Микола Руденко – Шлях-дорога в небокрай веде

Шлях-дорога в небокрай веде.
Обіч розступається стерня.
То не я – моя уява йде,
Наче босоноге старченя.

Люди добрі, орачі-дядьки!
Чи то ви зробили, чи не ви?
Всюди пшениці та буряки –
Ні волошки в полі, ні трави.

Тільки по канавах реп’яхи,
Тільки лопушиння по ярках.
Вже заорані й старі шляхи –
Мов розтято вени на висках.

А було колись, таки ж було –
Свідки хоч старі, проте живі:
Вийдеш по городах за село –
І потонеш в степовій траві.

Чи зумієш вивчити між трав
Кожну квітку, мудру й не скупу?
І ніхто їх зроду не орав –
Заповідні трави у степу…

Вируша уява в ніч лиху,
Двері у в’язниці відчиня;
Плаче на заоранім шляху,
Наче босоноге старченя.

24.12.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Шлях-дорога в небокрай веде