога в небокрай веде
Шлях-дорога в небокрай веде.
Обіч розступається стерня.
То не я – моя уява йде,
Наче босоноге старченя.
Люди добрі, орачі-дядьки!
Чи то ви зробили, чи не ви?
Всюди пшениці та буряки –
Ні волошки в полі, ні трави.
Тільки по канавах реп’яхи,
Тільки лопушиння по ярках.
Вже заорані й старі шляхи –
Мов розтято вени на висках.
А було колись, таки ж було –
Свідки хоч старі, проте живі:
Вийдеш по городах за село –
І потонеш в степовій траві.
Чи зумієш вивчити між трав
Кожну квітку, мудру й не скупу?
І ніхто їх зроду не орав –
Заповідні трави у степу…
Вируша уява в ніч лиху,
Двері у в’язниці відчиня;
Плаче на заоранім шляху,
Наче босоноге старченя.
24.12.1979
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Покинутий лан За вільхами в заплаві є луги, Що так цвітуть у червні, наче зорі. Всю невичерпність власної снаги Розхлюпали у трав’яному морі. Окрему квітку вивчити мені Нелегко між квітучих краєвидів. Та друг ботанік у погожі дні Тут налічив їх сотні різних видів. Він не жалів ні часу, ні себе – Радів, сміявся чи стенав плечима. Пливло […]...
- Микола Руденко – Шлях до себе Немає шляху отакого крутого Ні в темному морі, ні в хмарному небі, Як та безконечна терниста дорога, По котрій я сам продираюсь до себе. До себе не в хату – до себе у душу, До власного “я”, до глибинної суті. О, скільки я терну розчистити мушу, Щоб знов повернутись на кола забуті… Вернувся – й […]...
- Микола Руденко – Серед зими розтанув сніг Серед зими розтанув сніг – І знов заворушились трави. Не дбаючи про сенс і право, В бруньки весняний сік побіг. В корі черв’як зашарудів. Повірило земне коріння: Пора почати сотворіння Нового листя і плодів. І, може, лиш дуби старі Когось повчали в день туманний: Цей світ химерний та оманний – Лиш хитрощі в смертельній грі. […]...
- Микола Руденко – Хтось жорстокий, невидимий ребра розгорне Хтось жорстокий, невидимий ребра Розгорне І намацає серце, і душу мою Непоквапно штовхає у полум’я чорне, І гойдає чи в пеклі, чи десь у раю. А відпустить – і знов я навчаюсь любити Кожну квітку у полі і кожне стебло. Ніби заново треба творити, ліпити Все в самому собі – Бо мене не було. Ніби […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, Рохне поза вільхами кабан. Із гніздечка випаде яйце… Та не це спостерігай, не це! Ген схилив султани очерет. Поза ним – гіллястий мінарет. В нім зелений хлюпає вогонь, А кора, […]...
- Микола Руденко – дубовий листок Пригадалось мені: горілиць між трави Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті. Раптом західний промінь торкнувсь Голови Загойдалося сонце в дубовому листі. Промінь висвітив озеро, де сазани, Мов двосічні мечі, лискотять під вербою; Де повалені в воду старі ясени Переховують сивих бобрів під собою. А просвічений наскрізь листок затремтів, – Мов боявся за власну оголену […]...
- Микола Руденко – Голос трав Після стін, котрі пам’ять обтяжують, наче Гніт пекельний, що здавлює дух, Скільки ніжності в мене до тебе, будяче, І до тебе, вульгарний лопух. І до тебе, спориш. І до тебе, кропиво. Ніби всі ви – найближча рідня. Разом з вами до мене вертається диво – Щедра спека донецького дня. І південних степів невибаглива парість, Що […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Руденко – Так просто все Так просто все: напишеш каяття – І роздобудеш право на життя. Лише десяток слів чи, може, фраз – І все вчорашнє вернеться нараз. Дерева й квіти в іскорках роси, Та за вікном дитячі голоси; Та риба в озері, та в небі птах. Та смак цілунку на твоїх вустах. Як свідчення любові й доброти… І тільки […]...
- Микола Руденко – Жити можна Є лісова дорога до села – Туди іще бруківка не дійшла. З десяток верст ідуть баби й діди, Щоб хліба в клунках принести туди. І споглядають сосни та дуби, Як тужаться під клунками горби. Та селянин уже до цього звик. Гребе пісок дірявий черевик. А як загрузне стомлена нога, Їй сучкуватий костур помага. Ідуть, сміються. […]...
- Микола Руденко – Брати Спливе іще одна зима, А там і смерть не за горою. Був цілий рід – І вже нема. Лишились тільки ми з сестрою. Іване, де ти є тепер – Величний, наче бог поганський? Під дротом з голоду помер В концтаборі Коваль луганський. Коли мені для перших рим У мові слів було замало, Ти видавався вже […]...
