Микола Руденко – Стало слово моє земним
Стало слово моє земним,
У клубочок згорнулася мрія.
Як не бийся, а жодна із рим
Занебесним теплом не гріє.
А колись же було, було…
Я, розсунувши неба клаптик,
Брав для віршів живе тепло
Із далеких галактик.
Нині вірші – не Божий дар.
Замішавши ромашки й блавати,
Кожен другий чи третій школяр
Вміє грамотно зримувати.
Буде човен в рядку й весло,
Неба синь і цвітіння жита.
Римування – просте ремесло,
Але жити зумійте, жити!
Не гладенько, як пише й живе
Балакучий спілчанський чиновник, –
Хай на гребінь штормовий пливе
Твій беззахисний човник.
Не заради спортивної гри
Чи тому, що вінок тобі любий.
Рот зав’яжуть, а ти говори.
Зуби виб’ють – кричи, беззубий.
І найвищою із нагород
Хай для тебе знову і знову
Буде твій закривавлений рот –
Значить є в тебе горде Слово.
А небесне воно чи земне,
Чи помре, чи злетить над світами –
Не питайте, люди, мене.
Доки я за дротами…
11.04.1978
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Лелека Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать на галяву Вчаться дітки потроху. Я їм неба готовий Прихилить до землиці… Чом твій погляд раптовий Холодніший від криці? Чим тебе знепокоїв – Громом сфер, літаками, Чи тривоги накоїв Суєтними […]...
- Микола Руденко – Атомне Я галактик ваших гривастих Не вивчав у екстазі німому. Я – невидимий головастик, Що живе у тобі самому. Я – живого частка єдина, Нас в тобі міліярди цілі. Я так само, як ти – Людина, Твій двійник у твоєму тілі. Ми не знаємо, що назовні, Ми кружляємо на електронах. Є у нас урядовці верховні І […]...
- Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві З долини, де часу воли ліниві Гойдали Розум в тихому візку, Пішов орач на галактичні ниви, Де зорі – ніби зерна в колоску. А телескопів лупоокі вежі Ворушаться у темряві нічній: Невже Земля самотня в цім безмежжі І цілий світ належить тільки їй? Невже увесь той шал, усі стихії Гриміли задля того у віках, Щоб […]...
- Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
- Леся Українка – “Не дорікати слово я дала… “ Не дорікати слово я дала, І в відповідь на тяжку постанову Ти дав колючу гілочку тернову, Без жаху я в вінок її вплела. Рясніше став колючий мій вінок… Дарма, я знала се! Тоді ще, як приймала Від тебе зброю, що сріблом сіяла, Я в серце прийняла безжалісний клинок. Тепер мені не жаль ні мук, ні […]...
- Микола Руденко – день, який людство не забуде Боже! Ти є в небесах чи немає? Вийшовши в поле, молюсь, як завжди, Силі, що землю в долонях тримає – Доброму Богові Сковороди. Боже! Сьогодні достоту відомо, Чом Ти мене у окопах зберіг: Кривда вернулась до нашого дому, Лихо шкребеться на отчий поріг. Лихо, яке вже, здавалось, померло. Та не судилось його перейти: В сонце […]...
- Микола Руденко – Шлях до себе Немає шляху отакого крутого Ні в темному морі, ні в хмарному небі, Як та безконечна терниста дорога, По котрій я сам продираюсь до себе. До себе не в хату – до себе у душу, До власного “я”, до глибинної суті. О, скільки я терну розчистити мушу, Щоб знов повернутись на кола забуті… Вернувся – й […]...
- Микола Руденко – Пробудження серед ночі Я жив, як всі: гадав, у цьому світі Є тільки насолоди – їж та пий. А добру дівку маєш на приміті, То ти вже цар, а не гультяй сліпий. Та вдарив день, немов огненне слово, Що з неба падає, у груди б’є. Усе мені відкрилося раптово – Усе, що буде, що було, що є. Тепер […]...