- Микола Руденко – Я розгубив категоричність Я розгубив категоричність, Я поміркованість несу: Приймаю місяця ліричність – Відбитих променів ясу. Хай не своє, нехай відбите, Жовтаве, а не голубе… Та глянь, яке він платить мито За право бачити тебе! Крізь листя кидає червонці, І не прості, а золоті. Таких ти не побачиш в сонці, Бо вдень вони уже не ті. Він душі […]...
- Микола Руденко – Мрія про молитву Коли понад вишками грім прогримить, А з лісу запахне неприбране сіно – Я Бога благаю: дозволь хоч на мить Побачити рідну Вкраїну. Дітей, що уранці до школи біжать; Зерно, що хрустить на млиновому жорні; Багаті жнива і скупу сіножать, В городах кущі помідорні. Вже стріх не побачу – є шиферний дах. І стіни із цегли, […]...
- Микола Руденко – Виснажує і зраджує мене Виснажує і зраджує мене На цій землі уява небагата: Я розумію все людське, земне – Крім серця, що живе у грудях ката. Як розгадати, де ота рука Бере для себе Каїнову силу, Щоб підписом чи кнопкою дзвінка Народи цілі кидати в могилу? Одним свинець в опалені виски, А другим плетиво колючих ліній – За кусень […]...
- Микола Руденко – То фортеця чи ожеред То фортеця чи ожеред Із грудневих лугів прогляда? А довкола сухий очерет, Наче там залягла орда. Наче стріли стирчать увись: В кожну зірку туга стріла. До болотних купин придивись Це шоломи хова імла… Та не вічне під зорями зло, Хоч у нього прадавній стаж: Щось нове від зірок прийшло – Переліплює весь пейзаж. Я стою […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
- Микола Руденко – Тасманськнй король Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст. Історична довідка Я – один. Я – останній. То значить – Король. Є Тасманове море й тасманська земля. А земля мусить мати свого короля, – Так сказав мені той, хто давав оцю роль. Кожен трон на кістках. Та не ради відзнак Я споруджую трон із людських черепів. […]...
- Микола Руденко – Співчуття Дорога між дубів через містки з осики – За тиждень знову їх лаштують лісники. І ряст поміж дубів, і гайвороння крики, І хмари в озері, і шурхіт осоки. Але чи бачиш пні? Їх бачити повинно. Перед війною тут були старі дуби. Коли ж повісили між них дівча невинне – Засохли геть за дві чи три […]...
- Микола Руденко – Споглядання хмар Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина. Можливо, щось я створюю в уяві, Для злету мрій не пожалівши крил, Та все ж дивуюся оцій появі: Бач, мавпа видерлась на небосхил. Відтак поволі промина година – І вже неквапне око відзнача: З тієї […]...
- Микола Руденко – Земні дороги Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги – Вони досягнуть астроодиниць. Дорога – це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг. Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Микола Руденко – Тому вже, мабуть, років п’ятдесят Тому вже, мабуть, років п’ятдесят. А я ще й досі бачу так яскраво: Моє село, старий вишневий сад І вечорів підсинені заграви. Усі в роботі – і старі, й малі. І я, що тільки починаю жити. Вже встиг пізнати радість на землі, – Бо коні наші й наше власне жито. Уранці біля току вся рідня: […]...
- Микола Руденко – Зацвів лужок Зацвів лужок поміж колючих стін – Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію: Голівками кульбаб яскріє він – Не варто шанувати цю подію. Летять на північ гуси й журавлі, І прокидаються в озерах жаби. А я сумую: скоро на землі Не стане інших трав – самі кульбаби. Ця квітка шле свою летючу рать Через […]...
- Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне Люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. І небо падає в холодні трави, Коли нас братство в землю зарива. Лише у зорях відгомоном слави Звучать востаннє мовлені слова. А там, дивись, ідуть сини змужнілі І знов беруть […]...
- Микола Руденко – Завали Дитяча уява не знає спочинку: Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий), На шию повісивши лампу-бензинку, В покинуту шахту я лазив, малий. За мною рушала вихраста ватага – Цікавий до всього хлоп’ячий загал. І сталось, пригадую: дика відвага Зненацька мене підвела під завал. Доба чи століття?.. В бензинці помалу Рудий язичок до кінця догорів. А […]...
- Микола Руденко – Світанок Синові Валерію В світанковий туман між старих ясенів Ми пірнаємо з сином – ловити линів. Ще не видно води, ще діяльні бобри Не сховались в глибінь водяної нори. Наче мудрих наук нерозгадану суть, Над водою вони осокора гризуть. Там, де ледь рожевіє ранковий туман, Шарудить в очереті ікластий кабан. Спершу сіра, а в небі уже […]...