- Микола Руденко – Запрошення Заглянь до подвір’я, сідай біля тину. Тут двері відчиняться в кожну хатину. І в білому кухлі жіноча рука Тобі на вечерю подасть молока. Захочеш, то буде і чарка, й пряженя. Якщо не жонатий, тут швидко оженять. Занидіти в смутках тобі не дадуть, І навіть толокою хату складуть. З рідкого вапна вишумовує піна. Спідниця підтикана, голі […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Гірке прощання Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, – Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки, Кров пращурів голосить у воді. Ти добре знаєш, що тобі не жити Без цих дубів та без оцих беріз – Як без волошки, котра серед жита Вродилася із материнських сліз. І хоч старий уже – себе побачиш […]...
- Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні – Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є […]...
- Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами Павутина висить нежива – І такими стають безсилими В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую, Павутини не прогребе. І повзе холодок попід шкірою – Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко […]...
- Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – Ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ – Гірка дружина. Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку – Неначе із-за хмари […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – Можливо, ти не Пенелопа Можливо, ти не Пенелопа, Та в цьому небагато зла: Ти не на острові жила – Таке життя, Така Європа. Моє чуття сивоголове Не дбало про рожевий грим: Його вело правдиве слово – Римоване чи то без рим. Нехай воно не одописне. Хай пахне сваркою сливе – Та одописне слово Скисне. А це, мужицьке, проживе. Хіба […]...
- Микола Руденко – Линьте, римовані стріли Линьте, римовані стріли, В далеч Нової Епохи. Тих, кому все зрозуміло, Я не шаную нітрохи. Їх вікова обережність Вчила тихенько жити. Що їм ота Безмежність? З неї штанів не пошити. Ані загнать у ворота, Ані стовкти у ступі, Ані покласти в рота, Ані зварити в супі… Зрілих думок незалежність – Це підозрілі мотиви. Вжитись душею […]...
- Микола Руденко – Благання Лечу кудись орбітою земною. Люблю й ненавиджу усе земне… Не я пишу, а Слово пише мною – Воно вже вкрай заїздило мене. Не інший хтось – мене загнало Слово Сюди, де дротом заткана нора. Благаю, всемогутній душолове, Пусти мене на волю – Вже пора! Я звершив Боже і людське веління І вже чогось нового не […]...
- Микола Руденко – За межами двадцятого століття За межами двадцятого століття, Коли небесного Отця рука З материків повимітає сміття, – До неба звернеться душа людська. Живого Бога – не якісь химери – Побачать люди крізь сувої мли. То буде час – як на початку ери, Коли творці євангелій жили. Крізь падолист людський, крізь голод, Холод Туди пробуються з нас лише оті, Кому […]...
- Микола Руденко – Цибулина Біля брами тюремної, мила, не плач – Не розтопиш сльозою цеглину… На Великдень мені передав наглядач Твій дарунок – просту цибулину. Як ти знала, що тут, серед випарів зла, Де за стінами стогнуть невтішні, Цибулина для мене дорожча була За троянди й жоржини розкішні. Я дарунок отой примостив біля грат – І невдовзі проклюнулось диво: […]...
- Микола Руденко – Скажи мені, які у тебе очі? Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім. Скажи мені, які у тебе руки? Наснись і вгаслу пам’ять розбуди. На протилежних берегах розлуки Два вогнища, два серця, дві біди. Скажи, з дубів так само облітає Торішній лист у гомін ручая?.. […]...
- Микола Руденко – Я визрів і прозрів Я визрів і прозрів – мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, – Крилатим немовлям шугає по світах. Я бачу крізь сонця – я так далеко бачу, Що байдуже мені до всіх моїх скорбот. У горі не стогну, в розпуці не заплачу І скреготом зубів […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Микола Руденко – Голос моря Голос моря – звукове явище над поверхнею моря. Людина голосу моря не чує. Можливо, його чують Деякі морські тварини. УРЕ Вставало море стоголово, Кипіли білі буруни. І я почув те віще слово, Що долинає з глибини. Не клекіт хвиль, не шум прибою – Для нас ті звуки не нові, За далиною голубою Я бачив образи […]...
- Микола Руденко – Відносність часу Чим ширший ніг твоїх рухливий сажень, Чим важчі справи ляжуть на плече, Чим більше зустрічей, подій та вражень – Тим повільніше час земний тече. Я знаю, друзі: певне, вам здається, Що монотонність робить довшим час… Четвертий рік в неволі серце б’ється, А ніби вчора я полишив вас. Тюрма холодна, темна безнадія Пресує дні, мов сіно […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
- Микола Руденко – Ну навіщо стільки заліза Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно я піду на волю – Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим. Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна – І піду, щоб у людях жити Доти, доки […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Руденко – Небо А небо не змінилося – так само Сідає сонце і хмарки пливуть. І сто заграв зненацька за лісами Скривавлять дум моїх тернисту путь. Так, небо не змінилося. Єдине, Що здатне душу втішити в снігах. Із світанкових хмар у серце лине Болюча, нерозгадана снага. Підводиться гіркою таїною Невільницької долі дивний знак: Раніше синь оту, що наді […]...
- Микола Вінграновський – Ранковий сонет Ти – вся любов. Ти – чистота, Довірливість благословенна. Твоя краса мені свята, Твоя любов мені священна. Трояндо неба і землі, В тобі всі їхні барви грають… У мене сльози розцвітають, Цвітуть думками на чолі. В будинок твій я входжу, наче в сад, І для тривог моїх, турбот моїх. досад Мені дарує він красу землі […]...
- Микола Руденко – дороги Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні; Отим стежкам, які водили По мінах у ворожий тил, Щоб вибухав, де ми ходили, Живий бузок, а не тротил. Тепер оте напівдитяче, Окопне, давнє, лісове Сопілкою у грудях плаче, Сльозою по щоці пливе… Молюся вам, дороги пізні, Де радість є […]...
- Микола Руденко – Хуторець Я знову тут… Який же грець Через кущі й соснові пні Приводить знов у хуторець, Що змалку марився мені? Оті побілені хатки Народ гостинний заселя. Козуля тут прийма з руки Людські дарунки, мов теля. Тут навіть хуторська Яга, Що зранку сварку почала, Для мене мила й дорога – В якім добрі немає зла?.. Студент Федько-мотоцикліст […]...
- Микола Руденко – Ти, мамо, прийшла в сновидіння Ти, мамо, прийшла в сновидіння В рядні – не в парчевому злоті: Обходиш свої володіння В глибинах синівської плоті. Навчи мене сумнівів, мамо, Вдихни в мої ночі тривоги: У світі не просто, не прямо Розбіглися долі-дороги. Врятуй від повчань лжепророка, Що видимість має за суще. Яви для незвичного ока Коріння світів невмируще. Нехай занебесного руна […]...
- Микола Руденко – То вберу в троянди, то у сажу То вберу в троянди, то у сажу. Світло чи пітьма тобі за тло. А коли ж, кохана, врівноважу Я в тобі людське добро і зло? І коли нарешті зникне з хати Докір, котрий смуток залиша?.. Мабуть, лиш тоді, коли кохати Вже не вмітиме моя душа. 24.12.1979...
- Микола Руденко – Сенс життя Де реальність, де сон – Чи збагну до пуття? Сірий морок Минуле сповив пеленою – Мов не я, а хтось інший Прожив те життя. Шість десятків, які Називаються мною. Пам’ять знову проходить Дороги земні – Ніби вдруге цей світ Відкривається оку. І коли моє тіло Заклякне в труні – Я на нього так само Дивитимусь […]...
- Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
- Микола Руденко – Місячна ніч Ці сині тіні на снігу, Ці неяскраві тіні Таку породжують жагу, Немов при сотворінні. Здається, тиша загримить На світу половину – І з тіней місячних за мить Все виникнуть повинно. Єдиний дух, носій жадань, Розіллється усюди. А плоть не знатиме страждань, Бо плоті там не буде. Душа полине в безмір літ За речовим порогом – […]...
- Микола Руденко – Калюжа на кризі Калюжо з кригою на дні, З малим окрайцем неба! Авжеж не море… Та мені Так легко біля тебе. Щось рідне є в твоїй душі, В оцих рухливих колах – Чи вмерзлі в кригу комиші, Чи тіні кленів голих; Чи сонні риб’ячі світи Десь глибоко-глибоко… Озерце миле! Чимось ти Скидаєшся на око. У занебесний край здаля, […]...
- Микола Вінграновський – Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
Разоблачение пороков чиновничества в комедии ревизор.