- Микола Руденко – Калюжа на кризі Калюжо з кригою на дні, З малим окрайцем неба! Авжеж не море… Та мені Так легко біля тебе. Щось рідне є в твоїй душі, В оцих рухливих колах – Чи вмерзлі в кригу комиші, Чи тіні кленів голих; Чи сонні риб’ячі світи Десь глибоко-глибоко… Озерце миле! Чимось ти Скидаєшся на око. У занебесний край здаля, […]...
- Микола Руденко – Жанна В моїх очах колишуться дерева І очерет у плавнях не зачах, І білокрила чайка, горда мева, На води падає в моїх очах; І жовтоносих мавок володіння Колоссям шарудить у борозні; І постає на обрії видіння – У срібних латах лицар на коні. Одвіку тут цього не знали дива – Отож чудуються старі й малі: Той […]...
- Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами Павутина висить нежива – І такими стають безсилими В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую, Павутини не прогребе. І повзе холодок попід шкірою – Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко […]...
- Микола Руденко – Смак яблука Ви їли яблука з моєї України? Ні, ви не їли… Їхній смак пізнати Тоді лиш можна, як в тюремні стіни Дружина їх передає чи мати. Та ще як десять чи п’ятнадцять років Тебе годують, наче ту худобу. Після отих диявольських уроків Візьми ранет і відкуси для проби. Розжуй неквапно і затримай в роті – Прислухайся […]...
- Микола Руденко – Ліси, яких немає Зимові витівки на склі – Для мене був єдиний ліс, Бо там. на батьківській землі, Лиш терен по яругах ріс. Те, що снувалось на вікні Серед зимової краси, Вертали надра кам’яні – Далеких ер земні ліси. Вдивляйся в кам’яний шматок: На ньому око розпізна І давню гілку, і листок – Немовби це прийшло з вікна. […]...
- Микола Руденко – Хуторець Я знову тут… Який же грець Через кущі й соснові пні Приводить знов у хуторець, Що змалку марився мені? Оті побілені хатки Народ гостинний заселя. Козуля тут прийма з руки Людські дарунки, мов теля. Тут навіть хуторська Яга, Що зранку сварку почала, Для мене мила й дорога – В якім добрі немає зла?.. Студент Федько-мотоцикліст […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Олесь Гончар – Мене війна веде все далі Мене війна веде все далі Просторами чужих земель. Де й наші птиці не літали, Іду, мов давній менестрель. Я вірю в пісню, як в молитву, І смерть, здається, на війні Щадить мене в найтяжчих битвах За… недоспівані пісні. Коли при спалахах заграви Вночі, ввірвавшися у дзот, Я дістаю із-за халяви З піснями вольними блокнот І […]...
- Микола Руденко – Новорічне Скінчився рік. Раз мислю, то живу. Іду по колу повз казарми кляті, Долаючи хурделю снігову У зеківському чорному бушлаті. Той самий ліс. І вишки. І паркан. Ті ж самі люди. І те ж саме чтиво. Немов заїло плівку – й на екран Той самий кадр лягає з об’єктиву. Десь дія проектується із надр, Що пеклом […]...
- Микола Руденко – Побачення 1. На градуснику – мінус сорок п’ять. Птах падає, згорнувши мертві крила. І ніби дослухаються світила, Як промені, ламаючись, дзвенять. Ні звіра, ні людини… Тільки ти Кружляєш у мордовській сніговиці. Здається, вимерли дерева й птиці – Позалишались вишки і дроти. Та вітер, що пронизує до жил І змушує відчути в ці години Беззахисність планети і […]...
- Микола Руденко – Кочовики й землероби 1 Навіщо стіни класти? Є колеса. Є дах із повсті й шкіри. Є степи. Є різнотрав’я й ковилові плеса – І все твоє, куди лиш не ступи. Є вільний рух – возам немає впину. Є піт, є кров і на дорогах пил. Не полічити гриви й кінські спини: Що в небі хмар, що на землі […]...
- Микола Руденко – Під осокором З лісів мордовських знову, як на горе, Туман повзе – підсинена мара. Ти вже забрунькувався, осокоре? Воно й не дивно, братчику. Пора. Ти змалку радості отут не бачив. Бо сталось так – хотів чи не хотів,- Що виріс ти, похилий небораче, Серед колючих табірних дротів. Була тут смерть, лилася кров солона – Нехай минає це […]...
- Микола Руденко – Сльота За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно. Я не знаю, що саме – з людьми чи зі мною, З цілим світом чи тільки з моєю душею. Ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею. Ну, […]...
Ідейно художній аналіз баллади про соняшник.